Студинський Кирило Йосипович

Кири́ло Йо́сипович Студи́нський гербу Прус (псевдоніми та криптоніми: Кость Вікторин; К. Вікторин; Кость В.; Іван Лаврін; І. Лаврін; К. Зорян; Зорян; К. С.; Батько; Іван Гарбуз; Федір Замора; Колька; Лівобічний; Літописець; К. Люнин; Не-Маковей; Не плазун, але й без трону; Віктор Осипович; Кость Осипович; Провінціал та ін.; 4 жовтня 1868, село Кип'ячка, нині Тернопільського району Тернопільської області — найімовірніше, липень 1941, місце смерті невідоме) — український філолог-славіст, літературознавець, мовознавець, фольклорист, письменник, громадський діяч. Онук Степана Качали, дядько по матері Володимира, Климентія, Романа Слюзарів. Доктор філософії (1894), академік ВУАН (з 1924, з якої виключений 1934 «за контрреволюційну діяльність», 1939 року відновлений у членстві).

У 1923–1932 — голова НТШ у Львові. У жовтні 1939 року був головою Народних зборів Західної України, а в 1940 — депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Був примусово вивезений зі Львова більшовиками, загинув за невідомих обставин.

Життєпис

Народився у селі Кип'ячці Тернопільського повіту у священничій родині. Батько — о. Йосиф Студинський гербу Прус (1836—1909) — парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Кип'ячці. Мати Вікторія (1844—28 лютого 1902Посмертна оповістка. Віктория з Качалів Студинська // Руслан, ч. 38 за 16 лютого (1 марця) 1902. — С. 4.) — дочка о. Степана Качали.

Навчався у Львівському й Віденському (учень Ватрослава Яґича) університетах.

Від вересня 1894 до червня 1895 року здійснював наукові пошуки в бібліотеках університетів у містах Київ і Санкт-Петербург (нині РФ), повернувся до Львова, де вчителював у гімназії.

Після студій на дослідницькій праці в Берлінському університеті (під керівництвом Александра Брюкнера); 1897–1899 — доцент Краківського університету, 1900–1918 і 1939–1941 — професор Львівського Університету (1939–1941 — його проректор).

Був одним з керівних членів Християнсько-суспільної партії та співредактором її органу «Руслан», 1905–1914 — член Крайової шкільної ради. Від кінця ХІХ століття співпрацював із «Просвітою» у Львові, референт-редактор (із Іваном Франком) видань товариства.

Під час польсько-української війни 1919–1920 років інтернований у Баранові, Домб'ю.

1916–1920 роки — голова Учительської громади, 1921–1922 — голова Української національної ради.

Кирило Студинський товаришував із Богданом Лепким, Петром Франком та іншими, листувався з Володимиром Антоновичем, Александром Брюкнером, Андрієм Чайковським та ін.

Діяч НТШ: довголітній директор Філологічної Секції і (1923–1932) голова НТШ (встановив близькі зв'язки з ВУАН у Києві, але, захопившися розвитком науки в УСРР у 1920-х роках, некритично поставився до політики радянської влади). Свідченням високого міжнародного авторитету НТШ в цей період було прийняття у члени наукової інституції трьох нобелівських лауреатів — Альберта Ейнштейна, Фріца Прегля та Макса Планка.

22 травня 1924 року К. Студинський був обраний позаштатним академіком на кафедрі давнього українського письменства історично-філологічним відділом, а 23 червня це обрання затвердило Спільне зібрання ВУАН. У рекомендації М. Грушевський підкреслює громадянську мужність К. Студинського: «Коли з початком 1919 р. польські власті зажадали від него присяги на вірність Польщі, котрій не признано тоді галицької землі, — він відказався від зложення присяги, за що його двічі ув'язнено та інтерновано в Паранові і Домб'ю під Краковом, де просидів півроку, відобрано платню і счеркнено з професорських каталогів».

Працював у комісії з укладання українського правопису (1928, Харків).

Кругозір К. Студинського був надзвичайно широким, оскільки його хвилювали не лише місцеві галицькі проблеми, а й проблеми цілої України, яка в цей час переживала «голодні роки». Створений та очолений за кордоном М. Грушевським «Комітет допомоги голодній Україні» мав свій Крайовий комітет у Галичині, котрий очолював К. Студинський.

У 1927 р. К. Студинський разом з М. Кордубою, Ф. Колессою й О. Макарушкою репрезентували НТШ на відзначенні у Києві сторіччя з часу виходу збірки українських пісень М. Максимовича. М. Грушевський у своєму вступному слові так характеризує завдання перед даною комісією та місце у ній К. Студинського, як голови НТШ: "…"Комісія Західньої України" поставила своїм завданнєм увійти в можливо живі і діяльні зносини з науковими установами і поодинокими ученими не тільки тих частин Західньої України, які містяться в межах Української Радянської Республіки, але й тих що захоплені окупацією — польською, румунською й чеською. Сьому завданню політичні кордони і тяжкі, не полагоджені ще наслідки Світової війни ставили особливі труднощі. Але вони успішно поборюються завдяки живому спочуттю і співділанню в сім єднанню наукових сил обох частин нашої землі, що виявляє особливо наш західно-український науковий осередок — наша львівська безтитульна, але многозаслужена і славна в розвою української науки Західно-Українська Академія Наук — «Наукове Товариство імени Шевченка», котрої нинішній голова академик Кирило Осипович Студинський бере безпосередню діяльну участь в організації занять Комісії Західньої України — є її фактичним співпровідником…".

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 року головою Народних Зборів Західної України, 1940 — депутатом Верховної Ради СРСР. На цих постах врятував своїми клопотаннями багатьох українців від тюремного ув'язнення.

Під час втечі сталіністів зі Львова у червні 1941 року вивезений і помер за нез'ясованих обставин, за однією з версій — застрелили конвоїри під час бомбардування санітарного поїзда біля м. Тернопіль. Наталя Полонська-Василенко, натомість, згадує про те, що бачила його в Києві на бульварі Шевченка «в останніх днях червня, або в перших липня» поряд із наповненим валізами авто і мала з ним коротку розмову, під час якої він розповів, що його вивезли зі Львова і мають везти до УфиПолонська-Василенко Н. Спогади. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 481—482., куди він потім так і не дістався.

Найімовірніше, його разом з Петром Франком, сином Івана Франка, заарештували за особистою вказівкою Микити Хрущова та розстріляли у липні 1941 р., про що свідчить виявлена на одному з російських історичних ресурсів шифрограма до наркома держбезпеки Меркулова.

Праці

Кирило Студинський автор понад 500 праць головно з літературознавства, в яких застосовував здебільшого соціологічний і порівняльний методи, зокрема у працях з полемічної літератури:

«Адельфотес» (1895) «Пересторога» (1895) «Пам'ятки полемічного письменства кін. XVI і поч. XVII в.» (1900) «Pierwszy występ literacki Pocieja» (1902) «Антіґрафе, полемічний твір М. Смотрицького» (1925) та ін.

З культурно-літературного руху в Галичині: («Geneza poetycznych utworów Markiana Szaszkiewicza» (1896, український переклад 1910), «Кореспонденція Якова Головацького» (2 т., 1905—1909), «Копітар і Зубрицький» (1918), «Матеріали до історії культурного життя в Галичині в 1795 — 1857 pp.» (1920) та ін.

З фольклору: «Лірники» (1894)

Про зв'язки Галичини з Наддніпрянщиною: «До історії взаємин Галичини з Україною» (1906), «З листів П. Куліша до Ом. Партицького» (1908) й ін.

З української літератури 19 ст.: «Котляревський і Артемовський» (1901), «Літературні замітки» (1901), «В пятьдесятилітє смерти Т. Шевченка» (1911) та ін.

Про українсько-польські взаємини: «Польські конспірації серед руських питомців і духовенства в Галичині в роках 1831—1848» (1908). «Листи мін. Флоріяна Земялковського до єп. Івана Ступницького» (1908) й ін. Студинський К. Ґенеза поетичних творів Маркіяна Шашкевича: студія д-ра К. Студинського. — Львів: Накладом С. Ґорука, 1910. — 88 с. Студинський К. Львівська духовна Семинария в часах Маркіяна Шашкевича (1829—1843) / написав др. Кирило Студинський. — Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1916. — CCLX, 416 с. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка; т. 17 і 18).

Автор поезій, оповідань, які друкувалися в українських журналах і пресі під псевдонімами К. Вікторин, І. Лаврін, К. Зорян й ін.

Автобіографічні праці Студинський К. Автобіографічні нотатки 1-а част. Життя в рідному краї / Друк. вперше з фонду К. Студинського з ЦІА у Львові. Подав до друку П. Медведик // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). Студинський К. З поетичного блокнота // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). Студинський К. Із днів моєї юності // Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898—1998: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. — Тернопіль; Львів, 1998. — С. 189-191.

Вшанування пам'яті 1993 року в Кип'ячці відкрито пам'ятник Кирилу Студинському (скульптор — І. Мулярчук)Буденний Г. Маємо що пам'ятати!: [Про відкриття пам'ятника у Кип'ячці] // Селянська доля. — 1993. — 9 жовт.Відкриття пам'ятника: у Кип'ячці Тернопіл. р-ну К.Студинському // Вільне життя. — 1993. — 19 жовт.. У 2011 році монумент оновили.

У рідному селі діє кімната-музей.

Ім'ям Студинського названо вулиці у Тернополі, Львові та інших містах.

У 2018 році в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї вшанували пам'ять видатного вченого погашенням пам'ятної марки та конверта.

Примітки

Джерела та література Архів Львівського національного університету імені Івана Франка . Гординський Я. Акад. Кирило Студинський як дослідник літератури XVI й XVII ст . — Львів: З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1929. — 86 с. — (Записки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові; т. 99). Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович // Кирило Студинський (1868-1941) / О. Кравченюк // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3: Тернопільщина і Скалатщина: Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 580-581. Не повернувся з червневої ночі: пам'яті академіка Кирила Студинського / М. Ониськів // Вільне життя плюс. — 2011. — № 50 (29 черв.). — С. 4.

Література

Бубній П. Академік Кирило Студинський // Тернопільщина літературна. Дод. № 4. — Тернопіль, 1992. — Вип. 2. — Ч. 1. — С. 42. Буяк Я. «Євфонія Веселобрмячая» в редакції Кирила Студинського // Освітянин. — 1996. — № 11—12. — С. 7. Веретюк О. Огонь життя, принесений на жертівник рідної землі // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). В. Т. Кирило Студинський (1868—1941) // Український календар 1981. — Варшава, 1980. — С. 92—94. Гнатюк М. Наша гідність і опора: Кафедрі української літератури Львівського ун-ту — 145 років: Автор у ст. згадує викладачів — уродж. обл. К. Студинського, В. Сімовича, надрук. фото] // Дзвін. — 1994. — № 5. — С. 121—134. Головин Б. Моя зустріч з академіком Кирилом Студинським // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). Головин Б. Я бачив і слухав Кирила Студинського // Подільське слово. — 1993. — 9 жовт. Горак Р. Трагедія червневої ночі: Подробиці зникнення П. Франка та К. Студинського // Західна Україна. — 1993. — № 38 (12-18 верес.); № 39 (19-25 верес.). Дорошенко В. Акад. Кирило Студинський // Світ. — ч. 19—20. — Л., 1928. Єдлінська У. Учений великих заслуг і доброго серця // Свобода. — 1993. — 2 жовт. Малевич А. Збори вів Студинський // Колгоспне життя. — 1969. — 23 верес. Малевич А. Наш земляк К. Й. Студинський // Колгоспне життя. — 1969. — 23 верес. Медведик П. І фольклор, і музика, і театр // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). Меленчук О. Кирило Студинський — дослідник і популяризатор творчості Тараса Шевченка / Ольга Меленчук // Слово і час. — 2017. — № 6. — С. 16–22. Мельник І. Кирило Студинський — трагічна доля вченого // Zbruč. — 2013. — 4 жовтня. Ониськів М. Вражаючої сили працелюб // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.). Рузанов О., Романюк П. Академік Кирило Студинський // Культура і життя. — 1990. — 14, 26 січ. Рузанов О., Романюк П. Академік Кирило Студинський: Вчений-енциклопедист // Подільське слово. — 1991. — № 113-114; 2, 30 листоп.; 7, 28 груд. Савченко Ф. Юбілей акад. К. О. Студинського // Україна, січень-лютий. — К., 1929.