Радванці́ — село в Україні, у Радехівській міській громаді Шептицького району Львівської області. Населення становить 370 осіб. На даний момент населення села менше.
Географія Від села до столиці України Києва — 416 км. До найближчого моря — 550 км. До екватора 5589 км. До північного полюса — 4409 км. До найближчої залізниці — 11 км. До судноплавної річки — 191 км. В селі налічується 150 дворів.
На північному заході Радванці межують із с. Гоголів та с. Корчин. На північному сході із с. Новий Витків, на заході із с. Яструбичі, на півдні з с. Тишиця.
За фізико-географічним районуванням село розташоване в межах лісостепової зони (мале полісся).
Основними корисними копалинами є: кам'яне вугілля, пісок, глина, крейда.
Переважаючий тип рельєфу — денудаційні рівнини. На північ від села рельєф підвищується. Саме там знаходиться найвища точка — 242 метри над рівнем Балтійського моря. На ній розташований топографічний знак.
Як на північ, схід так і на південь від села простягнувся мішаний ліс. Вздовж південних околиць Радванець розкинулись луки. Колись вони були перезволожені, на них були гарні сіножаті. В останні десятиліття було проведено меліорацію. Рівень ґрунтових вод знизився, і тепер їх використовують як пасовища-вигони.
Клімат в межах села помірно континентальний з помірною зволоженістю, м'якою зимою з частими відлигами і помірно теплим літом. Середньорічна кількість опадів становить 650—700 мм на рік. Середня температура січня -4°С, липня +19°С.
На південь від села в межах лісу протікає річка Пересіка, яка впадає в р. Віслу. Отже, територія села є частиною річкового басейну Вісли і Балтійського моря.
В межах села є багато джерел, а також штучні басейни (ставки). Найпоширенішими ґрунтами є: чорноземи, дерново-підзолисті, піщані, глиняні.
Рослинність Радванець дуже різноманітна. В лісі ростуть гриби-опеньки, лисички, маслюки, білі гриби.
В межах села є лісові насадження це переважно широколисто-соснові ліси. Разом або окремо росте сосна, дуб, граб, береза. Поширені кущі — ліщини, горобини, ожини, а також суниця, папороть. Найпоширеніші представники фауни. Ссавці: кріт, заєць русак, їжак, білка, кабан дикий, лисиця, миша трав'яна. Плазуни: ящірка, вуж, гадюка. Земноводні: жаба трав'яна, ропуха сіра. Птахи: ластівки, горобці, лелеки, жайворонок, дятел, сова.
Історія
Перша згадка про Радванці, що дійшла до нас, датується 1531 роком. Село належало до Белзького воєводства і Белзького повіту. Назва його ймовірно, походить від слов'янського імені Радован.
1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Корчин в Сокальському повіті Львівського воєводства.
Станом на 1 січня 1939 року у селі мешкало 870 осіб (780 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 60 поляків, 10 євреїв)
Читальня «Просвіти» Засновниками читальні були о. Іван Бирка, Григорій Сайкевич, Олекса Зузак, Онуфрій Рогуцький, Василь Сайкевич, Петро Іванів, Петро Рурка, Іван Рогуцький, Роман Зузак та Павло Шиба, котрі 10.12.1901 року підписали заяву до намісництва. Через день о. Іван Бирка вислав це до матірного товариства.
10.02.1902 року мали відбутися установчі збори читальні в хаті Тараса Іваніва. На ті збори зійшлося небагато старших господарів, але зате було повно молоді та дівчат. Спочатку всі разом відспівали молитву «Царю небесний». Далі о. Іван Бирка відкрив збори. На них прийшли і члени тишицької читальні, хоч була погана дорога. В кінці вписалися до читальні 34 особи. Було ухвалено, що господарі будуть платити членські внески по 30 сотиків, хлопці по 25, дівчата по 20 сотиків. Ухвалили купляти книжки в товариства «Просвіта» та «Общества им. М. Качковського», передплачувати газети «Свобода» та «Русское слово». Завершились збори концертом (піснями та декламаціями). Декламував хлопець Василь Сайкевич та дівчини Зузак. В кінці всі проспівали «Ще не вмерла Україна» та пізно вночі порозходилися додому.
25.01.1903 року відбулися другі загальні збори читальні в хаті Івана Микитюка. На них було констатовано, що читальня мала 50 членів, які сходилися у неділі та свята. Був при ній і чотирьох голосний хор, яким керував дяк Григорій Сайкевич. Кожен з членів за рік в середньому прочитав 24 книжки. Молодь навчалася декламацій, які робили в недільні і святкові дні. Збори вирішили передплатити газети «Свобода», «Господар», «Посланник», «Місіонар» та «Русское слово» і купляли книги обох просвітних товариств. Правда о. Матвіяс з Яструбич попередив зібраних, щоб не дуже довіряли книжкам общества Качковського та публікаціям «Русского слова». Цього дня в товариство записалися ще 22 нові члени. Завершилися збори співом національного гімну.
У 1908 році читальня мала 56 членів. Після війни читальня відновила роботу 24.10.1924 року, коли до воєводства звернувся отець Михайло Демцьо, Григорій Утинкевич, Василь Муран, Петро Микитюк та інші з проханням про реєстрацію читальні. Вже наступного року Матвій Квасниця вів у ній курс неграмотних для 9 осіб. Містилася читальня в половині громадського будинку, який спочатку ще не був викінчений. Тому читальня позичила на ремонт кошти і до середини 1925 року ще мала 400 зол боргу. Містилася в цьому будинку ще й громадська канцелярія.
Влітку 1929 року зусиллями і коштами членів читальні був відновлений хрест Свободи. 24 березня та 15 квітня 1934 року читальня брала участь у святах в селі Поздимирі.
На зборах 02.02.1936 року обговорювалося питання будівництва «Народного дому». Ініціативу висунув Олекса Шиба. Після дискусії був обраний будівельний комітет: Володимир Сайкевич, Іван Мудрик, Іван Притулка, Варвара Ваврик, Степан Буць.
У 1937 році читальня купила бляху для перекриття будинку. 19.01.1938 року був обраний новий склад комітету будівництва «Народного дому»: Матвій Квасниця, Григорій Мочульський та Петро Шиба. Весною 1939 року ще йшло будівництво «Народного дому».
Голосні читання В умовах, коли серед членів читальні була певна кількість неграмотних людей, коли люди не могли передплачувати для себе газет, а кількість книг в читальні була обмеженою, така форма праці як голосні читальні виглядала дуже доцільною і дієвою.
Читали газети і книжки переважно свідоміші люди і пояснювали прочитане. Як правило над прочитаним відбувалися дискусії, які власне і виконували агітаційну роль, а також вчили людей думати.
Голосні читання були бажаними, бо книжки до 1939 року переважно виходили без палітурок, у вигляді окремих зошитів. Це робилися для їх здешевлення. Отже такі книжки при частому користуванні нищилися і губилися поміж людьми. Тому цінні видання читали вголос колективно. У 1927 році Петро Микитюк мав у читальні лекції про Т. Г. Шевченка та М. Шашкевича. У 1932 році голосні читання відбувалися у святкові та недільні дні. Читали Іван Квасниця, Матвіїв, Данило Ференц. Були прочитані такі книжки як «Підземна Росія», «Олюнька», «Кров за кров», «Страшна помста», «Панщина і її скасування», «Опирі», «Мотря», «Історія України» та антиалкогольний і проти нікотиновий журнал «Відродження». У 1933 року вголос читали «Історія України», «Син землі», «Богдан Хмельницький», «Шляхетське право», твори Т. Г. Шевченка. Сходилися по 25 осіб послухати. У 1935 році голосні читання відбувалися по два рази в тиждень. Проводили їх Іван Жукевич, Іван Сайкевич, Володимир Микитин. Сходилися по 30 осіб.
Керівники читальні «Просвіта» була демократичною організацією і в своєму статуті передбачала, що в первинних організаціях щорічно будуть проходити звітно-виборні загальні збори, на яких будуть обиратися керівники читалень. При потребі могли відбуватися і надзвичайні збори. Як правило на звітних зборах бали присутні представники повітових філій, щоб вивчати проблеми та потреби читальні, особисто знати керівників.
Читальні утримувались виключно за рахунок членських внесків. Тому керівники читальні мусили рахувати кожен крейцер чи грош. Вони виконували свої обов'язки, виходячи з національних та громадських почуттів.
Якщо хтось не справлявся з взятими на себе обов'язками, його на наступних зборах члени замінювали іншим більш активним. Склад керівників був досить великий: голова, заступник, секретар, касир, господар. Крім того обирали ще двох-трьох членів «заступниками виділових». Тобто вони не мали обов'язків, але в будь який момент могли замінити тих, що вибули внаслідок якоїсь непередбаченої причини (виїхати з громади, потрапити до армії чи арешту). Також трьох осіб обирали до контрольної (ревізійної) комісії.
На звітно-виборних зборах голова давав звіт про виконану за рік роботу. Після обговорення звіту наставав звіт голови ревізійної комісії, а в кінці зборів відбувався вибір нових керівників. У 1930-тих роках подекуди практикувалися вибори керівників списками (лістами). Із звітів читальні її керівництво було таким (вказано дату обрання на загальних зборах, а після прізвищ — вік обраних. Скорочення ккя означає контрольна комісія):
10.02.1902 — о. Іван Бирка, Олекса Зузак, Григорій Сайкевич, Іван Микитюк, Микола Корчук, Петро Іванів, Роман Зузак.
14.12.1924 — Олекса Шиба, Петро Микитюк, Василь Муран, Яким Мочульський, Григорій Отенькевич, Степан Здріль, Михайло Іванів, отець Михайло Демцьо, Іван Шиба, Іван Фарина. Ккя — Степан Фарина, Іван Мечак, Матвій Квасниця.
1925 — Микитюк Петро, Сайкевич Володимир, Мочульський Григорій, Винник Яків, Утинкевич Григорій, Квасниця Матвій, Лаган Іван, отець Демцьо Михайло, Андрущак Семен, Здріль Степан. Ккя — Шиба Олекса, Іванів Теодор, Фарина Степан. За рік мали 7 засідань.
16.01.1927 — Петро Микитюк 34, Іван Личак 43, Григорій Мочульський 34, Теодор Іванів 34, Теодор Каїк 31, Іван Шморгай 27, отець Михайло Демцьо 45, Іван Красільчук 36, Матвій Квасниця 40, Семен Фарина 31, Ккя — Олекса Шиба 42, Петро Шиба 40, Стефанія Здріль 28. Мали 6 засідань.
1927 — Микитюк Петро 35, Фарина Степан 40, Мочульський Григорій 34, Іванів Федь 34, Сайкевич.. 30, Фарина Павло 27, Рогуцький Григорій 40, отець Демцьо Михайло 36, Зузак Данило 60, Фарина Григорій 30. Ккя — Шиба Олекса 42, Личак Іван 44, Квасниця Матвій 40. Провели 9 засідань.
1930 — Фарина Степан 40, Рогуцький Григорій 39, Квасниця Матвій 41, Трач Іван 28, Красільчук Теодор 28, Фарина Павло 27, Фарина Василь 42, отець Демцьо Мхайло 48, Мочульський Іван 29, Микитюк Євдокія 20. Ккя — Микитюк Петро 36, Красільчук Михайло 29, Панасюк Яків 45. Мали 5 засідань.
1931 — Личак Іван 46, Красільчук Михайло 28, Квасниця Матвій 44, Чередник Іван 34, Красільчук Теодор 28, Фарина Іван 36, отець Михайло Демцьо 49, Фарина Василь 43, Фарина Данило 26. Ккя — Микитюк Петро 37, Сайкевич Григорій 59, Мочульський Іван 29. Мали 9 засідань.
15.02.1932 — Іван Трочик 33, Іван Теодор 40, Данило Фарина 29, Теодор Шиба 27, Іван Мудрик 23, Павло Фарина 33, Василь Фарина 45, Василь Личак 28, Михайло Личак 30, Дмитро Процик 33. Ккя — Іван Мочульський 35, михайло Красільчук 30. Теодор Красільчук 32.
20.02.1934 — Іван Матвійчук 28, Теодор Личак 25, Теодор Іванів 40, Степан Фарина 45, Іван Мудрик 25, Іван Жукевич 26, григорій Рогуцький 42, Теодор Шиба 26, Теодор Іванів 28, Василь Іванів 29. Ккя — Петро Микитюк 40, Іван Квасниця 28, Дмитро Здріль 27. Мали 6 засідань.
02.02.1936 — Іван Жукевич, Теодор Шиба, Володимир Буць, Степан Фарина, Іван Мудрик, Петро Шульган, Притулка Іван, Матвійчук Іван, Личак Михайло, Іванів Теодор. Ккя — Микитюк Петро, Квасниця Іван, Личак Теодор.
19.01.1938 — Петро Микитюк, Іван Мазурик, Петро Салагуб, Іван Ваврик, Теодор Личак с. Івана, Іван Винник, Михайло Личак с. Федя. Василь Іванів с. Петра, Данило Фарина, Онуфрій Зузак. Ккя — Теодор Іванів, Іван Жукевич, Григорій Мочульський.
Членство в читальні