Хватів

Хва́тів — село в Україні, у Буській міській територіальній громаді Золочівського району Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Буська міська рада. Населення становить 228 осіб.

Географія Село Хватів розташоване на межі Подільської височини та Малого Полісся та у межах Гологоро-Кременецького кряжу, поблизу низькогірного пасма Вороняки (основні височини — гори Менич та Біла Гора). Лісове господарство села Хватова входить до Національного природничого парку «Північне Поділля». Відстань до обласного центру становить 80 км, до районного центру — 27 км, до центру громади становить 28 км, що проходять автошляхами обласного та місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Кути — 8 км.

Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 228 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. ХватівМоваЧисло ос.Відсоток українська 227 99,56 інші 1 0,44+

Історія Точна дата заснування Хватова невідома. У «Географічному словнику Королівства Польського» подається наступна інформація стосовно Хватова. Після смерті польського шляхтича Петра Сененського 10 листопада 1506 року великий маєток Сененських перейшов у спадок дочкам Анні та Ядвізі, які 1511 року поділили батьківський маєток між собою. Частину довколишніх сіл по лівій стороні від Олеського замку отримала Ядвіга, а іншу — Анна. Власницею сіл Хватів, Кути, Чішки, Ясенів та багатьох інших Анна Сененська з Олеська. З цього випливає, що історія села значно давніша.

Село Хватів та його терени часто переплітаються з історією Олеського замку, зазвичай власникам замку належали довколишні села. Також про давність поселення села Хватова говорить близькість до Пліснеська, яке за своєю площею було співрозмірним з найбільшими княжими центрами Київської Русі, зокрема Києвом. Пліснесько знищене татарами у 1240-х роках. Згарища міста були заселеними ще до кінця XIII століття, коли люди розійшлися до нових, краще захищених від нападів поселеннях.

Село розташувалося поміж горами в долині, хати будувалися переважно біля джерела питної води. Людські хати простягалися вздовж річки. В селі на початку XX століття діяли однокласна школа з українською мовою викладання, утримувана коштом місцевої української громади, філії товариства «Просвіта», Українського педагогічного товариства, банку руського «Народний дім», товариства «Сокіл», господарського товариства «Сільський господар».

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Ожидів в Золочівському повіті Тернопільського воєводства..  

Вересень 1939 році приніс московських більшовиків, яких 1 липня 1941 року змінили німецькі окупанти. Німці вивезли більшість чоловічого населення на роботу до Німеччини. На території села існував повстанських рух УПА. Багато селян загинули за України в нерівній боротьбі.

Згідно із записами журналів бойових дій, донесеннями і звітами червоноармійських частин та з'єднань, узагальненими в «Ілюстрованій хроніці битви під Бродами», село Хватів опинилося в епіцентрі протистояння між дивізією «Галичина» та військами 1-го Українського фронту радянських військ під час битви під Бродами. 19 липня 1944 року перед 31-м танковим корпусом РСЧА стояло завдання захопити села Загірці, Хватів, Олесько та виходу в район Ожидів—Красне. Внаслідок цього удару бродівське угруповання противника мало б бути розсічене на дві частини в районі шосе Олесько—Ожидів. Такого розвитку подій не допустили підрозділи дивізії «Галичина», знищивши 19-20 липня 1944 року у боях за Хватів та Олесько 12 танків 242-ї танкової бригади.

По війні та повернення совітів розпочалися масові репресії та висилки мирних громадян на каторжні роботи до Сибіру та інші північні концтабори. Жертви репресій були реабілітовані у 1991 та 1992 роках згідно Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (назва закону в редакції № 2803-XII від 19 листопада 1992 року: «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»).

У лісі поблизу села виявлено масове поховання євреїв часів другої світової війни.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Буської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Буського району, село увійшло до складу новоствореного Золочівського району.

Монументи, пам'ятники

На високому пагорбі над трасою Київ-Львів між селищем Олесько та селом Хватів 21 грудня 1975 року відкритий монумент бійцям Першої кінної армії (архітектор — Анатолій Консулов, скульптори — Валентин Борисенко, Казимир Маєвський, інженер-конструктор — Г. Шевчук). Зі здобуттям Україною незалежності пам'ятник втратив своє значення в ідеологічному аспекті. Руйнувати його не стали, проте і піклуватися про монумент ніхто не збирався. Як наслідок, першою зникла плитка з-під доріжки під вершниками. Згодом, вкрали мармурову стелу з шаблею, а прожектори повиривали разом з землею. У 2000-х роках прийшла черга металу. У травні 2017 року відбувся демонтаж металевого каркаса і пам'ятник прибрали, відповідно до закону про «декомунізацію».

У селі встановлено пам'ятник односельцям борцям за Незалежність України, бійцям ОУН та УПА з пам'ятною табличкою, де зазначено імена односельчан, які героїчно загинули за Українську державу.

Релігійне життя У центрі села на головній вулиці розташована мурована церква Покладення Чесного Пояса Пресвятої Богородиці, збудована у 1904 році на місці старої корчми. При церкві діяло багато товариств: Братство Найсвятішого Серця Ісуса, товариства жіноче Святої Ольги та тверезості. Місцева парафія Покладення Чесного Пояса Пресвятої Богородиці заснована 20 серпня 1991 року, як релігійна громада Української автокефальної православної церкви. У жовтні 2022 року релігійна громада села приєдналася до Православної церкви України. Давня дерев'яна церква була розташована поряд з сільським цвинтарем та була розібрана при будівництві нової мурованої церкви.

Відомі люди Балушок Олексій Микитович (псевдо: «Береза»; 1930) — учасник підпілля УПА з 1944 року. 27 листопада 1947 року заарештований Олеським РВ МДБ Львівського ВО та засуджений на 25 років ВТТ без обмеження у правах. Норильський ВТТ, ст. Норильськ, Красноярський край. Звільнений 11 жовтня 1954 року з табору та направлений на спецпоселення у Зейський р-н, Амурської області. Сюди ж на поселення 6 січня 1950 року як членів сім'ї учасника підпілля УПА були виселені його батько, мати та сестра Стефанія ( 1932). Олексій Микитович реабілітований Львівською обласною прокуратурою 5 серпня 1992 року, а його родина — 17 квітня 1991 року. Ільків Василь Іванович (псевдо: «Горинь», «Легінь») — член Команди Золочівського ТВ-11 «Пліснесько», ад'ютант крайового провідника ОУН Романа Кравчука, лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 1 класу та Бронзового хреста бойової заслуги УПА. Кузьма Богдан Михайлович (псевдо: «Борис», «Богдан», «Кайдаш», «К-13», «Юрко», «Кубайчук») — крайовий провідник ОУН Поділля. Відзначений медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Сисун Іван Тимофійович (псевдо: «Голуб», «Юрко», «27»; 1916, с. Хватів — смт Олесько) — стрілець повстанської групи Г. Котельницького («Шугая»; 11.1943—03.1944), ройовий сотні УПА «Іванка» (весна 1944), а відтак — командир чоти сотні УПА «Витязі» (06.1944—09.1946), бойовик куща «Грізного» в Олеському районі (09.1946—02.1947), кущовий провідник у Заболотцівському районі (06.1947—04.1948), референт СБ Бродівського районного проводу ОУН (8.04.1948—25.05.1948), бойовик Берлинського (05—11.1948) та Гаївського кущів ОУН (11.1948—2.12.1948). 2 грудня 1948 року у с. Гаї (нині Золочівського р-ну) оперативною групою Бродівського РВ МДБ у непритомному стані захоплений у криївці. Заарештований 15 грудня 1948 року Бродівським РВ МДБ. ВТ військ МВС Львівської області 12 травня 1949 року за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР засуджений до 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення у правах. Покарання відбував у Дубравному ВТТ МВС СРСР. Військовий Трибунал Куйбишівського гарнізону 13 травня 1963 року зменшив термін ув'язнення до 15 років. Звільнений 2 грудня 1963 року з Дубравлагу. Реабілітований 25 липня 1995 року.

Примітки

Джерела

Посилання