Анрі Жан Коше (;; — ) — французький тенісист. Він був гравцем світового рейтингу № 1 і членом відомих «чотирьох мушкетерів» з Франції, які домінували в тенісі наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років.
Народившись у місті Віллербанн, Рона, Коше виграв загалом 22 турніри, включаючи сім одиночних розрядів Великого шолома, п'ять парних та три серед змішаних пар. Крім того, він виграв три сингли, два парні та один змішаний парний турнір ILTF. Він також виграв один професійний турнір в одиночному розряді. За свою основну кар'єру він виграв одиночний та парний титули на трьох різних поверхнях: глині, траві та дереві. Чотири роки поспіль, 1928 — 1931 рр. А. Уолліс Майерс вважався гравцем № 1 у світі. Коше став професіоналом у 1933 р., але після менш ніж зоряної професійної кар'єри він був відновлений як любитель після закінчення Другої світової війни в 1945 р.
Чотири мушкетери були одночасно введені в Міжнародний тенісний зал слави в Ньюпорті, Род-Айленд в 1976 році. Коше помер у 1987 році у Парижі у віці 85 років.
Раннє життя та сім'я Анрі Коші народився 14 грудня 1901 року в Віллербанні в родині Густава Коше і Антуанетти Гайллетон. Його батько був садівником у тенісному клубі «Ліонез», де Анрі працював хлопчиком, який подає м'яч і, отже, мав можливість безкоштовно займатися. Він почав грати у вісім років разом зі своєю сестрою. Президент клубу, власник шовкової фабрики та гравець французького рейтингу Жорж Козон, визнав його талант і зголосився тренувати його. Він увійшов до свого першого місцевого турніру в 1920 році, де у фіналі зустрів свого наставника. Потім Коше виграв серію матчів в Екс-ле-Бен. У 1921 році він вирішив взяти участь у Парижі, який був центром тенісного життя, і зареєструвався на турнірі французьких критих кортів другосортного розіграшу, в якому дійшов до фіналу, де переміг Жана Боротру в п'яти сетах. Це кваліфікувало його для участі на закритому чемпіонаті Франції 1921 року, де він повторив свою перемогу над Боротром і згодом прорвався до десятки найкращих французьких рейтингів наприкінці року. Також у 1921 році він виграв військовий чемпіонат Франції. Тим часом його сестра Еме (Шарпенель) Коше також стала тенісисткою і брала участь у головному розіграші чемпіонату Вімблдону 1930 року.
Тенісна кар'єра
Видатне місце (1922—1926)
Незабаром після виходу на любительську сцену Коше виграв усі можливі великі турніри епохи. У лютому 1922 року відправився на Всесвітній Чемпіонатах критих кортів в Санкт — Моріц в Швейцарії, де він переміг Боротра і сформував команду з ним, щоб отримати парний трофей проти Жака Бруньйона і Марселя Дюпонта. Він здійснив потрійний подвиг на чемпіонаті світу 1922 року у Брюсселі, перемігши графа Мануеля де Гомара у фіналі одиночного розряду та тріумфуючи у парному розряді, співпрацюючи з Жаном Боротрою та Сюзанн Ленглен відповідно. Після свого успіху за кордоном Коше претендував на закритий чемпіонат Франції, перемігши у фіналі захисника чемпіона Жана Самазейла. Згодом Коше очолив французький рейтинг. У червні 1922 року він дебютував у складі французької збірної Кубка Девіса проти Данії і виграв як свій сингл, так і парний матч. У наступному раунді команда лише складалася з нього та Андре Гоберта і потрапила до австралійської команди. Коше також виявив помірний успіх у незначних турнірах; на чемпіонаті Півдня Франції програв російському графу Михайлу Сумарокову-Елстону. На чемпіонаті Лазурного берега Коше розгромив англійця Моргана з його першим титулом на Рів'єрі.
У лютому 1923 року Коше зберіг титул чемпіонату світу з критого корту, перемігши Джона Б. Гілберта у фіналі. 1 квітня 1924 року він зустрівся з Рене Лакостом на матчі у Каннах і переміг свого співвітчизника в прямих сетах. На літніх Олімпійських іграх 1924 року Коше виграв срібну медаль як в одиночному розряді, так і в парному розряді зі своїм товаришем по команді Боротрою, тоді як Вінсент Річардс взяв золото для Сполучених Штатів в обох заходах, поєднавшись із Френком Хантером. Наприкінці року він став першим гравцем Франції поряд з Лакостом та Боротрою. Через свої ділові справи та травми Коше пропустив більшу частину сезону 1925 року. Міжнародний чемпіонат Франції того року ознаменувався першим випадком фіналу всіх чотирьох мушкетерів у парному розряді чемпіонату, де Бруньйон та Лакост перемогли Коше та Боротру. У січні наступного року Коше переміг Генрі Майєса за новий чемпіонат Каннського корту і повторив цей подвиг у перший день лютого у фіналі каннського турніру Gallia LTC. У березні за свою першу ментонську корону він взяв участь у п'ятисерійному бою проти чемпіона Угорщини Бели фон Керлінга і переміг. Наступного тижня Коше знову виграв на Parc Impérial, де, незважаючи на перемогу в парному розряді з Джулі Власто та чемпіоном Італії Умберто де Морпурго, він опустив одиночний розряд до останнього партнера по парному розряду. Тиждень потому на чемпіонаті Лазурного берега він здолав чемпіона Швейцарії Чарльза Ешлімана в прямому заліці, закінчуючи поєдинок любовним набором. Коше також виграв змішаний титул з Хелен Уіллз. У вересні 1926 року на національний чемпіонат США вторглися найкращі гравці Франції, і кожен з них дійшов до чвертьфінальної стадії. Їх противниками були американці Білл Тілден, Вінсент Річардс, Білл Джонстон і Норріс Вільямс. У так званий «чорний четвер» троє американців поступилися французам, Коше переміг Тилдена, закінчивши свою шестирічну серію перемог на Форест Хіллз і програв лише співвітчизнику Лакосту, який став першим іноземним чемпіоном США після Лоуренса Доерті в 1903 році. На чемпіонаті Франції 1926 р. у червні він скинув Рене Лакоста як володаря титулу і знову досяг першого місця у французькому рейтингу. Через місяць він отримав свій перший не франкомовний титул у парному чемпіонаті Вімблдону 1926 року, граючи з Жаком Бруньйоном.
Ера чотирьох мушкетерів (1926—1933)
Міжнародний успіх (1926—1927) Після перемоги на чемпіонаті світу на твердих і глинистих кортах у 1922 році Коше посів 6 місце списку десяти найкращих у світі, та 9-е місце у 1924 р. але лише після перемоги у парному розряді Вімблдона він потрапив у трійку найкращих у 1926 р. та другий у світі у парному розряді з Жаном Боротрою. Він розпочав своє навчання у 1927 році в Каннах у січні, збираючи послідовні серії кубків Французької Рив'єри, включаючи потрійну перемогу у короні в клубі «Метрополь» та клубі «Карлтон», та парному розряді в LTC New Courts. Він продовжив з потрійною короною в Gallia LTC також у Каннах та другим потрійним подвигом у тенісному клубі Nice Lawn. Коше тріумфував на парних змаганнях у готелі «Бристоль» в Больє в середині лютого. У Марселі його засмутив Крістіан Бус у півфіналі. У квітні на чемпіонаті Баскського баскетболу в По він здолав Едуардо Флакера в одиночному розряді, а разом з Жаком Бруньйоном фінішував другим за іспанським дуетом Флакер і Раймундо Моралес-Маркес, а змішані також дісталися Коше і Жермен ле Конте. У червні Четверо мушкетерів провели другий загальнофранцузький фінал парних розрядів чемпіонату Франції 1927 року, де Коше та Бруньон обіграли Боротру та Лакоста.
Всі ці досягнення стали прелюдією до чемпіонату Вімблдону 1927 року, коли в послідовних раундах четвертий «посівний» Коше переміг двох провідних американців Франка Хантера і Білла Тилдена і, нарешті, Жана Боротру у чудових п'яти матчах, кожен з яких мав перевагу в двох сетах проти нього. Тілден подавав на матч, ведучи з рахунком 5–1 у третьому сеті та маючи матчевий м'яч. У фіналі Боротра залишив шість матч-очок неперетвореними, щоб відкрити шлях до його відродження. Коше встановив остаточний рекорд повернення на Вімблдон, який тримається донині. Потім він знову зустрівся з Хантером і Тілденом у фіналі парного розряду, цього разу він об'єднав зусилля з Жаком Бруньйоном і програв чемпіонат, незважаючи на наявність матчевого очка. Це була перша з трьох послідовних зустрічей між французькою та американською командами, оскільки на початку вересня у США відбувся фінал Кубка Девіса 1927 року, де команда Кубку США під керівництвом Тілдена та Хантера зіткнулася зі складною командою мушкетерів. Франція виграла 3:2, а Коше переміг у вирішенні рішення проти Білла Джонстона і повернув Кубок Девіса Франції вперше з 1920 р. Через пару днів французька трупа поїхала брати участь у національному чемпіонаті США в тенісному клубі Вест-Сайд у Нью-Йорку. Коше та Ейлін Беннет стали чемпіонами змішаних пар. Повернувшись додому в перший тиждень жовтня, Коше помстився Крістіану Буссу під час їх другої зустрічі у фіналі паризького Coupe Porée. Того ж тижня він посів третє місце у світі другий рік поспіль, хоча цього разу він фінішував попереду співвітчизника Боротри. У листопаді він переміг на швейцарських Критих кортах у короткому двадцятип'ятихвилинному фіналі проти Дональда Грейга.
Проривний сезон (1928–29)
1928 рік став першим роком гегемонії Коше у світовому рейтингу. Першим його перерахували Рене Лакост і Білл Тілден. Це був результат його загального сезону, який, як зазвичай, розпочався на Французькій Рив'єрі. До цього він був прийнятий до клубного розігріву клубу Queen — Спортивного клубу Парижу. Він сприяв перемозі парижан завдяки двом змішаним та одиночним перемогам. Наступного місяця він помітив майже всі доступні титули на Рів'єрі з лютого по березень. Він розпочав тур, вигравши свій перший змішаний титул LTC New Courts разом зі своєю партнеркою з чемпіонату США Ейлін Беннет. У лютому він успішно захистив свій клуб «Метрополь» та «Gallia L.T.C.» в одиночному розряді, двічі поспіль перемігши Генрі Майєса. У Кубку Монако в заміському клубі La Festa Коше перевернув ситуацію з двох сетів проти двократного діючого чемпіона Бели фон Керлінг, першої зустрічі суперництва, що тривала вперед у році. Вони обидва дійшли до фіналу змішаних пар, який залишився не зіграним, і приз був розділений. Пара Коше — Бруньйон також виграла там Кубок Батлера (зарезервований для парних пар тієї ж національності). На турнірі Nice Lawn Tennis Club вони знову зібралися для одиночного змагання, і Коше виграв у прямих сетах. Коше завершив там свою другу потрійну корону. У Ментоні на офіційному чемпіонаті Рив'єри можливий переможець одиночного розряду Фон Керлінг та колишній чемпіон Данії Ерік Ворм захистили Коше та Графа Салма у фіналі парного розряду. У поєднанні фон Керлінг і Кіллі Аусем перемогли досвідчений дует Коше-Беннетт. Третій трофей Лазурного берега йому було вручено після того, як Отто Фройцхайм відправився додому до фіналу і дав йому змогу. Тиждень пізніше на 50-му чемпіонаті Канн він вийшов у фінал, щоб знову зіткнутися з Генрі Майесом, але через непорозуміння він запізнився на 10 хвилин і був вилучений з турніру. Згодом він програв поєдинок у змішаному парному розряді разом із Філліс Саттертуейт і знайшов форму лише у парному розряді з Джеком Хілліардом за рахунок їхніх супротивників Графа Салма та Ворма. У квітні в Біаррице турнір Кош розгромив співвітчизник Роджер Джордж в чотирьох сетах. Він переміг у Марселі проти Еммануеля Дю Пле і в поєднанні з Кіллі Аусем. Результатом турніру LTC в Мірамарі в Жуан-ле-Пен став фінал у трьох сетах між Рене Галлепе з Монако та Коше і завершився на користь француза.