«Соляні дороги» () — роман канадійсько-ямайської письменниці Нало Гопкінсон, опублікований 2003 року. Щодо жанрової приналежності одностайна думка відсутня, найчастіше розглядається як історичний романRutledge, Gregory E. (February 2006), "Review of THE SALT ROADS by Nalo Hopkinson", Faculty Publications -- Department of English, Department of at DigitalCommons@University of Nebraska - Lincoln., спекулятивна белетристика, наукова фантастика"Nalo Hopkinson" at Quill and Quire. або магічний реалізм.
Визнання критиків Джуелл Паркер Роудс назвала роман «казковим, чудовим, винахідливим романом ... прекрасним святом африканської спадщини»Hopkinson, Nalo.The Salt Roads. New York, NY: Warner Books, 2003.. Незважаючи на те, що сказано прозвучали наступні слова: «[роман] можливо, залишив своє науково-фантастичне/фентезійне коріння позаду», його тепло сприйняли як твір, який по суті був «гопкінсонівським» у багатьох аспектах, і не останнє місце серед яких займало «відновлення незалежного Чорного всесвіту». Гопкінсона відзначали за те, що вона охопила у своїх оповіданнях незвичайні народні мови, а також змішала в них багато міфологій та культурних коренів; «Соляні дороги» не стали винятком. Великі очікування оточували вихід «Солоних доріг» після того, як книга була визнана Warner Books як значний кросовер, який виходить за рамки науково-фантастичного жанру, і Гопкінсон вирушила в тур десятьма містами (найбільший у своїй кар'єрі на той час) для просування роману.
Представлення сюжету Попри обмеження часу та простору, богиня Ласірен переживає та допомагає у боротьбі за свободу Джинен, поневоленого африканського народу. Роман викладається від імені Лазірен та трьох головних жінок, життя яких переплітається з її свідомістю: Мер, рабині з XVIII століття та шанованого цілителя на плантації в Сан-Домінго, Жанни Дюваль, гаїтянської актриси/танцюристки XIX століття та коханкаи французького поета Бодлера, і Таїс, повії з четвертою сторіччю, яка стала святою. Кожна з жінок йде своєю життєвою дорогою, а богиня переплітається з ними та впливає на їх сексуальний, особистий та релігійний досвід.
Назва Коли Мер, Тіпінгі та Джорджен йдуть до річки, щоб поховати мертвонароджену дитину Джорджен, їх крики викликають «(повторне) народження» Лазірен (також згадується як Езілі). За словами богині, вона «народжується з пісні та молитви». Згодом Ласірен поговорить з Мері на березі тієї ж річки й попросить Мер з'ясувати, чому соляні дороги перекриті. Як розповідала Мер: — «Морські дороги, вони висихають». — «Море висихає?» — «Не це море, дурна дитино!» Її хвіст ляснув, підняв фонтан, вибухнув і обмочив мене. «Море у свідомості мого Гінен. Морські дороги, солоні дороги. І солодкі теж; річки. Більше не можу слідувати за ними до їхніх джерел. Ти маєш це виправити, Мер» (с. 65).
Тема солоних доріг знову з’являється у всьому романі; дороги є духовним зв'язком між Гінен та їх африканськими божествами (як Лазірен). Окрім цього, висихання солоних доріг означає втрату зв’язку між поневоленими африканцями та їх корінням. Мер протягом усього роману намагається зрозуміти, як вона може відновити ці соляні дороги, і зрозуміло, що звільнення Гінен сильно залежить від збереження їх коренів шляхом обслуговування соляних доріг. Якщо «Соляні дороги» — це історія звільнення, в тій чи іншій інтерпретації, Гінен, є ключем до цієї боротьби.
Сюжет «Солоні дороги» розповідають історію бога родючості Гінен, Ласірен. Вона рухається як ефірним простором Лоа, так і фізичним простором людей. Ласірен часто використовує останній шлях, володіючи тілами інших персонажів, особливо жінок. Населяючи їх протягом різного періоду часу, вона допомагає трьом основним людським героям знайти своє місце (місця) у світі, при цьому вона впливає на їх життя та результати людських рішень прямими та непрямими засобами. Роман переплітає історії трьох жінок, які поєднані спільною ниткою свідомості Лазірен та її зусиль допомогти Гінен у боротьбі за свободу.
Роман розпочинається зі вступу про Мер, раба і цілителя на цукровій плантації в Сан-Домінго. У першому розділі Мер та її помічник/коханець Тіпінгі народжують мертвонароджену дитину рабині на ім’я Джорджін. Троє жінок згодом ховають тіло на березі сусідньої річки, а їхні пісні та молитви народжують Лазірен. Згодом Лазірен з’являється до Мері, щоб повідомити їй, що соляні дороги висихають, і доручає Мері розчистити ці шляхи. Це завдання лежить в основі більшості оповідань Мер — її зусилля зрозуміти та взятися за роботу з очищення шляху Лазірен до свідомості Гінен, керуючи прогресом і розвитком сюжету роману протягом її життя. Коли гаїтянські раби навколо неї, під закликами демагога Макандала до насильницької революції, починають збиратися проти «бекрів» (білих рабовласників), в той же час Мер бореться за мирний шлях до свободи. Її служіння Ласірен ставить Мер у протиріччя з методами здобуття свободи Макандалом, остаточне заволодіння Лазірен Мер у ключовому пункті історії призводить до провалу революції Макандала, вбивства ватажка повсталих та втрати мови Мер. Хоча згодом їй надається можливість уникнути поневолення, Мер вирішує залишитися з рабами на плантації. Зрозуміло, що Мер уособлює одне з втілень Лазірен — її обов’язком буде зцілювати Гінен та боротися за їх свободу, зберігаючи їх спадщину і таким чином зберігаючи соляні дороги для Лазірен.
Другий головний людський персонаж у «Соляних дорогах» — Жанна Дюваль, також відома як Лемер і Проспер. Вона — гаїтянська актриса і співачка в Парижі, яка стає коханкою автора й поета Шарля Бодлера. Історія Жанни — це боротьба за економічну свободу. Вона шукає задоволення та затишку не лише для себе, а й для хворої матері. Стосунки Жанни з Шарлем бурхливі, а вплив Лазірен змінюється протягом життя Жанни. Оскільки багатство приходить і йде від Жанни, роман досліджує важливість кохання, задоволення та грошей, а також їх стосунки один з одним. Зрештою, незважаючи на довге життя фізичного, емоційного та економічного дискомфорту, Жанна наприкінці свого життя виявляється коханою та задоволеною завдяки впливу Лазірена. Якщо життя Мер — це боротьба за свободу від фізичного поневолення, то життя Жанну можна трактувати як боротьбу за свободу від економічного та інтелектуального поневолення.
Таїс, також відома як Мерітет, Мері та Гарненька Перлина, є третім головним героєм серед людей. Вона нубійська рабиня і повія, яка проживає в Александрії, Єгипет. Подорож Таїс розпочинається, коли вона та її побратим і повія Джуда вирішують втекти, щоб побачити Елію Капітоліну (нинішній Єрусалим). Рішення Таїс поїхати до Елії Капітоліни певним чином прийняте під психічним впливом Ласірен. Досягнувши місця призначення, Таїс та Джуда мають небагато ресурсів, окрім тих, що може запропонувати їхнє тіло. Коли вона прибуває до знаменитої християнської церкви, яка стала мотивацією для її подорожі, у Таїс відбувається викидень на її подвір'ї. Отримана травма змушує її місяцями мандрувати пустелею з Джудою, маючи невелику кількістю води чи їжі. Цей досвід дозволяє Таїс усвідомити себе та своє оточенням, а також отримує можливість взаємодіяти зі свідомістю Лазірен. Її спілкування з Лазірен спонукає до можливої святості через взаємодію з мандрівним священиком на ім'я Зосим, а Таїс та Джуда продовжують блукати по пустелі до кінця свого життя. Відкриту історію Таїс можна вважати боротьбою за свободу від сексуального та емоційного рабства.
Незважаючи на те, що життя трьох головних героїв-людей є різними та незалежними, вони поєднані разом зі свідомістю та впливом Лазірен. Часто молитви до Лазірен (або до однієї з її інших форм) є каталізатором для заволодінням героєм та впливу Лоа у фізичному світі. Окрім цього, життя кожного героя — це грань боротьби Гінен за свободу, а результати їх сюжетних ліній є формою чи мірилом успіху в цій боротьбі.
Хронологічні лінії Роман викладається в декількох хронологічних лініях, перемикаючись від одного героя до іншого, а також від одного місця до іншого. Історія Мер розгортається на Сан-Домінго, наприкінці XVII століття. Це період, коли відбувалася французька колонізація, а рабів використовували на плантаціях для збору врожаю, яким торгували.
Історія Жанни розгортається у Парижі та Нейї, Франція, у 1840-х роках.
Історія Таїс розгортається в Александрії, Єгипті та Елії Капітолінській, або Єрусалимі, у 345 році від р. х.
Структура Роман розбитий на псевдоглави з заголовками, наведеними нижче: ПУЛЬСАЦІЯ ..., ПЕРЕРВА БІЙ! ОДИН- ... ПАДІННЯ БЛЮЗ СЕСТРА ДУША КИДАННЯ СЛОВО СЛАЙД СЛІП БРЯЗКАННЯ ЛАНЦЮГ ПЕРЕРВА БРЯЗКАННЯ ПІДТРИМАННЯ СКОРО КРОВ СПІВ РОЗРИВАТИ ПРИЛІТ ВІДБАРЮВАТИ БИТИ ПЕРЕРВА БРЯЗКАННЯ НАПИТИ БАЧИВ ДЖИЗ ДЖАЗ СКЕЛЯ ВНИЗ ПОБАЧИТИ УДАР ОТВІР РИФ
Структура та розташування цих назв віддзеркалення трьох віршів, які присутні в главі «Скеля». Таким чином, Гопкінсон здатна створити новий потік по лініях вірша або пісні, підкреслюючи свої поетичні почуття.
Точка зору Оповідь у романі ведеться від імені першої особи до третьої особи. Розповідаючи історії кожного з трьох головних героїв, Мер, Жанна та Таїс, оповідь ведеться від першої особи, оскільки кожен головний герой розповідає історію, як він її бачить. Він також обмежений, бо персонажі, здається, не знають кожної думки та деталей про інших героїв, але що, як правило, прийнято як вірно.
Також богиня Ласірен оповідається від імені першої особи. Коли вона говорить, текст у романі виділяється іншим шрифтом.
Існують також фрагменти, коли оповідь ведеться від імені третьої особи. Ці частини, в яких ведуть оповіді від імені іншого, як правило, другорядні герої, але вони не приймають першу особу.
Головний герой Ласірен Велика сила Африки, Іва, — це родючість Бога Гінен. Вона є силою всіх вод, й приносить подарунки моря. Її називають жалобою трьох жінок після того, як мертвонароджений Георген прийнятий належним чином. «Я народився від пісні та молитви. Невелике життя, ніколи не почалося, надає мені свою невикористану життєву силу. Я народилася від жалоби та горя й трьома жіночими сльозними голосами» (с. 40). Роман переносить нас у свою подорож, коли вона отримує головні герої Мер, Жанна та Таїс.
Мер описує богину як «молоду, гладку, вона була товстою та добре вгодованою. Кущ з її волосся спадають на округле, коричневе, красиве обличчям у джгутах і дредах, перев'язані кущами водоростей» (с. 64).
Мер Також називають «Матант Мер» (тітка Мер) і «Маман» (мама). Виконує роль медсестри для свого поневоленого народу Гінен на Сан-Домінго. Будучи однією з найстарших уцілілих рабів на плантації, хворі та нужденні звертаються до неї за порадою та лікуванням травами. Вона знає своє місце і відчуває, що якби вона «відмовилася допомогти [своїм] людям, то [її] дух не полетів би додому» (с. 63). Її першою оволодіває Лазірен, і на неї покладено обов'язок з'ясувати, чому соляні дороги бога перекриті. У неї статеві стосунки з Тіпінгі, матір'ю рабині господині Марі-Клер. Вона працьовита, прислухається до духів і чекає дня, коли зможе приєднатися до них і більше не бути рабинею.
«Я виконую свою роботу. Я роблю те, що мені наказано. Кожен день, який я живу, — це ще один день, коли я можу допомогти своїм людям» (с. 67).
«Мер завжди мала дивний спосіб говорити про смерть ... про те, як добре було залишити життя і втекти з цього місця, де безбарвні мерці щодня мучили її» (с. 14).
Жанна Також згадується як Лемер і Проспер. Вона ефіопська артистка з Парижу. Вона постійно бореться зі своєю самооцінкою через колір шкіри, і часто одягається вишукано, щоб компенсувати свою смаглявість. У неї статеві стосунки з іншою танцівницею Лізетт та з багатим білим письменником Шарлем. Нею оволодіває Лазірен після того, як Жанна заспівала старі пісні своєї бабусі. Для того, хто заробляє на життя своєю красою та бажаністю, лише після інсульту, втрати рухомості на правій стороні та втрати гламуру вона знаходить справжнє кохання та гідність для себе. Лазірен покидає її тіло після того, як Жанна помирає щасливою та коханою жінкою.
«Я повинна бути красивою. Я завжди розважала» (с. 172).