Ко́лки — селище Луцького району Волинської області України. Центр селищної громади.
Географічні дані Відстань до селища Маневичі становить близько 27,4 км (автошляхом ). Населення — 4056 осіб.
Територією селища протікають річки Рудка і Стир.
Районний центр до 1960-х років. З кінця XVI століття, до початку XX — місто, до 1940 року — містечко, центр однойменної гміни.
Історія
Давньоруські часи Перед появою назви «Колки» містечко називалося «Романів» на честь князя Романа Мстиславича. Неподалік містечка був розташований замок Романа, який не зберігся до наших днів.
Містечко колись називалося Романовим, але через велику пожежу, що знищила все місто, залишилися там лише обгорілі кілки. Від того часу, вже відбудоване містечко почало зватися Колками. Тут над річкою Стир, археологами виявлено старе ранньосередньовічне городище, що було невідомо ким знищене. Ще на початку XX століття на околиці містечка знаходився курган «Чорна могила», через який існували легенди про зруйнування старого міста та постання новогоЦинкаловський О. М. КОЛКИ, м-ко, Луцький пов., Колківська вол. Село над рікою Стиром, на старім тракті з Пінська до Дубна. / С. 520-521 / Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року) Том 1. // Інститут Дослідів Волині та Товариство «Волинь» Канада-Вінніпег, 1984..
Одну з перших згадок про це селище знаходимо у фундушевому записі князя Луцького і Володимирського Любарта Гедиміновича під 1322 p.: «поехати гостинцомъ, который идетъ до Колковъ»Князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку — 8 грудня 1322 р. // Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974. — С. 9-41. Без сумніву, це один із старожитніх населених пунктів Волині, на що вказують залишки давньоруського городища X—XII ст.
Важко гадати, які шляхи привели правителя Волинського князівства Романа Мстиславовича в такі глухі місця. На гористій піщаній місцевості, що простяглася вздовж старого річища Стиру Роман Мстиславович звелів збудувати замок з вежами, з трьох боків оточений водами Стиру, а з південної — високим земляним валом. Пізніше прориті підземні ходи давали змогу, коли було потрібно, непомітно залишити замок і пробратися до густих лоз, заховатися на човнах.
Площа укріплення сягала близько 750 квадратних метрів, мала форму неправильного чотирикутника. Забудови були здебільшого дерев'яні. Поселялися тут ремісники, велася торгівля збіжжям, медом, воском, хутром. Особливо важливою була торгівля сіллю яку привозили з Галичини.
Духовним центром була велика церква, побудована на невисокій горі. За народним переказом вона провалилася під землю (науковці стверджують, що Колківський регіон, як і все Полісся, багатий «водяними подушками», тож піщаний ґрунт міг не витримати навантаження — така «подушка» поглинула храм).
З історичних та археологічних джерел дізнаємося, що, ймовірно, рік побудови нового укріплення — 1197 — і випадає на часи князювання онука Володимира Мономаха — Романа Мстиславовича, який почав своє князювання у Новгороді. Після смерті батька на правах старшого сина повернувся на Волинь і посів Володимирський престол. У 1198 році після смерті бездітного галицького князя, здолавши місцеву боярську опозицію, об'єднав Волинь з Галицьким князівством. Про існування Давнього Романового замку стверджує відомий український вчений В. Б. Антонович («Археологічна карта Волинської губернії»), досліджуючи «залишки городища X—XII століть, що напівкругом примикали до Стиру». Хронологічні рамки існування княжого Романового замку можна визначити межами кінця XII і першою половиною XVI століття, коли в писемних документах сала з'являтися назва «Колки». Легенди та перекази, пов'язані з походженням цієї назви, записав польський письменник і дослідник Ю. Крашевський у праці «Волинь, Полісся, Литва».
У Великому князівстві Литовському
В «Описі Луцького, Володимирського і Кременецького замків» від 1545 року зазначено, що вже в ті часи «в Колках було вісім дворищ, а в кожному дворищі по декілька сімей. В «Описі Луцького замку» 1545 року читаємо: «село Колок, у том селе дворищ восемь и огородник»; «а в Колке, говорят, издавна было двенадцать жеремян» (бобрових гонів). Йдеться очевидно, про старий Колк (Колок), який у документі 1604 р. називається Старосіллям і межує з сучасними Колками. Останнє за переказом, отримало таку назву після страшної пожежі «лише кілки де-не-де в плотах залишила».
У XVI—XVII століттях містечко було заможнім та жвавим, до якого з усього Полісся приїжджало населення купувати сіль, яку привозили з «жуп руських», що в Галичині.
Містечко підпорядковувалося Луцькому замку, який належав родині Любартів. Разом з жителями сіл Підгайців, Забороля, Голишева, Прудів Голишівських і Кульчина селяни Колків сплачували податок: 74 відра меду, 90 грошів (старості замку ще окремо 23 відра меду), жита 7 колод, вівса 15 колод, 197 мотків пряжі».
Жителі Колків, як і жителі інших сіл, перебували в кріпаччині, несучи тяжкі повинності. Перш за все кріпаки платили велику грошову данину. Про це свідчить перелік повинностей кріпосних селян Колків за 1578 рік. Так, наприклад, кріпосний селянин Єремій Андрєєв платив грошовий податок в розмірі 30 грошей, а Манько Онанкович — 60 грошей. Для того часу це були досить значні суми. Крім цього селяни вносили натуральний податок. Про надзвичайно великі розміри грошових і натуральних повинностей, їх непосильність для селян свідчить та обставина, що окремі селянські дворища Колків пустіли. Так було на 1578 рік з Радловським дворищем, що зовсім опустіло і Лозинським, що опустіло наполовину. З прийняттям Брестської унії до поборів і безправності, які терпіли жителі Колків, приєднались утиски релігійного характеру. Натиск католиків особливо посилився з побудовою в Колках у 1647 році костелу, тобто з укріпленням тут католицького духовенства.
Річ Посполита Трьох Народів
Після Люблінської унії Волинь стає воєводством.
Визвольна війна українського народу 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького не обминула і Колок. У червні 1648 року проти польської шляхти піднялися жителі Колків. 25 травня 1651 року в містечко Колки входить один із загонів Максима Кривоноса і мстить гнобителям, вбиваючи їх та спалюючи їхні маєтки.
Коли війна закінчилась, багато колківчан повернулося до рідних осель, де їх чекала тяжка, виснажлива праця на злиденній ниві. Значну частину жителів Колків становили міщани, що були особисто вільні. Ті з них, що займалися сільським господарством, перебували у залежності від власника земель, за користування землею вони змушені були сплачувати йому податок.
Великим землевласником став і костел, побудований у Колках у 1647 р. В залежність від нього потрапило 37 сімей з Колків. Вони разом з селянами Острова, Семок і Рудників змушені були обробляти землю, що належала костелу, та відбувати інші повинності, як і кріпосні селяни світських феодалів.
Гетьман України Павло Тетеря за вірність королеві отримав маєток у Колках і деякий час жив тут як поміщикАнтонович В. Б. Павло Тетеря.
Розвиток торгівлі, вигідне географічне розташування сприяло зростанню Колків, перетворенню їх на ярмарковий центр. У 1778 році тут вже налічувалося 155 дворів та 939 жителів.
У складі Російської імперії
Гострі соціально-економічні та політичні суперечності призвели у другій половині XVIII ст. до занепаду магнатської Польщі. її територію тричі ділили між собою Австрія, Прусія і Росія. Після третього поділу 1795 року Колки потрапляють до складу новоствореної Волинської губернії (царський указ від 9 вересня 1797 року). Терплячого волиняка чекають нові випробування і тотальна русифікація.
За описом 1798 року містечко лежало на правій стороні річки. В містечку жили християни і євреї. Перші займалися землеробством, ремеслами, другі — дрібною торгівлею і продажем алкоголю. В державну скарбницю християни сплачували оброк по 2 рублі, євреї — по 4 рублі з душі. Всього дворів у Колках було 448, у яких проживала 2191 душа. Колківських ярмарків було чотири: 29 червня, 25 листопада, 2 лютого, 9 травня. Торги відбувались по одному дню. В цей час у Колках була церква Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, римо-католицький костел і дерев'яний панський дім, 5 млинів на річці Стир і один на рівчаку, всі на один камінь.
За вісім років кількість населення Колків майже подвоїлась і в 1803 році становила 1787 чоловік, 261 двір. Протягом першої половини XIX ст. Колки перетворилися на значний населений пункт. Тут відкривається винокурня і шкіряний завод, що належали місцевому поміщику.
Великої шкоди Колкам завдала пожежа, яка сталася тут у 1851 році, але селище досить швидко відбудували. Напередодні реформи 1861 року населення Колків складалося з 270 родин особисто вільних жителів, які користувалися землею поміщика А. Кожуховського і сплачували йому оренду. Крім того, тут був державний маєток, якому належало 145 десятин землі, 1 тягловий, 4 напівтяглових дворів, один двір городника та 4 двори бобилів. В цих дворах жило 68 осіб. Вони платили в казну по 1 крб.3 коп. подушного податку та виконували інші повинності. Жителі Колків, що належали до маєтку, мали 5 коней, 36 волів, 24 голови ВРХ. Щороку державні селяни Колків вносили в державну казну за користування землею по 192 крб. З цієї суми і нараховувалися викупні платежі після реформи 1861 року. З 1866 року Колки стають волосним центром.
В 1870 р. в Колках було 417 домів і 1370 жителів (з них 60 % євреї), церква, костел, 3 синагоги, бровар і ґуральня, 43 крамниці, 45 ремісників.
Трагічні події, що розгорнулися у Колках в 70-х роках XIX ст. у зв'язку зі скасуванням кріпосного права, знову загальмували на певний час їх розширення. Поміщик Кожуховський при підтримці влади визначив колківським селянам майже в три рази вищу викупну плату за землю, яку вони одержали в час реформи. Ймовірно, що селяни цього спочатку не зрозуміли, тому що дійсна сума викупного платежу була завуальована багаторічною виплатою і складними розрахунками.
Але в 1873 році селяни відчули і зрозуміли весь тягар «волі», і незадоволення, яке зростало, вилилось у відкритий опір. Селяни відмовились платити підвищену плату (чинш) за землю, заявивши що зайняту землю рахують «своєю невід'ємною власністю» Земський суд задовольнив вимоги поміщика. Рішення земського суду було затверджено Волинською цивільною палатою, а сенат, куди звернулися зі скаргою колківські селяни-чиншовики, визнав, що «колківські міщани підлягають виселенню, якщо не підуть на угоду з власником», тобто поміщиком, якого сенат розгляда власника.
Але становому приставу вдалося виселити лише кілька селянських сімей, а інші, вчинивши опір, залишилися в своїх будинках. Більше того, селяни-чиншовики послали своїх уповноважених на чолі зі старостою Михайлом Сілічем в Петербург зі скаргою на дії поміщика Кожуховського і місцевої влади.
Повернувшись з Петербурга, М.Сіліч заявив селянам, що цар начебто пообіцяв розглянути їхню скаргу і, всупереч волі поміщика та місцевої влади, дозволив виселеним селянам повернутись у свої будинки, «зламавши на дверях економічні печаті». Коли місцевий житель А. Торбач, що захищав інтереси поміщика, почав засуджувати дії М. Сіліча, селяни заарештували Торбача, міцно його побили, а потім, закувавши в кайдани, провели в такому вигляді через все містечко і прикували до стіни його ж будинку.
Коли становий пристав зробив спробу заарештувати М. Сіліча та інших активних учасників описаних подій, селяни перешкодили цьому, «не давши їх в руки пристава».