ГессельбергГессельберґ — назва згідно з Газетирем (покажчиком) географічних назв світу . — К.: Мінекоресурсів України, 2006. — С. 378. (; 689 м над рівнем моря) — гора, найвища точка Середньої Франконії та франконської Юри, розташована 60 км на південний захід від Нюрнберга, Німеччина. Гора стоїть ізольовано і далеко від центру Франконської Юри, в її південно -західному прикордонному регіоні, 4 км на північний захід від Вассертрюдінгена. Перше зафіксоване ім'я гори — Езельберг, що, ймовірно, походить від Едер Берг (похмура гора). Пізніше ця назва змінилася на Езельсберг і, нарешті, на нинішню назву Гессельберг. Як останець гора дає уявлення про юрську геологію. Вона також була свідком насиченої подіями історії, багато переказів передавалися з покоління в покоління, і ці історії, змішані з реальними фактами, стали легендами. Нині багато людей відвідують Гессельберг, щоб насолодитися природою та чудовим краєвидом. При ясній погоді за 150 км звідси можна побачити Альпи.

Форма, розташування та розмір Гора має довжину приблизно 6 км із середньою шириною від 1 до 2 км. Усі її схили, за винятком південних, вкриті хвойним або змішаним лісом. На верхніх частинах схилів, і особливо на східному схилі гори Рекінґер, є великі площі листяних лісів. Верхня частина видної південної сторони вільна від лісу. На південному та північно-східному схилах є великі площі занедбаних пасовищ із типовими чагарниками ялівцю. Гессельберг можна розділити на 5 ділянок уздовж її центральної лінії (див. Панорамне зображення).

На західному схилі в основному хвойні ліси. Це вихідний пункт для геологічної природної стежки. Західне плато, також звані гори Герольфінгер, має особливо незайманий вигляд з його карстовими лійками — западинами, живоплотами і чагарниками. Проте западини не утворилися природним чином, вони є результатом видобутку матеріалу для будівництва доріг та випалювання вапна. З 1994 року центральна частина, відома як гора Еїнгер, з головною вершиною та передавальною вежею стала знову доступною; раніше тут була закрита зона військової бази армії США. Безлісе східне плато, яке називають Остервізе або горою Рекінгер, є найважливішою територією для туризму. Ця ділянка служить зоною запуску моделей літаків та дельтапланеризму, а також платформою для спостереження. В особливо ясні дні можна побачити Цугшпітце в Альпах. Східне передгір'я, поросле лісом, відоме своїми легендами, має назву Schlössleinsbuck. Цей невеликий пагорб також називають Малим Гессельбергом. Гори Рьокінгер і Шльосляйнсбук розділені між собою долиною Друїдів.

Походження та геологічна будова Гессельберг — один з найважливіших геотопів Баварії. 24 вересня 2005 року він був відзначений Георгієм Шляппом, директором Офісу охорони навколишнього природного середовища Баварії, спеціальною відзнакою Bayerns schönste Geotope (найгарніші геотопи Баварії).

Юрське походження

200 мільйонів років тому Юрське море простягалося від басейну Північного моря далеко на південь і охоплювало край пізнього тріасу. У той час околиці Гессельбергу лежали на кордоні цього моря. Багато допливів річок приносили величезні маси щебеню зі східної материкової частини і утворювали багатошарове морське дно, яке мало багату флору і фауну. Протягом більш ніж 40 мільйонів років різні шари породи Юри послідовно осідали один за одним: Чорна Юра внизу, Бура Юра вище і Біла Юра ще вище. Кожен з цих шарів характеризується типовими мінералами та включенням скам'янілостей, характерними для кожної епохи. Оскільки певні скам'янілості лежать лише в певних шарах, їх називають індексними. В юрській породі амоніти є індексними скам'янілостями. Згодом Юрське море цілковито замулилося. Оскільки під час ранньої Юри Гессельберг перебував у замкнутому басейні, гору не так розмивало вітром і водою, як рівнину між горою та Ганенкамом. Твердий камінь протистояв ерозії і залишив Гессельберг, як характерний слід епохи, височіти над пейзажем. Цей вид гірського утворення відомий як перевернутий рельєф.

Скельні шари гори На горі є геологічна природна стежка зі знаками, що описують її походження. Кожен з трьох основних частин Юрського періоду ділиться на шість підрозділів, пронумерованих грецькими літерами від альфи до дзети. Породи, що знаходяться в різних шарах, позначені згідно з цією класифікацією.

Ранні юрські шари

Чорну Юру так називають через характерні для цієї епохи темні кольори глини та мергелю. Цей шар завтовшки приблизно 50 м, утворює навколо гори родючий горбистий район. Його найнижчі підшари (від альфи до гами) знаходяться під поверхнею. Амальтеентон (шар дельта) це найтовщий підшар, до 35 м завтовшки. Особливістю є сланець Posidonia (шар епсилон) 10 м завтовшки. У цьому підшарі також знаходяться скам'янілості великих тварин, таких як іхтіозаври. Відслонення сланцю Посидонії, що знаходиться на початку природної стежки, є унікальною природно-геологічною пам'яткою, де заборонено шукати та збирати копалини. Над цими добре видимими сланцевими шарами лежить юрський мергель (шар дзета) 2,7 м завтовшки.

Середньоюрські (доггерські) шари Темно-коричневі кольори вивітрених верхніх шарів дають назву коричневій (або середній) юрі. Кольори є результатом висококонцентрованого заліза. Шар Доггера 135 м завтовшки становить основну частину схилів Гессельберга. Найнижчий підшар (Доггер альфа) 75 м завтовшки сформований із глини опалінус. Ґрунт цих шарів дуже сприятливий для зсувів, що призвело до нерівностей лук. Поверх опалінової глини лежить шар залізного пісковику (Доггер бета), який становить 40 м завтовшки. Для цих шарів дуже характерний крутий підйом рельєфу. Оскільки шар опалінової глини непроникний для води, на переході до залізного пісковику утворився джерельний горизонт. Шари гамми Доггера (шари Совербія) (1 м), дельти Доггера (Острин-вапно) (4 м), та епсилон Доггер (ооліт-вапно) (2 м) узагальнено під терміном «ооліти». Ці шари містять багато скам'янілостей. На самій вершині середньоюрських шарів є багатошаровий глиняний шар (дзета Доггер), який становить лише 2 м. Цей невеликий шар утворює терасу навколо Гессельберга. На її південній стороні були зведені будівлі народної середньої школи.

Пізньоюрські (мальмові) шари

Найбільш верхній шар Юри називають Білою Юрою через його світлий колір. Такі шари можуть бути до 400 м завтовшки у франконській Юрі, але в Гессельберзі вони здебільшого абляційні; залишилося лише 85 м. Породи мальма частково є осадами, а частково утворені з коралових відкладів древніх морських губок. Ця порода широко поширена на головній вершині. Світле вапно білої юри було популярним будівельним матеріалом для будинків (випалене вапно) та для будівництва доріг (щебінь). Ці западини — наслідки видобутку на західному плато. Найнижчі шари утворюють шар Імпресса (нижній Мальм альфа), які є приблизно 25 м завтовшки, а Бімаматум-вапном (висока альфа Мальме). Стара назва Planula-вапняк (Мальме бета) — промислове вапно, яка вказує на використання будівельним матеріалом. Цей шар, який становить 15 м завтовшки і вкрапленими губчастими рифами, утворює плато Остервізе. Невеликий кар'єр під головною вершиною складається з вапняку Планула в нижній частині та шару атаксіоцерату (гама Мальма) у його верхній частині, що утворює основний пік потужністю 20 м. Верхній шар гами Мальма і шари дельти Мальма до дзета Мальма на Гессельберзі вже дуже еродовані.

Історія колонізації та важливі події в регіоні Гессельберг На деяких автостоянках в регіоні є ілюстровані діаграми, які дають уявлення про історію поселення району.

Доісторичний період та рання історія Гессельберг використовувався як притулок і житло ще в доісторичні часи. Археологічні артефакти часів кам'яної доби (приблизно 10 000—2000 рр. до н. е.) були знайдені переважно на ділянці Остервізе. У бронзову добу (приблизно 2000—1300 рр. до н. е.) гора була постійно заселена. За часів Епохи поховальних урн (приблизно 1200—750 рр. до н. е.) колонію на плато оточували куртинні вали з ровами. Навіть сьогодні 5-кілометрові залишки оборонних стін і валів навколо Остервізе, гори Еінгер та гори Герольфінгер дають уявлення про важливість цих укріплень. За цим укриттям з кам'яної кладки виник важливий політичний, економічний та релігійний центр. Довгий час ці споруди вважалися кельтськими за походженням, але лише один артефакт (зброя воїна) з латенського періоду (500–15 рр. до н. е.) свідчить про причетність кельтів. У період Великого переселення та в середні віки стіни Гессельберга використовувалися як укриття та для оборонних цілей. Міський музей Еттінгена та музей доісторичних часів і ранньої історії в Гунценгаузені містять багато експонатів, зокрема знарядь праці та зброї.

Римляни

За правління імператорів Доміціана (81–96 рр. н. е.) Та Адріана (117—138 рр. н. е.) римляни розсунули кордон своєї провінції Ретія далі на північ. Вони розширили германську стіну для захисту від германських народів і обладнали її багатьма сторожовими вежами, а в безпосередній близькості від Гессельберга був збудований великий замок. За правління імператора Каракалли (близько 213 р. н. е.) відбулося останнє і найбільше розширення укріплень. На захід від гори стіна перетинала річки Верніц та Зульцах у напрямку з півночі на південь. За кілька кілометрів на північ від Віттельсгофена вона повертає на схід. Завдяки цьому різкому вигину стратегічно важливий Гессельберг був включений до складу Римської імперії. Були замки у Ауфкірхені, Руффенгофені, Дамбаху і Унтершванінгені. Замок Руффенгофен був найбільшим у районі Гессельберга. На самій горі археологи не знайшли жодних римських будівель. Залишками стіни тепер є кам'яні хребти, заховані в лісі. Нині більшість цивільних та військових залишків стін заховані під землею місцевих лук та полів. На вершині замку Руффенгофен побудований римський парк. У місцевому музеї Вайтлінґена є кілька римських експонатів.

Алемани та франки Близько 260 р. н. е. алеманські та германські племена увійшли в регіон і зруйнували стіни укріплень, замки та багато поселень. Римлянам довелося перенести кордон назад до Дунаю. Алемани заснували свої перші маєтки і працювали на землі як рільники та скотарі. Як і назви місцевих міст, які закінчуються на «-ingen», а також типові поля вказують на алеманське коріння. Села Рьокінген, Еїнген, Вайльтінген та Ірзінген походять із цього періоду. Наприкінці V століття франки вийшли з нижньої долини Майну і започаткували другу хвилю колонізації. З 496 до 506 рр. під владою короля Меровінгів Хлодвіга I вони розгромили швабських алеманів, які втратили свої північні території, які раніше досягали басейну Нойвідера, і були відтіснені за лінію Оос — Горнісгрінде — Асперг — Гессельберг. Сьогодні ця лінія дуже відповідає межі франконського та швабсько-алеманського діалектів. Незважаючи на те, що франки частково насильницьким шляхом витіснили алеманів, у регіоні Гессельберг розвивалися змішані поселення, такі як Еїнген та Рекінген, майже завжди з франконськими головами поселень. Франки заснували села Лєнтерсгайм, Обермегерсгайм, Гайльсгайм, Франкенгофен і Кьонігсгофен серед інших. Франкські селяни встановили три польові сівозміни з їх Флюрцванґом (німецькою системою правил, що стосуються громадських сільськогосподарських угідь у середні віки), які практикувалися до сучасної консолідації сільського господарства. У VII столітті — за правління короля Меровінгів Дагоберта I — в Аугсбурзі почалася християнізація. У VIII столітті англосаксонські місіонери заснували монастир Гайденгайм під владою франко-каролінгів.

Середньовіччя