Слюди (; ; ; ) — група поширених породотвірних мінералів підкласу шаруватих силікатів, водні алюмосилікати лужних і лужноземельних металів. Мають важливе промислове значення. Становлять собою гідроксил- і фторвмісні алюмосилікати. Інші українські назви слюди — лища́к, лосня́к, бли́сник, блестня́к, блисня́кСловарь росийсько-український 1893—1898 рр. (М.Уманець, А.Спілка.); Словник українсько-російський 1927 р. (А. Ніковський); Російсько-український словник технічної термінології 1928 р. (І. Шелудько, Т. Садовський); Російсько-український словник 1930 р. (О. Ізюмов); Російсько-український академічний словник 1924–33 рр. (А. Кримський, С. Єфремов).
Загальний опис Слюди — група мінералів підкласу шаруватих силікатів, водні алюмосилікати лужних і лужноземельних металів з загальною формулою: XY2-3 Z(Al)0-2Z(Si)2-4O10(OH, F)2, де Х — К, Na, Са; Y — AI, Mg, Fe, Mn, Cr, Li, Ti; Z — Si, Al, Fe3+, Ti. Крім основних хімічних компонентів — О, Н, К, Na, Li, Mg, Fe, Al, Si — до складу слюди входять як ізоморфні, так і механічні домішки: Mn, F, Rb, V, В, Ga, Ti, Zr, Sn, In, Ba, Sr, Ca, Cl, S, Р та ін. Найбільш характерна особливість слюд полягає в тому, що вони утворюють пакети і розшаровані на тонкі пластинки внаслідок довершеної спайності за площиною (001). Легко розщеплюються на тонкі, гнучкі, пружні листочки та пластинки. Більшість слюд кристалізуються у моноклінній сингонії.
За хімічним складом усі слюди поділяються на три групи (ряди):
каліїсто-натріїсті (мусковіт, парагоніт), літіїсті (лепідоліт, цинвальдит), магніїстозалізисті (флогопіт, біотит, лепідомелан).
Окремо виділяють гідрослюди (ґлауконіт, вермікуліт, гідробіотит, гідромусковіт).
Кожний із зазначених рядів є ізоморфним. За структурними формулами каліїсто-натріїсті слюди виділяють під назвою гептафілітів, а літіїсті і магніїсто-залізисті — октафілітів. За фізичними властивостями і морфологією всі слюди дуже близькі між собою.
Крім того, виділяють: Слюди діоктаедричні — слюди, в структурі яких заповнено лише 2/3 можливих октаедричних положень. Це гептофіліти (мусковіт, парагоніт) та ін. мінерали-аналоги шаруватої будови. Слюди тріоктаедричні — сліди, в структурі яких заповнені всі можливі октаедричні положення. До них належать октафіліти (магніїсто-залізисті і літіїсті слюди) та ін. шаруваті мінерали-аналоги. Слюди крихкі — алюмосилікати шаруватої будови, які за своєю будовою і фізичними властивостями дуже близькі до слюд. На відміну від звичайних слюд пакети в крихкій слюді зв'язуються катіонами не лугів, а кальцію. Ці слюди дуже рідкісні, утворюють суцільні лускувато-зернисті маси. Твердість їх вища, а спайність гірша, ніж у звичайних слюд.
Слюди — головні породотвірні мінерали більшості вивержених гірських порід. Мають шарувату структуру. Будова кристалів листувата з досконалою спайністю в одному напрямку. Тердість від 2 (гідрослюди) до 4,5 (маргарит). Густина від 2,3 у гідрослюд до 2,8-2,9 у мусковіту і лепідоліту і до 3,0-3,3 у флогопіту і біотиту. Промислове значення мають мусковіт, флогопіт, вермікуліт, глауконіт, а також літієві слюди (як літієва руда). Застосовуються в електро- і радіотехніці.
Різновиди
Мусковіт
Інші назви: біла, калієва слюда. Хімічна формула: KAl2(Si3Al)O10(OH, F)2. Колір: від прозорого до білого, рідше — до жовтого, рожевого, зеленого. Входить до складу лише кислих порід (гранітоїди та ріоліти).
Біотит
Інша назва: чорна слюда. Хімічна формула: K(Mg, Fe2+)3(Al, Fe3+)Si3O10(OH, F)2. Непрозорий. Колір: від зеленого до чорного. Входить до складу порід, утворений виверженнями вулканів.
Флогопіт
Інші назви: бурштинова, магнезіальна слюда. Хімічна формула: KMg3(Si3 Al)O10(F, OH)2. Колір: від жовтого до коричневого, рідше — прозорий. Спайні листочки флогопіту на світло вирізняються золотавими й червоно-коричневими відтінками.
Лепідоліт Інша назва: літієва слюда. Хімічна формула: K(LiAl)3(SiAl)4O10(F, OH)2. Колір: рожевий чи бузковий, рідше — білий, жовтуватий, сірий
Розрізняють також: слюду баріїсту (мусковіт баріїстий), слюду ванадіїсту (росколіт — діоктаедрична слюда шаруватої будови, багата на ванадій, KV2[(OH)2|AlSi3O10, вміст V2O3 — 24 %), слюду водну (суміш гідромагнезиту з кальцитом), слюду воронячу (назва біотиту та (або) чорного цинвальдиту, багатого на Fe), слюду залізну (лепідомелан), слюду каліїсту (застаріла назва мусковіту), слюду калієво-літієво-залізисту (цинвальдит), слюду кальціїсту (застаріла назва маргариту), слюду літіїсту (1. Лепідоліт; 2. Цинвальдит), слюду літіїсто-залізну (цинвальдит), слюду літіокаліалюмініїсту (зайва назва лепідоліту), слюду лужну (загальна назва мусковіту, парагоніту, лепідоліту та їх різновидів), слюду лускувату (слюда звичайна), слюду магніїсту (флогопіт), слюду магніїсто-залізну (біотит), слюду марганцеву (біотит марганцевий), слюду марганцевисту (біотит марганцевистий), слюду натріїсту (парагоніт), слюду перламутрову (маргарит), слюду поперечну (порфіробласти слюди короткопризматичного обрису, розміщені перпендикулярно до сланцюватості порід), слюду ромбічну (загальна назва біотиту та флогопіту), слюду сріблисту (тонколускуватий мусковіт), слюду титанову (воданіт — біотит з нефелінових порід з вмістом ТіО2 до 12,5 %), слюду титанистозалізну (пластинчастий ільменіт), слюду уранову кальціїсту (отеніт), слюду хромисту (загальна назва мусковіту хромистого та біотиту хромистого), слюду чорну (загальна назва стильпномелану та кронштедтиту), слюду 6Н (гексагональна політипна модифікація слюди з періодом повторення шарів у 6 одиниць).
Розповсюдження
Головні постачальники листової слюди — Індія та Бразилія. За валовим виробництвом лідирують США (зокрема Північна Кароліна). На літієву слюду багаті родовища Намібії. Головним виробником флогопіту є Мадагаскар. У Росії родовища флогопіту розташовані в Іркутській області, Карелії; флогопіту — на Забайкаллі, Якутії, Таймирі та Кольському півострові.
Використання З мінералів групи слюди найважливіше промислове значення мають мусковіт і флогопіт. Найтонші, рівні і гнучкі листочки їх характеризуються діелектричними властивостями і механічною міцністю; термічністю і хімічною стійкістю; дуже малою гігроскопічністю і високою жаростійкістю (до 500–800 °С). Завдяки вдалому поєднанню цих властивостей мусковіт і флогопіт є найціннішим природним високоякісним електроізоляційним матеріалом. Окремі кристали слюд досягають іноді 1 м.
Технічне Листова слюда. До неї відносять світлі, прозорі різновиди, які розщеплюються на «книжки» різної товщини, придатні для штамповки виробів потрібних форм. Завдяки високим електроізоляційним формам використовується у радіоелектроніці, електромашинобудуванні, електротермії. Дрібнолускова слюда. Використовується для виготовлення теплоізоляційних матеріалів в галузях теплоенергетики, будівельництва й використовується як сорбент у сільському господарстві. Фарби та покриття. Дрібно мелена слюда з нанесеним покриттям діоксиду титану (TiO2) широко застосовується для досягнення «перламутрового» ефекту в автомобільних покриттях.
Декоративне
У старовинних світильниках пластинки слюди слугували віконцями, що закривали відкритий вогонь. Також широко мінерал застосовувався для оздоблення храмів, при створенні ікон. Вишукані візерунки вкривали «теремки» — скриньки для зберігання тканин, одягу, коштовностей та ділових паперів.
У кораблебудівництві слюда використовувалась в ілюмінаторах. Зараз застосовується при створенні яхт.
Під час реставрації предметів декоративно-прикладного мистецтва з кістки чи дорогих порід дерева використовується поруч з перламутром та фольгою.
Див. також Список мінералів Слюдки Слюдизація Гідрослюди
Примітки
Література
Посилання Про використання мінералу Загальні відомості Mineral Galleries data Mindat CDC — NIOSH Pocket Guide to Chemical Hazards