Софія Федорівна Ростопчина, в шлюбі графиня де Сеґюр (; 1 серпня 1799, Санкт-Петербург — 9 лютого 1874, Париж) — французька дитяча письменниця російського походження. Її твори в XIX—XX століттях були дуже популярними, вони продовжують перевидаватися в XXI столітті. Найвідоміший з-поміж них — «Софіїні витівки» (; 1858); роман був адаптований для кіно (1946 і 1979 рр.) і театру (2008), балету (1935), мультсеріалу (1998) і музичної комедії (2011).
Біографія
Росія Третя дитина московського губернатора Ростопчина і графині Катерини Ростопчиної, уродженої Протасової. Хрещена 9 серпня 1799 року в Зимовому палаці; її хрещений — Павло I. Батько Софії впав в немилість при дворі 1801 року і був відправлений на заслання в московський маєток Вороново за 3 тижні до вбивства царя; сім'я перебралася у величезний підмосковний маєток Вороново, де і пройшли дитячі роки майбутньої письменниці. Діти отримували надзвичайно суворе виховання, про що писала в своїх мемуарах сестра Софії Наталія НаришкінаNathalie Narychkine. Le comte Rostopchine et son temps. — Saint-Pétersbourg, 1912. — P. 82—85.: їм навіть в саму спекотну погоду категорично забороняли пити між трапезами і застосовували тілесні покарання. За часів царювання Олександра I становище Ростопчина ще більше ускладнилося, проте 1809 року імператор, зіткнувшись з політичними труднощами, знову повернув його до двору і 1812 року поставив московським генерал-губернатором. У травні 1812 роки сім'я перебирається в Москву; Софія живе в придбаному батьком палаці на Великій Луб'янці, а також у палаці в Сокольниках. У період французько-російської війни сім'я спочатку ховається в Сергієвому Посаді, а потім в Ярославлі; в листопаді вони повертаються в Москву, потім їдуть в Санкт-Петербург; літо 1815 роки сім'я проводить в Царському Селі. Останньою російською адресою Софії Ростопчиної стає Вороново, звідки в липні 1817 року вона з матір'ю, братами і сестрами виїжджає в Париж (граф Ростопчина, звинувачений в організації великої московської пожежі в 1812 року, був змушений покинути Росію — під приводом лікування на водах).
Франція Опинившись в Парижі, Софія поринає у світське життя, має успіх у шанувальників, відвідує салон Софії Свєчіної. 1818 року вона знайомиться з графом Еженом де Сеґюр; їх весілля відбулося в липні наступного року. Тепер вона живе в аристократичному особняку на вулиці Варенн. Переконана католичка, Софія де Сеґюр стає прихожанкою храму Святого Сюльпіса. У квітні 1820 народжується її первісток, Луї-Гастон де Сеґюр. Відносини між подружжям були надзвичайно холодними. Оскільки столичне життя вкрай пригнічує Софію, рік по тому батько набуває для неї садибу Нуетт в Нормандії (36 льє від Парижа), чимось невловимо нагадує Вороново. Федір Васильович Ростопчин повертається в Росію, де і вмирає в січні 1826 року; його донька більше туди ні разу не поверталася. Зате її син Луї-Гастон 1841 року здійснив подорож на землю предків, побував в Вороново і привіз звідти ряд цікавих замальовок. Велика частина її життя у Франції пройшла в Нуетт, проте 1872 року Софія Федорівна несподівано продала садибу і останні роки життя провела в замку Кермадіо (château de Kermadio), що належав зятю Арману Френо і доньці Генрієтті, — в Бретані, департамент Морбіан. Похована по сусідству з замком, на міському кладовищі Плюнере. Над її могилою встановлена статуя Діви Марії. Разом з нею похований Луї-Гастон де Сеґюр (fr: Louis-Gaston de Ségur) і дочка Генрієтта (1829—1908)«Guide des Russes en France», Raymond de Ponfilly, Éditions Horay, 1990, с.376. На честь письменниці названі вулиці в кількох французьких містах, алея в паризькому парку Монсо.
Творчість
До літературної творчості графиня де Сеґюр звернулася в 57 років і написала в цілому два з половиною десятка книг. Можливо, це сталося під впливом автора « Паризьких таємниць» Ежена Сю і католицького письменника Луї Вейо — обидва часто відвідували садибу НуеттFrançoise Barthélémy. Les premiers pas littéraires de la comtesse de Ségur // Recherches sur le conte merveilleux. Recueil d’études réunies sous la dir. De G. Jacques. — Louvain-la-Neuve, 1981. P. 103.. Спочатку вона призначала свої твори виключно для власних онуків (всього їх у письменниці було 20), однак її книга «Нові чарівні казки», проілюстрована знаменитим Гюставом Доре і випущена в що стала згодом знаменитої колекції «Рожева бібліотека», здобула великий успіх у читачів. В результаті видавництво «Hachette» запропонувало графині опублікувати інші її твори, і 1859 року Софія Федорівна передала цьому видавництву ексклюзивні права на видання своїх книг . Невелика брошура «Здоров'я дітей» дещо здивувала читачів містилися в ній настановами і рецептами (так, як засіб від коклюшу автор рекомендував настоянку беладониJean Mistler. La comtesse de Ségur d'apres ses lettres // «Revue de Paris», 1964, № 8/9. — P. 39.). Велика частина прозових творів графині спочатку друкувалася в журнальному варіанті (на сторінках тижневика «La Semaine des Enfants»), у вигляді роману-фейлетону. Найвідоміша книга графині де Сеґюр — «Софіїні витівки» — стала в другій половині століття справжнім бестселером. «Софіїні витівки», «Зразкові дівчатка» і «Канікули» утворюють свого роду трилогію, насичену автобіографічним початком. Трилогія звернена в першу чергу до маленьких дітей, проте в ній чимало жорстоких і трагічних епізодів, які змусили деяких дослідників порівнювати графиню де Сеґюр з маркізом де СадомLisette Luton. La comtesse de Ségur: A Marquise de Sade — New York. Peter Lang, 1999..
Твори графині де Сеґюр в оцінці письменників і критиків Книги Софії де Сеґюр високо цінувала Марина Цвєтаєва, яка написала в своєму щоденнику за 1920 рік: «Вся моя „Сонечка“ виключно в дусі пані де Сеґюр». Набагато критичніше оцінював твори письменниці Володимир Набоков, дорікає графині де Сеґюр в «вульгарній сентиментальності»Владимир Набоков. Другие берега..
Сучасні французькі дослідники знаходять перегукування між творами графині де Сеґюр і російською класичною літературою (Лев Толстой, Достоєвський)Paul Loyrette, Marie-Jose Strich. Sur les pas de la comtesse de Ségur. Le voyage en Russie de Louis-Gaston de Ségur. — P.: Gallimard. — 2005. P. 10.. З французьких письменників на неї вплинули РуссоIsabelle Papieau. La comtesse de Ségur et la maltraitance des enfants. P. — Montréal, 1999. — P. 116—117., Жорж СандDominique Busillet. Sand et Ségur. P., Cahiers du temps, 2009. і Бальзак (її іноді навіть називали Бальзаком для дітей). Сюжет останнього роману письменниці, «Після дощу», іноді пов'язують з впливом «Графа Монте-Крісто» ДюмаJean Lihoury. Une source imprévue d'«Apres la pluie le beau temps» // Les Cahiers séguriens. № 7, 2007. — P. 31-34. і «Хатина дядька Тома» Гаррієт Бічер-СтоуIsabelle Nieres-Chevrel. Ramoramor mis en images // Les Cahiers séguriens, № 7, 2007. P. 55..
Твори
«Здоров'я дітей» («La santé des enfants», 1857). «Дитячий молитовник» («Livre de messe des petits enfants», 1857). «Нові чарівні казки» («Nouveaux contes des fées pour les petits enfants», 1857, рос. Пер. 1915). «Біди Софії» («Les malheurs de Sophie», 1858, рос. Пер. 1864, не +1869, 1912). «Зразкові дівчатка» («Les Petites Filles modèles», 1858, рос. Пер. 1868). «Вакації» («Les Vacances», 1858, рос. Пер. 1870). «Мемуари віслюка» («Mémoires d'un âne», 1860, рос. Пер. 1864). «Сестра Грібуйля» («La sœur de Gribouille», 1862). «Бідний Блез» («Pauvre Blaise», 1861). «Два нетями» («Les Deux nigauds», 1862). «Милі діти» («Les bons enfants», 1862). «Заїжджий двір Ангела-Хранителя» («L'Auberge de l'ange gardien», 1863 рус. Пер. 2001). «Генерал Дуракін» («Le général Dourakine», 1863 рус. Пер. 2009). «Франсуа-горбань» («François le bossu», 1864, рос. Пер. Під назв. «Маленький горбань», 1912). «Добре мале чортеня» («Un bon petit diable», 1864, рос. Пер. 1908). «Бабусине Євангеліє» («Evangile d'une grand'mère», 1865). «Жан-бурчун і Жан-сміхотун» («Jean qui grogne et Jean qui rit», 1865). «Комедії і прислів'я» «Comédies et proverbes», 1866). «Щастя Гаспара» («La Fortune de Gaspard», 1866). «Що за любов до дитини!» («Quel amour d'enfant!», 1867). «Злий геній» («Le mauvais génie», 1867). «Діяння Апостолів» (Les Actes des apôtres, 1868). «Ділуа-сажотрус» («Diloy le chemineau», 1868). «Бабусина Біблія» («Bible d'une grand-mère», 1869). «Після дощику в четвер» («Après la pluie le beau temps», 1871, рос. Пер. Під назвою «Після грози», 1911).
Екранізація «Софіїні витівки» неодноразово екранізувалися, в тому числі засобами мультиплікації («Витівки Софі»). Ігрові фільми по «Сонїних витівках» і роману «Добре маленьке чортеня» зняв відомий французький актор Жан-Клод Бріалі. Є також анімаційна версія «Записок осла» («Кадішон, або мемуари ослика»). Екранізацію роману «Щастя Гаспара» здійснив відомий актор і режисер Жерар Блен.
Примітки
Література Francis Marcouin. La Comtesse de Ségur ou le bonheur immobile. — Arras: Artois Presses Université, 1999. — 379 p. Hortense Dufour. La comtesse de Ségur. — P.: Flammarion. — 2000. — 688 p. Patrick Pipet. Comtesse de Ségur. Les mystères de Sophie. — P.: L'Harmattan. — 2007. — 288 p. Michel Legrain. La Comtesse de Ségur. Mots, silences et stéréotypes. — P.: Champion. — 2011. — 313 p. Marie-Joséphine Strich. La comtesse de Ségur. Un destin romantique. — P., Via Romana, 2015. — 132 p.
Посилання
Сімейні розповіді, спогади дитинства і сімейна сага, викладені у вигляді фантастичної казки праправнуком Софії Ростопчина Крістіаном Катіна, граф Ростопчина Графиня де Сеґюр, життя, творчість і епоха, по-фр. Життя і творчість графині де Сеґюр, по-фр. Генеалогічне дерево графині де Сеґюр