Обла́зниця — село в Україні, у Гніздичівській селищній територіальній громаді Стрийського району Львівської області. Населення становить 288 осіб (станом на 2001 рік). Село розташоване на південному сході району, за 11 кілометрів від Жидачева. День села відзначається 3 жовтня. На території населеного пункту протікає річка Любешка — права притока Дністра.
Перша згадка про село датується 6 січняAkta grodzkie i ziemskie…— Т. 3.— 319 s.— S. 164. , 1411 роком в грамоті князя Федора Любартовича. У селі є греко-католицька дерев'яна церква Святого Євстахія XVII століття (перебудована у 1930 році), яку свого часу відвідували гетьман Іван Виговський зі своєю дружиною Оленою з роду Стеткевичів та митрополит Андрей Шептицький. Жителі села були учасниками національно-визвольних змагань 1918—1920 років, воювали на фронтах Другої світової війни, брали участь у збройній боротьбі проти радянських та німецьких окупантів.
Назва
Згідно із загальнопоширеною в селі легендою, його назва походить від слова «облазити» — населений пункт заснували втікачі, які, переховуючись від татарських набігів, шукали місце для сховку. За іншою теорією село заснували «облазники» — люди, які не хотіли працювати на багатих землевласників і втікали у пошуках інших місць проживання.
Існують й інші теорії походження назви: перша частина «обла», «облас» означає «кругла», «крутосхил, глибока яма, колодязь» (у сербохорватській мові), «область, зона, край, володіння» (у чеській мові), а друга частина «ниць, ніч» в українській, болгарській та словенській мовах означає «зворотна сторона». В перекладі з боснійської «oblaznica» означає «місце відпочинку, привал»Bosnian-English Dictionary: Turcisms, Colloquialisms, Islamic Words and Expressions .
За М. Л. Худашем, назва походить від назви потоку чи пагорба («обла, убла» — кругла). Як стверджує український мовознавець Костянтин Тищенко, назва села Облазниця ймовірно походить від тюркського Abla, що означає «старша сестра».
Ф. Пискунов у своєму , посилаючись на О. Ю. Федьковича, стверджує, що в основі назви Облазниця лежить давньоруське «Обьлазь», яке він трактує як «глуха стежка». Цю думку вважає помилковою А. Корепанова, яка, як і Т. Марусенко і П. Тутковський, наводить й інші значення цього слова: «урвище», «стрімчак», «крутизна», «круча», «скеля», «крута гора», «дорога через гору», «виступ гори на дорозі», «невисокий, зарослий хребет гори».
Географія
Село Облазниця лежить над річкою Любешка, за 11 км на південь від Жидачева, 11 км на захід від селища Журавне і за 13 км від залізничної станції Гніздичів. Село розташоване у південно-східній частині району, з'єднане із Жидачевом автошляхом та дорогою місцевого значення. Фізична відстань до Жидачева — 11 км, до Києва — 458 км. Село має регулярне транспортне сполучення із містом Стрий та селищем Журавно, проте не має останнього із Жидачевом та обласним центром.
Сусідні населені пункти:
У геологічному відношенні село розташоване у межах Передкарпатського передового прогину, найбільше поширення мають третинні відклади: піски, глини, гіпси, трапляються вапнякові мергелі; у долині річки Любешки поширені алювіальні відклади. Рельєф території рівнинний, місцевість частково заболочена, висотні позначки території коливаються у межах 270—280 м над рівнем моря. Село розташоване на берегах річки Любешка, яка перетинає його з південного заходу на північний схід. Облазниця лежить у межах зони поширення помірно континентального клімату.
На території населеного пункту поширені лучні перезволожені ґрунти, рослинність представлена заплавними луками поблизу річки та широколисто-сосновими лісами, де ростуть сосна, дуб, граб і бук. Серед тварин трапляються польова миша, кріт, їжак, водяна і ставкова нічниці, вуж звичайний, трав'яна, озерна і ставкова жаби, зустрічається також заєць-русак, ласиця, темний тхір і лисиця. У водах річки Любешки водяться щука, верховодка і пічкур.
Місцеві топоніми:
«Березина» — південно-західна частина села, на межі з лісом, де й росли берези; розташований між лініями «Ольжина» і «Стефанишина»; «На границі» — крайня західна частина села, на межі з Новим Селом; умовно проходить по потічку, що впадає в Любешку; «Копань» — поля, освоєні на місці викорчуваних лісів, що простягаються від автобусної зупинки аж до лісу; «Могилки» — невеликі пагорби поблизу «Березини»; «Прийма» — крайня східна частина села, починається від крайньої хати Шкільної вулиці; «Гутище» — поля розташовані вздовж річки Любешка; починається за селом і тягнеться до Жирівського; «За Данилом» — поле посеред села за річкою Любешка, правіше від старого цвинтаря; «Придатки» — поля розташовані праворуч від «Рудянських полів»; «Рудянське поле» — місцевість ліворуч від села, на межі з селом Руда;
Головними вулицями села є Стрийська, Шкільна, Садова, Зарічна і Нова.
Історія
Перша згадка про село датується 6 січня 1411 роком. Вона міститься в грамоті князя Федора Любартовича, що підтверджувала вирок у межовій суперечці між Юрієм Дідушицьким і Ігнатієм Облазницьким щодо розмежування земельних володіньObłaźnica w Słowniku geograficznym Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VII (Netrebka — Perepiat) z 1886 r. :
Існують згадки про те, що село спочатку було у володінні роду Облазницьких, відомості про яких пізніше не зустрічаються. Через село проходив сухопутний шлях з Долини до Жидачева, яким возили сіль (так званий «селянський шлях»)Стрийщина, 1990—1993 Т. 3 с. 368. Назва місцевого мікротопоніма «Гутище», а також відносно близьке розташування села Руда свідчать про те, що тут виробляли скло та скляні вироби, виплавляли залізо із болотної руди, яка й досі трапляється на берегах річки Любешки.
У 1434 році, внаслідок запровадження польського права на заміну руському, Облазниця, як і весь Жидачівський повіт, ввійшла до складу Руського воєводства. У 1489 році Жидачівщина зазнала значного спустошення через вторгнення турків на Поділля і Галичину:
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 3 лани (близько 75 га) оброблюваної земліZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. .
Існують відомості про неодноразові набіги татар на ці території, зокрема й про 1517 рік, коли село було спаленеAGAD, Archiwum Skarbu Koronnego, oddz. 1, sygn. 20, k. 631, які знайшли своє відображення у одній з легенд про заснування села. Власником села, станом на 1552 рік, є «якийсь Кребський»AGAD, Archiwum Skarbu Koronnego, oddz. 1, sygn. 19, k. 190—198, а вже у 1577 році Облазниця перебувала у володінні Чернейовських;— середньої шляхти, яка походила з галицького боярстваAGAD, Archiwum Skarbu Koronnego, oddz. 1, sygn. 18, k. 711—718. Разом із Новим Селом, Сулятичами та Рудниками, вони отримали його у результаті шлюбних зв'язків. Згідно з даними поборових реєстрів у Облазниці проживали 16 селян, які обробляли 6 ланів, у селі працював млин. Напад татар на село відбувся і у 1648 році під час Хмельниччини.
У 1660 році Виговські придбали у Даниловичів містечко Руду з ключем навколишніх сіл, серед яких була й Облазниця. У власності Виговських село перебувало до 1773 року.
У 1676 році на правому березі Дністра, поблизу Журавна, відбулася битва між польськими і турецькими військами, результатом якої стало укладення Журавненського мирного договору. Проходження військ територією краю завдало великих руйнувань місцевим населеним пунктам, спричинило епідемію холери, тому 10 грудня 1676 року на сеймику в Судовій Вишні їх було звільнено від чопового податку:
У XVII столітті була збудована місцева церква, яка була названа на честь батька гетьмана Івана Виговського. Сам гетьман свого часу відвідував церкву разом зі своєю дружиною Оленою, адже його замок розташовувався у сусідньому Новому Селі. Він подарував церкві богослужбові книги та дві патериці.
Згідно з повідомленням Станіслава Яна Яблоновського, 19 лютого 1699 року біля села відбувся бій між татарським чамбулом та посполитими військами на чолі з жидачівським підчашієм .
Станом на 1763 рік у селі проживало 146 греко-католиків, з яких 62 — діти до семи років, та 47 римо-католиків, з яких 19 — діти до семи років. У 1772 році Облазниця, разом з усією Галичиною, була приєднана до Австрії внаслідок першого поділу Польщі.
У 1831 році Жидачівщина зазнала пошесті холери, яка призвела до смерті третини населення. Така ж епідемія зачепила край і у 1855 році. Революція 1848 року призвела до скасування кріпосного права та проведення земельної реформи. На честь цієї події у селі було споруджено . Станом на 1880 рік у селі проживало 337 греко-католиків та 108 римо-католиків, які становили одну з найбільших сільських польських громад краю.
XX століття
На кошти, отримані з продажу деревини, місцевий парох заснував цегельний завод. З виготовленої на заводі цегли у 1909 році була збудована місцева школа, до першого класу якої, у той час, ходило 120 учнів. Існувала в селі й польськомовна школаСтрийщина, 1990—1993 Т. 3 с. 507. На свої кошти священик придбав для села пожежний насос.
Станом на 1909 рік у селі проживало 617 греко-католиків, 107 римо-католиків та 11 юдеїв. У 1910—1911 роках у селі тривало будівництво дерев'яного римо-католицького храму, який розташовувався на місці теперішньої автобусної зупинки. Головними фундаторами храму були Ян Тшопінський і Альберт Зеліб, на землі якого він і був збудованийKOŚCIÓŁ FILIALNY W OBŁAŻNICY .
З 1909 по 1914 рік діяла молочарська спілка, у 1914 році — кредитне товариство «Добробут», які відновили свою діяльність у 30-х роках XX століття. Завдяки діяльності багатолітнього пароха церкви отця Антонія (з 1886 по 1928 рр.) у селі діяв аматорський театр, де ставились вистави «Сватання на Гончарівці», «Кайдашева сім'я», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Верховинці», «Наталка Полтавка» та інші. Вистави проходили у «салі» — будинку, що розташовувався між продуктовим магазином і теперішнім народним домом «Просвіта». Зусиллями Антонія Підлісецького також було організовано товариство противників алкоголю і тютюну.
У 1912 році місцеву церкву відвідав митрополит Андрій Шептицький, який забрав богослужбові книги, подаровані гетьманом Виговським, до музею у Львів.
Жителі села, що були учасниками Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1918—1920 років: 1 Беймук Михайло 2 Гудзоватий Василь 3 Іванків Дмитро 4 Іванків Олекса 5 Куприк Іван 6 Куприк Федір 7 Мельник Михайло 8 Пауш Федір 9 Проць Михайло 10 Роїк Йосип 11 Семен Василь 12 Стасишин Дмитро 13 Чегрій Роман 14 Щуравський МиколаСтрийщина, 1990—1993 Т. 3 с. 351
У 1930 році, під керівництвом Антонія Підліснецького — пароха місцевого храму, відбулась перебудова дерев'яної церкви Святого Євстахія.
За часів Польської республіки (1918–1939 рр.) село становило окрему гміну у складі Жидачівського повіту Станиславівського воєводства. У зв'язку з 1 серпня 1934 року воно було включене до складу гміни Руда, того ж повіту і воєводстваRozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 26 lipca 1934 r. o podziale powiatu żydaczowskiego w województwie stanisławowskiem na gminy wiejskie. . У той же час (1935–1939 рр.) українську школу, яку відвідувало тоді 84 школярі, було перетворено в утраквістичну.
Станом на 1935 рік у селі проживало 634 греко-католики та 68 римо-католиків. У тому ж році було засноване церковне товариство, діяли Марійське братство (налічувало 60 чоловік) та читальня імені Качковського. У селі, аж до 1939 року, діяло відділення «Просвіти» і хата-читальня, яка містилась у будинку секретаря відділення Василя Пауша, пізніше — у Василя Петрушки та Василя Пауша. Функціонували також позичкова каса, громадський шпихлір, братська крамниця та пожежна дружина. У липні 1939 року кооператив у Облазниці, як і в багатьох інших селах Журавенщини, було закрито через те, що не була виплачена відповідна сума на протилетунську позичкуСтрийщина, 1990—1993 Т. 3 с. 359.