О́сип Тадейович Назару́к (31 серпня 1883, Нагірянка або Язловець — 31 березня 1940, Краків) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, воєнний кореспондент, публіцист, адвокат.
Під час студентських років був членом різних українських гуртків та редакцій, зокрема входив до Української радикальної партії (УРП) (1905—1923). Неодноразово був фігурантом різних судових справ. До початку Першої світової війни став доктором цивільного та церковного права (1912). Вже під час Першої світової вступив до Легіону Українських січових стрільців (УСС), став одним з організаторів Пресової кватири УСС, згодом її тимчасовим керівником, водночас був літописцем, у проміжку війни написав багато історичних оповідань, повістей та праць, пов'язаних із діяльністю УСС, був редактором багатьох газет та часописів. Хорунжий УСС, Член Загальної Української Ради (1915), делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії (1918), керівник пресової кватири Української Галицької Армії (УГА) (1919).
У першій половині 1920-х років виконував дипломатичні функції на багатьох конференціях, зокрема був представником у Канаді від Уряду ЗУНР в екзилі, членом президії Західноукраїнського товариства Ліги Націй. Очолював фінансову ініціативу «Позички національної оборони» для підтримки Уряду ЗУНР в екзилі та дипломатичних місій. У другій половині 1920-х років — на початку 1930-х був організатором та керівником католицької організації, партії та освітнього товариства, а також репрезентантом єпископа Григорія Хомишина. Звичайний член НТШ (1932). В останніх роках входив до Контактного комітету (1937—1939), а також заснував адвокатську канцелярію у Львові (1938).
З ранніх років дотримувався соціалістичних поглядів, під час антигетьманського повстання був на боці Директорії, проте в 1920-х роках став прихильником консерватизму та гетьманського руху, а згодом одним із його організаторів у Сполучених Штатах Америки і Канаді.
Автор численних праць на суспільно-політичні теми, праць з історії УСС та інших спогадів, історичних повістей, подорожніх репортажів, публіцистичних статей тощо.
Життєпис
Австрійська доба
Ранні роки та початок активної громадської позиції (1883—1907) Народився 31 серпня 1883 року в селі Нагірянка, Бучацького повіту в королівстві Галичини та Володимирії (нині частина міста Бучач Тернопільської області); за іншими даними — в селі ЯзловецьСтанкевич М. Осип Назарук // Бучач та околиці… — С. 226.. Ріс у родині дрібного ремісника-кушніра — Тадея та його дружини Анастазії
Навчався в Бучацькій народній школі, а після її завершення у 1899 році вступив до цісарсько-королівської Бучацької гімназії, де з 1899 до 1902 року був головою таємного драгоманівського гуртка, пов'язаного з «Молодою Україною». Закінчивши народну школу та шість класів гімназії в Бучачі, у 1900 році був відрахований із сьомого класу через підозру в належності до цього гуртка. Тоді його виключили з гімназії без права навчатися в середніх школах Галичини. Згодом продовжив навчання в цісарсько-королівській Золочівській гімназії, де завершив сьомий і восьмий класи. Саме активна громадська позиція Назарука щодо захисту прав українських гімназистів та студентів не давала йому можливості складати випускні іспити в цісарсько-королівській Золочівській гімназії. Тож іспити на атестат зрілості він склав у вересні 1902 року у Львові. Після цього вступив до Віденського університету на юридичний факультет. Під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 року разом з адвокатом у Монастириськах доктором Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Służba Dworska» публікував матеріали на його підтримку як українською, так і польською мовами. В 1904—1905 роках очолював роботу української студентської організації «Січ» у Відні. Там завершив навчання 9 травня 1905 року, згодом вступив до Львівського університету. У 1906—1907 року — голова львівської «Академічної Громади».
Політична діяльність до початку Першої світової війни Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми (див. розділ Літературна діяльність). Осип Назарук брав участь у VIII загальнопартійному з'їзді Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА) 9—13 листопада 1903 року у Відні в числі шести делегатів від Української соціал-демократичної партії (УСДП) Галичини і Буковини як делегат від виборчого округу Станиславів (нині — Івано-Франківськ). Згодом став членом Української радикальної партії (УРП) та її Головної управи, в якій перебував з 1905 до 1923 року.. За час перебування в УРП здобув ім'я «невтомного агітатора й успішного вічевого промовця». В умовах загострення політичної боротьби навколо парламентської виборчої реформи 2 грудня 1906 року зробив перші публічні кроки як політик на українському вічі у Львові, яке тоді очолював Юліан Романчук. Тоді обговорювався звіт про діяльність руського клубу і ситуація напередодні чергових виборів до австрійського парламенту. Назарук критикував діяльність українського польського клубу включно з Станіславом Ґломбінським, Станіславом Стажинським та Юліаном Романчуком, останнього за політичну слабкість. Наприкінці запропонував оголосити вотум недовір'я українським послам, чим викликав у частини вічевиків невдоволення. Заступився за Назарука тоді Михайло Лозинський, який ствердив, що в парламенті «Русини не здобули нічого…». Виступаючи на зборах товариства «Академічна громада» 9 червня 1907 року з рефератом, Назарук розкритикував діяльність керівництва національно-демократичної партії (УНДП). Відповідно до змісту реферату, збори висловили вотум недовір'я Народному комітетові УНДП. Назарук також брав участь у дискусіях на різні соціальні теми, де висловлював радикальні способи їх розв'язання. Через власні погляди в нього виникали конфлікти з іншими українськими партійними діячами; попри це серед опонентів він мав прихильників (див. розділ Погляди у складі УРП до початку Першої світової війни).
Фігурант судового процесу по справі заворушення (1907) 23 січня 1907 року брав участь у студентській демонстрації проти «засилля польської мови у Львівському університеті». Тоді, 116 студентів було заарештовано під час спроби вирватися з університету. Щоправда, після складання протоколу їх звільнили. 1 лютого 1907 року було проведено повторні арешти студентів, яких звинуватили в порушенні громадського спокою, хоч початково їм інкримінували тероризм. Назарука заарештували в Станиславові та доправили до цісарсько-королівського Львівського крайового суду, де 8 лютого розпочався суд. За повідомленням віденської газети Arbeiter-Zeitung, прокуратура зібрала з селянських зборів великий матеріал для обвинувачення Назарука з грудня 1905 по липень 1906 року. Його обвинувачували у вчиненні злочину вимагання (§ 98 b), що трактувалося як так звана «східногалицька погроза страйками» з метою домогтися впровадження виборчої реформи; а також у злочині образи величності (§ 63), нібито вчиненому через публічні висловлювання щодо можливості октроювання виборчої реформи та порушення конституційного ладу короною. Окрім цього, йому інкримінували проступки, передбачені §§ 283—284 (участь у заворушенні), § 302 (підбурювання) та § 305 (схвалення незаконних дій), а також порушення, визначені § 308 (поширення тривожних чуток), § 492 і статтею V закону від 17 грудня 1862 року (образа органів влади та жандармерії), разом із численними порушеннями норм законодавства про зібрання. Справа довго затягувалася, і за повідомленням тієї ж віденської газети за 21 лютого Назарук, перебуваючи в ізоляції, тяжко захворів. У цьому проміжку відбувався загальний страйк студентів у формі голодування. Опівдні 23 лютого відбулося засідання президії Вищого крайового суду, на якому після тривалих нарад було ухвалено звільнити 80 русинських студентів, окрім п'ятьох, для яких повинні були бути внесені застави, серед яких був Назарук. Тоді було внесено заставу в сумі 30 000 крон, і 25 лютого о 15:00 їх звільнили.
2 вересня розпочався судовий процес над 17 студентами, серед підсудних перебував Назарук. Щоб відокремити процес від політичної сфери, Верховний суд делегував проведення процесу Віденському суду. Тоді прокуратура вбачала, що Назарук був одним з головних учасників демонстрації. У нього було знайдено телеграму доктора Володимира Бачинського. За повідомленням віденської газети Neues Wiener Tagblatt Бачинський підтримував активну кореспонденцію з Назаруком, за допомогою телеграми задав сигнал для початку ексцесів. У суді Осип Назарук відмовився надавати будь-які свідчення. За його словами, допит відбувався під примусом, «комісар сказав мені, що я повинен давати свідчення; ні, я відповів йому, закон дає мені право мовчати. Я юрист. Не моя справа доводити, що я невинний, а ваша — показати, що я ним не є». Виправдовуючись, Назарук заявляв, що «дня 23 січня прийшов о 12 годині в полуднє на університет, бо хотів іти разом з депутацією до ректора. Видів пізніше напад на авлю, а коли хотів затримати одного з товаришів, упав на підлогу, зломав собі палець і скалічив шклом, яке було на підлозі, руку». Щодо телеграми Бачинського Назарук зазначив, що це був лише привітальний телеграм. Адвокат Вальтер Роде поставив Назаруку запитання, «чи правда те, що у Львівському університеті професори провадили пропольську політику і під'юджували польських студентів проти українських», однак голова судового процесу д-р Вах заборонив відповідати на це питання. Професор Львівського університету д-р Ернест Тілль на допиті заявив, що Назарук разом з одним колегою приходив до нього у грудні, й, «виклавши позицію русинських студентів щодо імматрикульної церемонії, просив посприяти тому, щоб польську присяжну формулу було перекладено русинською мовою; завдяки цій невеликій поступці, на його думку, вдалося б заспокоїти русинських студентів». Комісар поліції Тавер у своїх свідченнях зазначив, що Назарук вів із ним переговори з приводу того, аби заарештованих провели головними вулицями Львова з демонстративною метою, тоді за його словами він змушений був поступитися, оскільки мав замало особового складу, щоб протидіяти. Також, за словами комісара Тавера, було допитано кількох свідків захисту, які надають виправдовуючі свідчення. Вони зазначають, що збори 22 січня не приймали рішення влаштовувати заворушення. Вони особливо виправдовують обвинуваченого Назарука і заявляють, що ніхто з нинішніх обвинувачених не належить до радикалів. Микола Цеглинський зазначив, що «Назарук завжди стояв на законній позиції і, виступаючи проти демонстраційних намірів, посилався на важливість виборів до Райхсрату. Однак він утратив вплив, бо сказав, що слід обмежитися скасуванням формули і не створювати ректорові труднощів». Університетський служник Мелан Серевін заявляв, що Назарук витягнув за комір Крата, який намагався проникнути до канцелярії. За судовим вироком 6 вересня Осипа Назарука звільнили від обвинувачення через відсутність доказів проти нього.
Питання щодо відрахування з Львівського університету (1907—1908) За повідомленням 4 квітня польської газети Kurjer Lwowski Назарук був відрахований з Львівського університету. Проте у другій половині квітня 1908 року ректор Львівського університету Броніслав Дембінський прибув до Відня вирішити питання не розглянутої постанови академічного сенату стосовно відрахування кількох українських студентів, які були під час заворушень у Львівському університеті. Цю постанову, укладену ще в червні 1907 року, передали до Міністерства культури і освіти. Назарука не відрахували, оскільки відомо, що він згодом складав два державні іспити у Львівському університеті.
Подальші судові справи за участю Назарука (1908—1909)