Граф Андре́й Шепти́цький ЧСВВ (у хрещенні Роман Марія Александер; , Прилбичі, Яворівський повіт, Королівство Галичини та Лодомерії, Австро-Угорщина — , Львів, СРСР) — предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький, архієпископ Львівський (1901—1944). Єпископ Станиславівський (1899—1900). Доктор права (1888) і богослов'я (1894); меценат. Один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини XX століття. Представник шляхетного графського роду Шептицьких.

Під час Першої світової війни заарештований російськими військами (1914), вивезений до Росії (1914—1917)Черченко Ю. Шептицький Андрей… — С. 631.. Повернувшись до Львова, став одним зі співзасновників ЗУНР (1918). Інтернований польською владою на Святоюрській горі (1919).

Від 1955 року триває процес беатифікації. Праведник народів світу (2008).

Імена Андре́й Шепти́цький — чернече ім'я. Граф Рома́н Марі́я Алекса́ндер Шепти́цький () — повне ім'я. Прізвиська, величальні імена — Український Мойсей, Духовний будівничий, Етнарх української нації, Великий митрополитІвасів, Р. Скарби Шептицького // Галичина. — 2015. — 30 липня. — (Національні світочі)..

Біографія

Дитинство та юність

Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичах Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині Яворівського району Львівської области, Україна). Він походив зі стародавнього русинського (українського) роду Шептицьких, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя, яке відбулося 9 серпня 1865 рокуNowak, s. 216., отримав імена Роман, Марія, Александер.

Його тато — граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати полька — графиня Софія (Зофія) Фредро. Бабуся — Зофія з Яблоновських гербу Гримала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.Lasocka B. Skarbek Stanisław Marcin h. Abdank (1780—1848) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — T. XXXVIII/1, zeszyt 156. — S. 25.

Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у дворічному віці (1862—1864), Єжи (Юрій) — у 17-річному віці (1863—1880). Третім сином Шептицьких став Роман, знаний як Андрей Шептицький. Четвертий — Александер. П'ятий — Станіслав залишився в польському таборі, офіцер, служив військовим аташе Австро-Угорської імперії в Римі перед Першою світовою війною, потім командант 3-ї бригади Леґіонів Польських, начальник генерального штабу і міністр оборони Другої Речі Посполитої. Шостий син Казимир — успішний адвокат, пішов стопами брата Романа, у 43 роки полишив світську кар'єру і став монахом-студитом Климентієм Шептицьким. Сьомий — Леон — у 1939 році під час першого російсько-більшовицького вторгнення був замордований більшовиками у Прилбичах разом із дружиною.

Про ранні роки життя митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема, вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.

Софія Шептицька зазначає, що, маючи близько 8 років, Роман принципово відмовився від брехні, зробивши це, на її погляд, цілком свідомо, а не інстинктивно. До того ж він на той час, за словами матері, добре відчув, що таке страждання та жертва любові для ближнього.

Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 року разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії св. Анни у місті Краків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 року розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 року його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів.

Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав) на правничі студії у університеті. У 1886 році вперше відвідав Рим. Влітку 1887 року завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув у Добромильський монастир, щоб ознайомитися з життям отців василіян. У жовтні 1887 року батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську губернію, Київ, Москву.

8 лютого 1888 року у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева XIII. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їхню сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев XIII не забув про цей візит і пригадав його собі через 11 років. 27 квітня 1888 року Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні (19 травня) здобув науковий ступінь доктора права.

Монаше та священниче служіння

29 червня 1888 року граф Ян та графиня Софія супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 року Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей. Від жовтня 1888 до червня 1891 року брат Андрей, проживаючи у краківській єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські курси з богослов'я та філософії. Упродовж Великого посту 1891 року, як пише у своїх спогадах Софія Шептицька, брат Андрей харчується лише раз на день:

У червні 1891 року супроводжував до Герцогства Буковина французького прелата, де ознайомився з життям буковинських старовірів.

Від 3 серпня до 4 жовтня 1891 року важко занедужав на тиф, через що батьки були змушені забрати сина до Прилбичів та викликати лікарів з Кракова та Львова. За порадою лікарів 17 жовтня 1891 року вирушив на реабілітаційний курорт у Закопаному. 17 травня 1892 року брат Андрей повернувся в Добромильський монастир.

14 серпня 1892 року брат Андрей склав вічні обіти у Кристинопільському монастирі. 28 серпня 1892 року єпископ Юліян Пелеш у Перемишлі висвятив його на священника. 11 вересня 1892 року ієромонах Андрей відслужив першу Божественну Літургію в родинному селі Прилбичах.

Упродовж 1892—1894 років Андрей Шептицький завершив богословські студії в Кракові, які перервала його важка недуга. У той же період (1892—1896) виконував служіння магістра новиків у Добромильському монастирі. 20 липня 1896 року його призначили ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 року разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис «Місіонар» — місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898—1899 роках викладає богослов'я у Кристинопольському монастирі.

Єпископ Станиславівський 2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станиславівського єпископа. 17 вересня 1899 року відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899 року — інтронізація на Станиславівську катедру. За час єпископства у Станиславівській єпархії Андрей Шептицький написав до вірних шість послань: Перше слово Пастиря (до вірних), Наша програма (до духовенства), Правдива віра (до вірних на Буковині), Християнська родина (до духовенства та вірних), До моїх любих гуцулів (гуцульським говором), На грані двох віків (до духовенства та вірних).

Період єпископства у Станиславові тривав недовго — 14 місяців. За цей короткий інтервал встиг відвідати багато парафій, ознайомитись з їхнім життям. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»): «Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення».

На запрошення єпископа Шептицького західноукраїнський художник Юліан Маркевич оздобив Станиславівську катедру фресками візантійського стилю. Владика подбав також, щоб австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови єпархіальної семінарії у Станиславові.

Митрополит Галицький

Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 року був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 12 січня 1901 року в соборі св. Юра у Львові.

Реформа богословської освіти Кир Андрей вважав, що виховання добрих священників — це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу приділяв процесу формування майбутніх душпастирів.

У березні та квітні 1901 року Митрополит здійснив візитацію Львівської семінарії, на підставі якої ухвалив рішення про реорганізацію закладу. Андрей Шептицький дбав також про відкриття єпархіальних семінарій у Станіславові (1906) та в Перемишлі (1907). Він також дуже регулярно відправляв найздібніших студентів до університетів Рима, Інсбруку, Фрібуру у Швейцарії та до Авґустінеума у Відні. А через десять років завдяки низці реформ митрополит уже мав достатню кількість підготованих і освічених священників.

1923 року при Львівській семінарії засновано Українське богословське наукове товариство, яке було покликане розвивати українське богослов'я. 1924 р. Митрополит заснував богословський щоквартальник «Богословію». А в 1929 році постала Львівська богословська академія, яка стала центром вищих студій для греко-католиків. 2 лютого 1939 року кир Андрей заснував Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький.

Розвиток монашого життя У 1901 році заснував монастир Студійського правила, в 1913 році запросив до Королівства Галичини та Володимирії чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Такі ж плани виношував стосовно Згромадження Салезіян, щоб гарантувати опіку над українською молоддю. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої Родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священномученика Йосафата.

Екуменічна діяльність Як митрополит двічі відвідав Російську імперію (1907, 1912 рр.). Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. У березні 1917 року організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії.

Кир Андрей був ініціатором Велеградських з'їздів (1907—1927 рр.), участь в яких брали представники різних християнських конфесій.

Розвиток структур УГКЦ 21 вересня 1914 року під час свого короткого перебування в Києві митрополит висвятив о. Йосифа Боцяна, ректора Львівської духовної семінарії, на єпископа Луцького. У 1917 році він призначає екзарха для греко-католиків Великої України з осідком у Києві — о. Михайла Цегельського. Генеральним вікарієм східної частини львівської митрополії, до якої входили Броди, Зборів, Збараж, Тернопіль, Сокаль — о. Франца Ксаверія Бонна; генеральним вікарієм Станіславської єпархії призначив о. Н. ТеодоровичаБельгієць, який полюбив Україну , сайт «Редемптористи Львівської Провінції» .

22 грудня 1939 року, передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно висвятив на єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії о. Йосифа Сліпого. У жовтні 1939 року кир Андрей призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єп. Миколи Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії і Сибіру та інших.

Єпископські конференції