Марина Петрівна Романова (), ( — 15 травня 1981) — княжна імператорської крові з дому Романових, донька великого князя Російської імперії Петра Миколайовича та чорногорської княжни Міліци Негош-Петрович, дружина князя Олександра Миколайовича Голіцина. Художниця, ілюстраторка. Учасниця виставки російських художників у паризькій галереї d'Alignan у 1931 році.Мистецтво та арітектура російського зарубіжжя. Марина Петрівна Романова.
У 1915—1917 роках працювала сестрою милосердя. Залишила Росію у квітні 1919 року, відпливши на лінкорі «Мальборо» до Європи разом із батьками, сиблінгами та іншими членами дому Романових. Більшу частину життя провела у Франції.
Біографія Ранні роки Народилась 11 березня 1892 року у Ніцці. Стала первістком в родині великого князя Петра Миколайовича та його дружини Міліци Чорногорської, з'явившись на світ на третій рік після їхнього весілля. Батько мав слабкі легені, тож родина багато часу проводила за кордоном, у більш сприятливому кліматі.
Шлюб батьків був щасливим, сімейне життя протікало спокійно. Петро Миколайович через стан здоров'я залишив у 1895 році військову службу; його справжнім покликанням виявились живопис та архітектура. Матір, уроджена чорногорська княжна, з дитячого віку мешкала у Росії й отримала добру освіту у Смольному інституті шляхетних дівчат. Красива й товариська, вона вирізнялася тягою до знань. Російська мова стала для неї другою рідною, також вільно володіла французькою і навіть знала фарсі. До того ж чудово малювала, що дозволяло їй поділяти інтереси чоловіка.
Наступного року після народження доньки Петро Миколайович придбав 13 десятин землі у кримському селищі Кореїз. За його власним ескізом там був зведений палацовий комплекс Дюльбер у неомавританському стилі. До закінчення будівництва сімейство поповнилося сином Романом, а двійнята Надія та Софія народилися вже у новому палаці. Софія, однак, померла невдовзі після народження.
Зазвичай сім'я проводила у Криму кілька місяців на рік.Палац Дюльбер у Криму — частинка Сходу на кримській землі Часто навідували бабусю Олександру Петрівну, яка була черницею у Покровському монастирі Києва. Відносини Петра Миколайовича з матір'ю протягом всього життя залишалися надзвичайно теплими.Э. Анненкова. Преподобная великая княгиня Анастасия Киевская. Litres, 2019. Зрідка навідували свій маєток Знаменка у Петергофі.Великокняжий маєток Дюльбер Збереглася згадка про «дачний візит» родини великого князя до купця М. Коншина в селі Ромоданово біля Калуги у вересні-жовтні 1893 року.Хронограф. Великий князь Пётр Николаевич Романов гостит в Ромоданове Е. М. Мокрецова. Экологические традиции крестьян села Ромоданово Калужского уезда XIX – начала XX века. Экологический альманах. Litres, 2021 Втім, переважну більшість часу сімейство проводило за кордоном, здебільшого у приморських містах. Матір часто подорожувала Європою сама, часто буваючи і в Чорногорії. Батько залишався вдома з дітьми, грав з ними, згодом розповідаючи про них Міліці кумедні історії в листах.Мария Лескинен. Романовы в дороге: Путешествия и поездки членов царской семьи по России и за границу. Нестор-История, ЛитСовет, Dialar Navigator B.V., 2017
За спогадами великого князя Олександра Михайловича, батько Марини був сором'язливою мовчазною людиною, навіть розмови за сімейним столом підтримувалися його дружиною. Міліца Миколаївна, навпаки, була дуже активною не лише у світському, а й у політичному житті, як і її сестра, всіляко лобіюючи чорногорські інтереси перед імператором.
Анастасія Чорногорська у 1907 році одружилася з рідним братом батька дівчини, Миколаєм. Обидві сім'ї скріплювала не лише подвійна спорідненість, а й тісна дружба. Як свідчив генерал О. О.Мосолов, їхні палаци були центрами обміну думками з міжнародних питань. Також великі княгині мали найвідоміші у Петербурзі світські салони окультизму.В. Федорченко. Императорский дом. Выдающиеся сановники. Энциклопедия биографий. Т. 2. ОЛМА Медиа Групп, 2003. — стор. 55—56. Через дану діяльність вище суспільство ставилося до сестер переважно несхвально. Міністр фінансів Вітте, через якого проходили постійні клопотання княгинь щодо грошових субсидій для батьківщини, називав їх «чорногорка №1» та «чорногорка №2». Однак Міліца та її сестра були, наприклад, дуже близькими до імператриці Олександри Федорівни до кінця 1910-х років. Саме вони познайомили монархиню з Нізьє Філіпом,Н. Г. Струніна. Милица Николаевна и Анастасия Николаевна Романовы: от черногорских княжон до великих княгинь при дворе Николая II. Институт славяноведения РАН. Москва, 2013 котрий передрік народження цесаревича, а згодом — із Григорієм Распутіним.
Марина отримала домашню освіту, брала приватні уроки у помічника Рєпіна — Дмитра Кардовського. Її брат Роман свідчив, що сестра мала справжній талант до малювання. Дівчину змальовували як красиву,Стаття «Dix bougies pour l'association Matriochka» від 15 липня 2011 року набожну та дуже релігійну. Велике значення для неї мав духівник імператриці Іван Кронштадський, який, за твердженням Марини, зцілив її від хвороби.Philippe Koutseff, président de l'Association des Amitiés Russes de Provence «Marina Petrovna Romanoff, princesse Galitzine. Entre Russie et Six-Fours» В Дюльбері вона віддавала перевагу так званій «блакитній вітальні», розташованій у південно-східній частині палацу, де полюбляла приймати родичів і друзів. Восени 1913 року організувала в маєтку костюмований бал, умовою присутності на якому було самостійно сшитий костюм, а не взятий напрокат.
Велика княгиня Марія Павлівна пропонувала дівчину як наречену для герцога де Монпансьє, однак проект залишився не реалізованим.Zeepvat, Charlotte, Romanov Autumn, Sutton Publishing, 2000, ISBN 0-7509-2739-9 Фердинанд одружився з іспанською маркізою та помер молодим, не залишивши нащадків.
У серпні 1910 року дід Марини з материнського боку, Нікола I Петрович, проголосив князівство Чорногорія королівством і став його першим королем. Родини Міліци та Анастасії прибули до Цетинє поздоровити його з прийняттям титулу. Після завершення візиту великокняжі сім'ї морем дісталася Фіуме, звідки інкогніто вирушили до Відню.
Перша світова війна та революція Із початком Першої світової війни княжна пройшла медичну підготовку й отримала спеціалізацію медсестра-інструменталіст, протягом усієї війни відповідаючи за стерилізацію хірургічних інструментів. У 1914—1915 роках, разом із сестрою, матір'ю та тіткою мешкала у Києві. Деякий час, разом із Надією, працювала у Київському лазареті. Генерал-майор Олександр Спиридович писав у своїй книзі «Велика війна та Лютнева Революція 1914-1917 років»:
Після призначення великого князя Миколая Миколайовича намісником Кавказу у другій половині 1915 року, уся родина Петра Миколайовича, аби підтримати його, також від'їхала до Тифлісу. Марина у середині жовтня 1916 року працювала рядовою сестрою у шпиталі Червоного Хреста в Трабзоні, про що свідчив у своїх мемуарах протопресвітер Російської армії Георгій Шавельський.Шавельский Г. И. «Воспоминания последнего протопресвитера Русской армии и флота» — Нью-Йорк: изд. им. Чехова, 1954. — Том 2. Глава VII. Поездка на Кавказский фронт Там же вона зустріла звістку про революцію у лютому наступного року. Невдовзі приєдналася до родини в їхньому маєтку Дюльбер. Перший час користувалася напівсвободою й подорожувала Кримом, збираючи місцеві казки та легенди й малюючи людей і пейзажі.Асоціація росіян у Провансі Її сестра Надія того року взяла шлюб із князем Миколою Орловим.
Проте у вересні 1917 майже всі Романови вже перебували на положенні заарештованих. Більша частина членів родини мешкала в маєтку Ай-Тодор, сімейство великого князя Миколая Миколайовича — в маєтку Чаїр, сім'я Петра Миколайовича продовжувала залишатися в Дюльбері. Разом із ними знаходився генерал Олексій Іванович Сталь із доньками, який состояв при великому князеві з 1905 року, завідуючи його двором.Російська армія у Першій світовій війні. Сталь фон Гольштейн Олексій Іванович. У лютому 1918 року всі Романови, які мешкали у Криму, були переведені до маєтку Петра Миколайовича. Рішення було мотивоване тим, що у разі спроб самосуду над ними даний палац стане надійнішим захистом, що згодом виявилося правдою.Стаття Микити Брусиловського «Остання пристань» в журналі «Історик» Там вони також знаходилися під вартою. Фелікс Юсупов згадував у мемуарах: Аби відволіктися від реальності, діти та молодь збиралися разом, заучували театральні ролі та ставили п'єси.Витяг з глави «Білогвардійський Париж та червоногвардійський Крим» з епілогу Олега Волконського до книги княгині Лідії Волконської «Прощавай, Росія!»
Навесні 1918 року півострів був захоплений німцями, а члени імператорської родини звільнені. Для уникнення ексцесів німці встановили біля місць проживання Романових власний караул. Втім, після Листопадової революції того року їхні війська були виведені з Криму. Натомість, за розпорядженням генерала Денікіна, був сформований загін чисельністю більше 200 осіб, очолюваний полковником Федотьєвим, на який була покладена охорона членів імператорської родини і який виконував свої функції до їхнього відплиття за кордон.Владимир Хрусталев. Романовы. Последние дни Великой династии. Litres, 2018 Життя для Романових повернулося у відносно звичайне русло, знову організовувалися пікніки, ігри в теніс та інші розваги.
В еміграції 11 квітня 1919 року на британському дредноуті «Мальборо» члени родини Романових, серед яких була і Марина, залишили Крим. На борту велика княжна виконувала функції перекладача та допомагала із сортуванням багажу. Перший лейтенант корабля Френсіс Прідгем змальовував її як високу красиву дівчину, яка діяла дуже компетентно.Порятунок імператорської родини за спогадами офіцера «Мальборо» Френсіса Прідгема
Родини великих князів Миколи та Петра Миколайовичів дісталися до Прінкіпо, де 16 квітня пересіли на корабель «Лорд Нельсон», і висадилися в Генуї. Певний час вони жили у королеви Італії Олени Чорногорської. У 1922 році переїхали на південь Франції, до Антібу, де, на кошти від продажу перлів, придбали віллу Тенар. За свідченням Романа Петровича, сімейства «приїхали лише з тим, що було на них надіте». Обидві родини жили разом до липня 1923 року, після чого родина Миколая Миколайовича переїхала до замку Шуаньї в Сантені.Вілла Тенар в Антібі Лазурний берег з російською історією
На новій батьківщині Марина Петрівна займалася літературною діяльністю. У 1926 році в Парижі тиражом у 126 екземплярів вийшла її книжка «Принцеса Ненекеджан» (Кримсько-татарська легенда) ().«Принцесса Ненекеджан» Твір являв собою поетичну переробку легенди про кохання доньки хана Тохтамиша та хана Ногайського. Видання прикрашали чотири ілюстрації, розфарбовані самою авторкою, в техніці пошуар.Стисла біографія Марини Романової Екземпляр книги на аукціоні
Представник роду Волконських, який зустрічався із княжною у Франції, описував її як струнку жінку дуже високого зросту, дуже представницьку, з надзвичайно великими та виразними очима, вдягнену просто та елегантно.
У віці 34 років Марина взяла морганатичний шлюб із 41-річним князем Олександром Голіциним. Наречений був середнім сином колишнього голови Ради міністрів Російської імперії Миколи Голіцина, розстріляного більшовиками. Вінчання пройшло 4 лютого 1927 в Антібі. Оселилися молодята у селищі Сі-Фур-ле-ПлажConférence «La Princesse Marina» par Philippe Koutseff у будинку, купленому на весільний грошовий подарунок від італійської монаршої пари. Нова оселя отримала назву фортеця Голіциних (). Житло розташовувалася на схилі гори, звідки відкривалася чудова панорама Середземного моря. Поруч княжна власноруч збудувала маленьку православну каплицу, яка вміщувала до тридцяти осіб. Дітей у подружжя не було.