Гординя́ — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 898 осібhttps://rada.info/upload/users_files/25254925/633ccf9508340fbfaff7cad1bcc2262f.pdf. Орган місцевого самоврядування — Новокалинівська міська рада.
Географія Гординя розташоване на правому березі річки Дністер у Придністровській низовій долині (яка розпочинається від великого коліна річки Стрвяж, біля села Луки, колись — Конюшки Семинівські), за 5 км на схід від центру територіальної громади міста Новий Калинів, у 12 км на північний-схід від районного центру м. Самбора та за 56 км на південний-захід від обласного центру м. Львова.
Історик та краєзнавець Іван Филипчак у своїй книзі «Школа в Гордині» писав, що село лежить:«на послідній горбовині перед великим самбірським болотом, де найвище знесіння виносить всього 305 м над рівнем моря»
Село знаходиться на правому березі Дністра, який часто розливався, внаслідок чого вся долина перетворювалася в велетенське озеро. Щоб хоч якось зарадити лихові, австрійський уряд зобов'язав мешканців Гордині і навколишніх сіл прокопати канал із Гордині до Долобова, та це ситуації не поправило, аж в радянські часи за допомогою потужної техніки було зроблено систему меліоративних каналів, насипану вздовж ріки дамбу, і терен вдалось осушити.
Східну частину села становить присілок «Сокирчиці», а західну — шляхетний присілок Закуття — боярське гніздо Гординських гербу Сас. У центрі села – власне Гординя або Гординя Рустикальна.
Клімат У селі помірний континентальний клімат. Найхолодніший місяць — січень, найспекотніший — липень. Середня кількість опадів: 830 мм щорічноHordynia Lviv Oblast Climate-Data.org.
Назва Одна із версій: спершу село (осада) називалося Орди́на, потім Орди́ня і вже опісля — Гординя́.
Назва походить від терміна «орда» (так звалася самоуправа у селах, населених «ординцями» — княжими слугами). Вже це є переконливим твердженням, що село засноване в княжі часи. Легко довести, чому саме тут воно виникло, адже навколо повно сіл, заселених чужинцями — полоненими: Волоща, Пруси, Татари та інші, а як відомо, головним обов'язком ординців і було контролювати їх. Наглядали вони ще за дорогами та возили князівські депеші на велику відстань.
7.5.1946 р. рішенням Президії Верховної Ради УРСР було перейменовано населені пункти Гординянської сільської ради: село Гординя-Рустикальна на село Гординя Перша, а село Гординя-Шляхоцька — на село Гординя Друга.Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
Історія У 1511, 1532, 1538 роках село згадується в актах Перемиських гродського та земського судів, які розглядали різні майнові справи.
До 1557 року Гординя вважалася королівською і належала до Самбірської економії, до Дублянського ключа. Саме тоді, мешканець села Гордині, шляхтич Іван Федькович Гординський звертається до короля Сигізмунда ІІ за підтвердженням грамоти ХІІІ століття, яка була надана його родичеві князем Левом Даниловичем. Король Сигізмунд ІІ 8 січня 1557 року її підтвердив. В цій грамоті ХІІІ ст. йшлося про таке:«Я, князь Лев, возвали єсмо з Литовської землі Стефана Лізда, дали єсми єму в Самборскій волости село Гординю, а другоє Дорозево зо всіми ужитками і землею, і сіножатами, со дубравами, з лісами, і бортами, і сітми, і з ріками, і со млином, і со єзіорми, і потоки, со криничами, і со риніами, і со всіми прави, так яко сми сами держали і тако далисмо єому на вікі і дітіом єго і внучатом єго і правнучатом єго на вікі. В ненадобі уступатисіа на тоє слово нікому, а хто сіа уступит суд ми і з ним будемо мати перед Богом».Оскільки немає відповідних прикінцевих клаузул документа, місце його складання не є відоме. Не відомий також час його написання. Якщо його видавав князь Лев Данилович, то видано його було до 16 березня 1301 року, як вважають вчені — дати його смерті, якщо це був Лев ІІ (Лев Юрійович), то теж не пізніше 21 травня 1323 року, який саме тоді помер.
Якщо грамоту видав князь Лев Данилович, то видано її було до 16 березня 1301 року, як вважають вчені, це дата його смерті.Грамота князя Лева, архів Перемиського гродського суду, в кн.. Виханський Богдан, Дублянська околиця Самбірщини, Дрогобич, Коло, 2005, с. 70
Є ще один варіант заснування села. Його залишив історик Іван Филипчак. Він стверджував, що бачив особисто і зняв копію грамоти князя Лева Даниловича у якій була позначена дата: 5 травня 1274 року. Якщо це правда, то це і є перша згадка про заснування села Гординя.
Другу ж копію, яка майже слово в слово повторює першу, було передано уже далеким нащадкам Івана Гординського (того з 1557 року) — Петром Гординським у Перемиський гродський суд 28 вересня 1763 року, щоб вписати її як грамоту князя Лева Даниловича в актову книгу гроду.
Входячи в Дублянський ключ Самбірської королівської економії, селяни Гордині малися не зле, бо сплативши чинш солтисові, а той королеві, були теж гідними людьми, були власниками землі та пристойного господарства. Проте, вже з 1434 року, настали кепські часи: в Галичині було встановлено польське право, землею мають право володіти лише король, церква і шляхта. Відтоді земля стала не селянська, а пана, який володіє Гординею, за користування землею, уже з 1520 року встановлено один день панщини — безплатної праці на панському фільварку — на тиждень, в році це 52 дні. В майбутньому панщина зросте до 4 днів на тиждень, і не від лану поля, як на початках, а від четвертої його частини (це 208 днів на рік! Якщо ж відкинути зимові дні, то виходить, що на своєму полі тобі уже працювати ніколи).
Нестерпні біди зазнавали мешканці села і від татарсько-турецьких набігів, перший з яких був ще в 1474 році. В 1498 році перший набіг на Галичину зробили турки, дощенту її зруйнували і забрали в полон 100 тисяч люду. У 1524 році хан Аслан спустошив Самбірщину і спалив Самбір. Неодноразово горіла і Гординя. В одному старому документі йдеться, що «в октаві Божого Тіла в 1640 році татари спалили Дубляни і навколишні села».
В Гордині, через велику заболоченість терену, траплялися випадки холери.
У 1560 році, в одному з будинків шляхти діяла школа. Заснував її шляхтич Михайло Федькович Гординський, городничий Овруцький. В його будинку місцевий дяк вчив десять років синів шляхти. Його учнями були Дмитро та Петро Гординські, які брали участь у виборі Єпископа Гілевича; Павло Федькович Гординський, а також Кость Федькович Гординський, званий Гордієнко, останній лицар і кошовий Запорозької Січі, який був делегатом від запорозьких козаків на варшавський сейм у 1659 році.
Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657) чимало мешканців Гордині брали участь у повстаннях. Серед них родини Гординських, Городиських, Чайківських, Білинських, Яворівських та ін.
У другій половині XVIII століття освіта у Гордині (як в цілій Польщі) дуже упала. Свідченням цього є той факт, що 27 травня 1767 року на конфедерації шляхти у Вишні під декларацією 40 осіб замість підпису клали знак святого хреста. У «Річній табелі Гординської парохії» станом на 1 січня 1791 року зафіксовано, що з 985 душ в парохії до школи не ходив ніхто. У цей час школа у Гордині була лише на папері.
Австрійська імперія → Австро-Угорщина З 1835 року зафіксовано, що у Гордині була парохіяльна школа. Вчителював у ній Ярема Ляхнович, а з 1836 року Том Лєхнуш. Найстарші люди в Гордині оповідали, що після Лєхнуша вчив кілька літ Василь Пак, в 40-х рр. Василь Пик.
У 1863 р. заведено у Гордині приходську неуправильнену школу, в якій дяко-учитель Теодор Присташ, як провізоричний вчитель, за 40 ринських річної платні вчив 30 дітей, хоч спосібних до науки було 92.
У 1865 році перемінено Гординську неуправильнену школу на тривіяльну, де той самий дяко-вчитель вчив 35 дітей. Цього ж року до школи почав ходити майбутній український письменник Андрій Чайковський.
1855 року уряд Австрії провів нову адміністративну реформу. Відповідно до цієї реформи Гординя стала відноситися до Самбірського повіту. Село Лука перестало бути центром околиці: камеральну домінію у ній ліквідовано. Центром поступово стають Дубляни.
У 1867 році в Австрійській імперії прийнято Конституцію, яка надала громадянам демократичні права і свободи. Мешканці Гордині — одружені чоловіки віком від 24-х років, що мають своє господарство, отримують виборче право. Що три роки вони обирають гмінну раду (в Гордині аж три гміни — в Гордині рустикальній, в Гордині шляхетській — тут обирають не війта, а префекта, і в Сокирчицях), є ще тут Двірський обшар — четверта адміністративна одиниця, яку очолює місцевий дідич (з 1820 року — це пан Сузанський і його наступники) і ще один Двірський обшар в Сокирчицях, який очолює — граф Комаровський.
У 1872 році прийшов на вчителя до Гордині Григорій Гординський, уродженець села Гордині, присілка Закуття і вчителював понад 30 років як перший кваліфікований вчитель. Цілий час свого вчителювання брав участь в житті громади, заложив у селі читальню, шпихлір, спроваджував для селян книжки, вчив господарства, будив національну свідомість, за що зазнавав багато прикростей.
1904 року, за ініціативою голови Самбірської філії товариства «Просвіта» та вихідця з Гордині Дмитра Гординського–Антоновича в шляхетському присілку Закуття створюють читальню «Просвіти» (кошти на побудову читальні дала Городиська Анна). В тому ж році за ініціативи нового голови філіалу Данила Стахури та місцевого вчителя Василя Жиги, випускника вчительської семінарії, створюється читальня і в Гордині рустикальній.
Створити кооперативу допомогло товариство «Народна торгівля», створене 1883 року. В 1898 році засновано «Краєвий Союз Кредитовий», який дає початок сільській і ремісницькій кооперації. В тому ж 1898 році створюється товариство «Сільський господар», яким активно займався Йосиф Гординський–Федькович та Іван Януш.
Уродженці Гордині в лавах Збройних сил Австро-Угорщини, учасники Першої світової війни:
Воютицький Яким; Галещинський Іван (1879 р.н.) — військовослужбовець залізничного полку, потрапив в російський полон; Гординський Іван (1882 р.н.) — військовослужбовець 18-го піхотного полку, потрапив в російський полон; Городиський Василь; Даців Степан; Даців Теодор — піхотинець 10-ї роти 77-го піхотного полку, отримав поранення в 1915 р.; Дзимба Йосиф (1896 р.н.) — стрілець 3-ї роти 29-го стрілецького полку, отримав поранення в 1918 р.; Мокрянський Іван (1897–11.01.1918) — стрілець 33-го стрілецького полку, загинув. Наконечний Ілля (1887 р.н.) — єфрейтор резерву титулярний капрал 4-ї роти 77-го піхотного полку, потрапив в російський полон в 1915 р.; Наконечний Йосиф (1882 р.н.) — піхотинець 4-ї роти 5-го піхотного полку ландверу, потрапив в російський полон в 1915 р.; Ортинський Пилип Андрійович (нар. 25.11.1889) — піхотинець 1-ї кулеметної роти 77-го піхотного полку, зник безвісти 29.05.1917 р.; Савінський Йосиф (1893—1915) — піхотинець 2-ї роти 77-го піхотного полку, ймовірно загинув; Сенчишин Микола (1896—1917) — піхотинець 1-ї роти 77-го піхотного полку, ймовірно загинув; Фурдин Яким (1876 р.н.) — військовослужбовець 33-го уланського полку, потрапив в російський полон в 1916 р.; Швець Іван (1884–22.11.1914) — цугсфюрер 2-ї роти 77-го піхотного полку, загинув; Яворський Теодор (1884—1915) — піхотинець титулярний єфрейтор 12-ї роти 77-го піхотного полку, ймовірно загинув.
В лавах УГА перебували: Осип Баган (булавний), Броніслав Біж, Ілько Бережницький, Василь Городиський, Тимко Возняк, Михайло Баб'як, Богдан Мороз та інші. На саморобному бронепоїзді воював Григорій Даців. Більшість гординців входили у Восьму Самбірську бригаду УГА.
21 грудня на основі Конституції ЗУНР в Гордині було створено раду села, комісаром обрано Івана Совінського.
Період Польської Республіки (1919—1939)