Отто Бартнінґ (; 12 квітня 1883 Карлсруе — 20 лютого 1959 Дармштадт) — німецький архітектор, теоретик мистецтва і педагог. Представник архітектурного модернізму.
Життя та творчість Син торговця з Мекленбурга і дочки протестантського пастора, Бартнінґ після отримання атестата зрілості в Карлсруе 1902 року вступив на зимовий семестр в Королівську технічну вищу школу Шарлоттенбурга (Königliche Technischen Hochschule Charlottenburg) в Берліні (нині: Technische Universität). 1904 року здійснив навколосвітню подорож, після чого завершував навчання в Берліні і Карлсруе, в тому числі у відомого архітектора Карла Мозера. Отто Бартнінґ закінчив навчання 1905 року без наукового ступеня. Паралельно з навчанням працював архітектором в Берліні.
Бувши студентом, Бартнінґ побудував свою Євангельську церкву світу (Evangelische Friedenskirche) в Пеггау в Штирії, в 1909—1910 роках церква в Ессені. У період до початку Першої світової війни Бартнінґ побудував сімнадцять протестантських церков в переважно католицьких країнах Дунаю, так звані церкви діаспори.
1912 року Отто Бартнінґ став членом німецького Веркбунда (Художньо-промислового союзу), з 1919 по 1923 рік входив до правління організації.
З 1918 року Бартнінґ разом з Вальтером Ґропіусом розробляв наукову і навчальну програми школи Баугаус і таким чином став одним з перших реформаторів художньо-промислової і архітектурної освіти в Німеччині після Першої світової війниВласов В. Г.. Баухауз // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. В 10 т. СПб.: Азбука-Классика. — Т. II, 2004. — С. 103.
Після закриття Баугауса 1933 року уряд Тюрінгії запросив Отто Бартнінґа стати директором нової школи у Ваймарі (Staatliche Bauhochschule), яка зайняла будівлю, побудовану Анрі ван де Велде. Після того, як Баугаус переїхав в Дессау, Бартнінґ в 1926—1930 роках був директором знову заснованої Державної вищої будівельної школи Ваймара (Staatlichen Bauhochschule Weimar). У новій школі, яку прозвали «Іншим Баугаусом» (Das andere Bauhaus), були зроблені спроби об'єднати традиційні академічні методи навчання з методикою Баугауса в царині художньо-промислового навчання. Нова школа на відміну від Баугауса була більш прагматичною. Студенти брали участь в реальних проєктах на комерційній основі. Так, наприклад, 1927 року ткацькі майстерні школи виготовили шпалери для павільйону Німеччини на Міланській ярмарку, спроєктованому архітектурним бюро Отто Бартнінґа.
Після перемоги НСРП (націонал-соціалістичної партії) в Тюрінгії 1930 року Бартнінґу довелося передати посаду директора школи П. Шульце-Наумбурга, політичному однодумцю Тюрінгського міністра національної безпеки, а потім рейхсміністра внутрішніх справ В. ФрікуHans Prolingheuer: Hitlers fromme Bilderstürmer. Kirche & Kunst unterm Hakenkreuz. — Köln 2001. — ISBN 3-920862-33-3, S. 330, Anm. 232.
З 1929 по 1931 рік Бартнінґ був одним з шести засновників архітектурного об'єднання «Кільце» (Der Ring), вніс значний вклад в здійснення житлової забудови Сіменсштадт (Берлін-Шпандау). 1932 року Бартнінґ опублікував свою схему збірного житлового будинку, що отримала загальне визнання. У період 1933—1948 років Отто Бартнінґ займався церковною архітектурою. Він був нагороджений званням почесного доктора архітектури, почесного члена RIBA (Royal Institute of British Architects), займав важливі державні посади як радник з містобудування та архітектури.
1943 року Бартнінґ займався реставрацією Церкви Святого Духа (Heiliggeistkirche) в Гейдельберзі. Після Другої світової війни Отто Бартнінґ очолив будівельний відділ Євангелічної організації в Неккарштайнах. Під його керівництвом і за підтримки зарубіжних церков організація створювала пункти допомоги по всій Німеччині, особливо там, де брали біженців і переміщених осіб. Були побудовані додаткові церковні будівлі, капели, хоспісиKarin Berkemann: Otto Bartning // Strasse der Moderne — Kirchen in Deutschland. — Deutsches Liturgisches Institut, abgerufen am 18. Mai 2019Sigrid Hoff: Ein moderner Kirchenvater. Otto Bartning war Vordenker der Bauhaus-Bewegung und maßgeblich im Kirchenbau engagiert // Christ in der Gegenwart. — Jg. 69 (2017). — S. 183.
Бартнінґ зіграв важливу роль у відновленні німецького Веркбунда. В кінці 1950 року переїхав до Дармштадт. У тому ж році він був обраний другим головою Веркбунда і президентом Федерації німецьких архітекторів (BDA). 1953 року був заснований Фонд Отто Бартнінґа зі штаб-квартирою в ДармштадтіManfred Koch: Otto Bartning // Stadtlexikon Karlsruhe. — Stadtarchiv Karlsruhe, abgerufen am 8. November 2017. — URL: https://stadtlexikon.karlsruhe.de/index.php/De:Lexikon:bio-0191.
1951 року Бартнінґ очолив Спілку німецьких архітекторів (Bundes Deutscher Architekten: BDA). Бартнінґ помер в Дармштадті 1959 року. Похований на старому кладовищі в Дармштадті. Архів Отто Бартнінґа зберігається на факультеті історії та теорії архітектури архітектурного факультету Дармштадтського технічного університетуOtto-Bartning-Archiv der Technischen Universität Darmstadt, Technische Universität Darmstadt · Universitätssammlungen in DeutschlandOtto-Bartning-Archiv TU Darmstadt. — URL: https://web.archive.org/web/20101013020051/http://www.kunstgeschichte.architektur.tu-darmstadt.de/ku_ge/projekte_kuge/otto_bartning_archiv.de.jsp.
29 травня 2003 року Вселенському церковному конгресі (Ökumenischen Kirchentag) в Берліні з ініціативи приватних осіб була заснована Асоціація, що займається дослідженням і поширенням робіт Отто Бартнінґа (Otto Bartning-Arbeitsgemeinschaft Kirchenbau: OBAK). У 2009—2020 роках асоціація провела безліч міжнародних виставок, присвячених Баугаусу і діяльності Отто Бартнінґа, сучасному мистецтву, містобудівним проєктам. Асоціація здійснює публікації, з 2009 року керує європейським проєктом з міжнародного співробітництва істориків мистецтва і архітекторівOtto Bartning (1883—1959). Architekt einer sozialen Moderne. — URL: https://www.adk.de/de/projekte/2017/bartning/ausstellung.htm.
Примітки