Чернове (спочатку Чорнове; в минулому — Куликове Поле, Мартосове, Андрі́єво-Іва́нівка) — село в Україні, у Березівському районі Одеської області. Адміністративний центр Чернівської сільської громади. Населення становить 1430 осіб.

Розташована на березі річки Тилігул, за 24 км на захід від районного центру. До залізничної станції Любашівка на лінії Одеса-Херсон — 40 км.

Назва Напередодні десятої річниці Жовтневої революції Чернове перейменовано на Андрієво-Іванівку на честь А. В. Іванова (1889 – 1927) – одного з учасників встановлення радянської влади в Україні, який з 1922 по 1925 рр. був головою Одеського губвиконкомуІсторія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — С. 676..

01.02.1945 Андре-Іванівка (Андрє-Іванівка) перейменована на с. Андрієво-Іванівку.

Село має бути перейменовано, згідно закону про декомунізацію.

10 квітня 2024 року Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування підтримав повернення селу історичної назви Чернове. 19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування села Андрієво-Іванівка на Чернове. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.

Історія Село виникло у середині XVIII століття як місце поселення кріпаків-утікачів та вихідців із Запорізької Січі.

У 1792 році землі навколо Чорнового було подаровано полковнику Чорноморського козацького війська Куликовському. Свої землі Куликовський здавав жителям Чорнового в оренду через посесорів. Пізніше село почали називати Куликовим Полем, а з 1802 року воно стало містечком: населення визнано юридично вільним і приписано до міщан. Не маючи власної землі, бо вся вона належала поміщикові, поселенці мусили сплачувати йому чинш за користування садибою, ріллею, пасовиськами. З господарів, хати яких розміщувались в центрі містечка, стягалося по 20, а в інших місцях по 10 коп за квадратний сажень присадибної ділянки. Населення містечка зростало досить повільно. Так, у 1859 р. тут було лише 44 двори, у яких проживав 241 чоловік.

Поміщик Куріс збудував своїй дочці будинок на березі річки Тилігул. Землі вздовж річки були засаджені садом і лісом. Сюди пересилали болгар і вони навчили місцевих жителів вирощувати такі культури, як перець і баклажани. У 1875 році на березі річки було насаджено гай на площі 48 га із 50-ти порід дерев, здебільшого різних видів дуба. Ця місцевість одержала назву Мар'їна Роща на честь дочки Куріса. Згодом пан Куріс поселився недалеко біля Одеси, а донька його жила в своєму будинку до революції 1917 року. Зараз ліс Мар'їна Роща має 99 га землі. У ньому висадили акації, у 1953-54 році посадили сосну, а також на місці улоговини із джерелами утворено штучне озеро. (Див. також Мар'їн гай).

За переписом 1886—1887 років у Куликовому Полі в 205 дворах проживало 967 чоловік. Тільки хліборобством займалося 87 сімей, 25 — ремісництвом. Тут налічувалось 40 ткаль і килимниць, 25 шевців і кравців, 48 сімей торговців мали 20 лавок, 15 рундуків, 10 зсипних комор. У містечку було 4 кузні, гончарня та на околиці 6 вітряків. Було тут кілька заїздів. Найбільший із них вміщував понад 150 возів з волами. На ті часи Куликове Поле було типовим містечком пригірно-морських стеків на шляху з Білої Церкви та Умані до Одеси. З 30-х років XIX століття землі Куликового Поля перейшли до Мартосів, далеких родичів відомого скульптора І. П. Мартоса. Містечко перейменували на Мартосове, але ця назва не прижилася і залишилася стара назва Чернове до 1910 року. На початку ХХ століття письменних у містечку налічувалось 70 чоловік із переважно заможних верств, тобто всього 7 %.

З 1838 року існувала церковнопарафіяльна школа, у якій навчалося 46 дітей (37 хлопчиків і 9 дівчаток). Тільки в 1900 році тут відкрили двокласне народне училище, у якому спочатку навчалися тільки хлопці, а з 1906 року і дівчата.

У 1900 році в містечку відкрилися поштове відділення і аптека. В 1902 році на кошти земства почав працювати приймальня з одним фельдшером, який обслуговував жителів усієї волості. В 1904 році після закінчення медичного факультету Новоросійського університету сюди приїхав на постійну роботу лікар В. І. Оскнер (1878—1959 р.р.), який пропрацював тут більше 50 років. З його ініціативи на кошти земства у 1911—1914 рр. звели лікарню.

Після революції сільська рада розподілила поміщицькі землі. На кожного члена сім'ї було нарізано по 1,5 десятин землі.

З 1925 року містечко стало центром Ісаївського району Одеської округи. У Черновому провадилась також робота із витіснення приватників з торгівлі і виробництва. Ще в 1924 році торгівля тут на 90 % була у приватновласницьких руках. У лютому 1928 року райвиконком передав в оренду кооперації паровий млин і олійню. Чернове поступово втрачало вигляд старого містечка з шинками, заїжджими дворами, дрібними крамничками тощо.

Відбулися зміни і в культурному житті. У 1930 році в селі відкрилася семирічна школа. На сільському сході у 1936 році жителі вирішили закрити церкву та побудувати двоповерхову школу, але цього не було зроблено — почалася війна. Нова двоповерхова середня школа з'явилась у селі вже у 1956 році.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 4 жителі села.

У ніч на 4 січня 2013 році в селі було знесено пам'ятник Володимиру Леніну, який, згідно із заявою МВС, впав сам.

Історія єврейської громади

На початку XIX століття село отримало статус містечка, що сприяло притоку купців і ремісників, серед яких переважали євреї. Важливу роль у розвитку поселення відіграло його вигідне розташування на шляху між Одесою та Уманню. Уже в 1856 році діяла єврейська школа, а у 1873 році — синагога. До 1886 року єврейська громада складала 386 осіб, що становило 41% населення містечка. Наприкінці XIX століття члени громади володіли місцевими лавками, складами, кустарними виробництвами, а також такими об’єктами як паровий млин Байтальського, олійня Шемоеля, аптека Токмана й заїжджий двір на 150 возів, орендований Леєю Шандоркою.

У період колективізації в Андрієво-Іванівці заснували єврейський колгосп. Проте часи Голокосту Другої Світової війни стали трагічними: у цьому містечку було вбито сімох євреїв, а решту відправлено до табору в Березівці, а згодом до Богданівки, де їх знищили. У 2024 році Одеський центр дослідження Голокосту за підтримки Об'єднаної єврейської громади України на території колишнього єврейського кладовища Андрієво-Іванівки встановив пам’ятний знакПозначено єврейський цвинтар у Андрієво-Іванівці Одеської області // Вікна-Одеса — 15.02.2024.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .

За переписом населення України 2001 року в селі .

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 95,74 % російська 1,95 % румунська 1,77 % вірменська 0,24 % білоруська 0,12 % угорська 0,12 %

Відомі люди Губа Данило Хрисанфович (1910—1996) — Герой Радянського Союзу, мешкав, помер і похований у селі. Снігірьов Микола Михайлович — депутат Верховної Ради УРСР 11—12-го скликань, член ЦК КПУ у 1986—1990 р., народився у селі.

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Посилання

Примітки

Джерела Історична довідка про заснування с. Андрієво-Іванівки | А-Іванівська школа-інтернат Андрієво-Іванівка — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)