Погірці

Погі́рці — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Кількість населення - 1292 осіб. Орган місцевого самоврядування — Рудківська міська рада. Погірці — село за 11 км на схід від Рудок. На південь від села протікає Дністер. За статистичними даними на теперішній час площа населеного пункту — 344 га., площа сільськогосподарських угідь – 2116 га., кількість вулиць – 11, протяжність вулиць – 3,5 км.

Етимологія Про походження назви села Погірці існує декілька гіпотез:

- село розташоване на горбистій місцевості;

- у 1300-1500 роках на теренах села жила родина Погорецькі з гербу Сас;

- село носить таку назву, бо воно лежить вище від села Подільці (що розташоване по долині), а село Погірці - вище;

Населення Відповідно до перепису в 1939 році з джерела Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 загально в Погірцях проживало 1990 осіб (1050 - українців, 20 - поляк, 890 - латинників, 30 - німці та інші національності). +Рік Осіб19391990197721132017163420181424

Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2023 року: Мова Чисельність, осіб Доля Українська 1 289 99,84% Інші 3 0,23% Разом 1 292 100,00 %

Геральдика У 1357 р. Казимир Великий дарує Анджею Чапліку герб Кердея в селі Погірці (Pohorce). Одна гілка Кердеїв Погорецьких осіла в повіті Сохачевський. Вони були засвідчені дворянством у Царстві Польському в 1836-1861 роках.

Також родина Погорецькі з гербу Сас, складають одну родину з родиною Погорецьких гербу Чапліц (за статтею в Encyclopedia Szlachecka). Обидві родини мають походити від пряльки Анджея Чапліца, якому король Казимир Великий від 1357 р. надав привілей на частину сіл Погірці і Колбаєвичі (wsi Pohorce i Kołbajowice w ziemi lwowskiej, w pow. rudeckimi).

Звідси виправдане прізвисько Чапліц, яке використовували обидві родини. Фактичним родоначальником Погорецьких є Стечко Бжехович з Погорецько-Колбайовицьких, який востаннє фігурує в документі 1457 року, онук доньки Анджея Чапліци. Прізвище Погорецькі, яке було остаточно приховане, зустрічається вже в протоколі Львівського земельного суду з 1532 р. Первісним гербом обох гілок роду Погорецьких був герб Сас.

Символіка Гербу Сас, який використовувала родина Погорецькі (Pohorecki, gn. Pohorce, przyd. Czaplic):

Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також символом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. У магічних обрядах символізує таємницю або срібло. Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети (згідно з засадою Per aspera ad astram). Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника. Герб Яна Сас Даниловича (1605). Гербовий картуш з Олеського замку Стріла — звичай її вживання також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість. Блакитний колір — символізує вірність, постійність, чуйність, патріотизм, побожність, довіру.

Історія

1387—1772 (У складі Королівства Польського та Речі Посполитої) Найдавніші дані про існування села відносяться до правління князя Лева Даниловича, який надав його у "дідиче і спадкове володіння" Іванкові Чапличу, підтверджене, згодом, королем Володиславом ІІ.Купчинський О. Акти і документи галицько-волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV століть. Дослідження, тексти. Львів: Наукове товариство імені Шевченка у Львові, 2004, - С. 813-815

Перша датована письмова згадка (згадується в архівних документах) про Погірці відноситься до 1357 року. Через село у той час проходив «соляний» шлях з Дрогобича до Львова.

За подобовим реєстром 1552 р. Павло Коритко володів селами Конюшки, Погірці, Подільці, Сусолів, а також – частиною с. Тулиголови. У 1578 р. Павло був зафіксований як власник поселень Лівчиці, Тулиголови, Сулятів (ймовірно, Сусолів), Підгірці (Погірці), Конюшки. Також під заставою Коритка перебували Відники, Гринів і Шоломинь.

Також зберігся епос до великодушного та великодушного пана Д. Станіслава від лорда Коритка з Погорець, який повертався додому з Австрії до України після того, як вислухав товар, пропозицію пошани, авторство Йоанни Мальської у 1613 р.

Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького спалахнуло селянське повстання і в селі Погірці. Повсталі зруйнували панський маєток і приєдналися до козацьких загонів Богдана Хмельницького. Є історичні дані про те, що козацькі загони Богдана Хмельницького проходили через села Сусолів, Задністряни, Подільці. Жителі села Погірці, пам’ятаючи цю дату, поставили погруддя Богдану Хмельницькому, яке знаходилось по лівому боці дороги між лісом і Погірцівським агролісотехнічним ліцеєм.

Збереглися фото Церкви Воздвижения Чесного Хреста 1759 року. Найдавніші відомості походять з 1515 р. У 1703 р. парафія отримала привілей від дідича Андрія Речицького. Існуюча дерев’яна тризрубна церква хатнього типу, гребінь вищого даху нави якої увінчаний ліхтарем з маківкою, збудована у 1759 (1750) р. В ній зберігся бароковий іконостас XVIII ст. з намісними іконами XX ст. Зачинена у 1961 p., використовувалася як приміщення архіву. З 1989 р. – знову чинна церква. У 1993 р. громада УАП Церкви, яка нею користується, приступила до обмуровування пам’ятки, прагнучи мати мурований храм.

1772—1918 (У складі Австро-Угорської імперії / Королівство Галичини та Володимирії) Власники населених пунктів Львівської землі за поборовими реєстрами 1552 і 1661 рр. та подимним реєстром 1711 р.:

1552 рік, 1661 рік - Павло Коритко (станом на 1567 р. дідич сіл) , 1711 рік — Речицький, речицький староста

На 1880 р. в повіті було: 39554 греко-католики, 13847 римо-католиків, 475 лютеран, 2 кальвіністів, 67 менонітів, 4911 юдеїв і 1 атеїст. У товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 37058 осіб, польською — 19020, німецькою — 2737, іншими — 2.

Повіт утворений у 1854 році з 37 самоврядних громад-гмін (Бенькова Вішня, Бложев Дольна (Блажів), Ваньковіце (Ваньковичі), Вощаньце (Вощанці), Вістовіце (Вістовичі), Гошани, Дубаньовіце (Дубаневичі), Долобув (Долобів), Заґуже (Загір'я), Конюшкі Сємяновскє (Конюшки-Семенівські), Канафости, Кнігиніце (Княгиничі), Колбайовіце (Колбаєвичі), Коропуж, Косьцєльнікі (Костильники), Кропєльнікі (Кропильники), Купновіце Нове (Купновичі), Купновіце Старе (Купновичі), Ляшкі Завьонзане (Зав'язанці), Міхалєвіце (Михайлевичі), Новосюлкі Ґосцінне (Новосілки-Гостинні), Ніговіце (Ніговичі), Острув (Острів), Подгайчикі, Романувка (Романівка), Роздзяловіце (Роздільне), Рудки, Угерце Вєняскє, Хлопчице (Хлопчиці), Чайковіце (Чайковичі), Черніхув (Чернихів), Чішевіце (Чижевичі), Шептице (Шептичі)) і 25 фільварків, поділявся на 35 кадастральних гмін.

Після адміністративної реформи 1867 року були скасовані округи, і до Рудківського повіту приєднаний Комарницький повіт, який складався з 38 самоврядних громад-гмін (Андрианув (Андріянів), Бжезєц (Березець), Бурче (Бірче), Бучали, Вербіж, Гонятиче (Гонятичі), Горбаче (Горбачі), Горжанна Мала (Мала Горожанна), Горжанна Вєлька (Велика Горожанна), Румно (Грімне), Голодувка, Кагуюв (Кагуїв), Катариніце (Катериничі), Колодруби, Комарно, Конюшкі Крулєвскє (Конюшки-Королівські), Конюшкі Туліґловскє (Конюшки-Тулиголівські), Ловчице (Лівчиці), Малінув (Малинів), Манастежец (Монастирець), Мости, Нова Вєсь (Нове Село), Новосюлкі Опарскє (Новосілки-Опарські), Подзвєжинєц (Підзвіринець), Поверхув (Повергів), Подольце (Подільці), Погорце (Погірці), Пожече (Поріччя), Сусулув (Сусолів), Туліґлови (Тулиголови), Ричихув (Ричагів), Татаринув (Татаринів), Тершакув (Тершаків), Хлопи, Черкаси, Чуловіце (Чуловичі), Якімчице (Якімчиці) і 28 фільварків, поділявся на 35 кадастральних гмін; Комарницький повіт зберігся в структурі судової адміністрації.

У 1887 рокі є згадка про село "Pohorce" в польському словнику "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VIII".З відкритих джеред власності земель (Baza właścicieli i dóbr ziemskich) є записи про власність села Погірці. +РікНазва поселенняВласник землі 1387PohorceІван Чаплич-Шпановський1552 рік, 1661 рікPohorce, cyr. samborskiPaweł Korytko1838Pohorce, cyr. samborskiPaweł Netrebski (dziedzic)1843 Pohorce, cyr. samborskiFabian Morawski (dziedzic)1864Pohorce, cyr. samborskiKonstanty Morawski (dziedzic)1855 Pohorce, obw. SamborKonstanty Morawski ( z Ostrowem, własność tabularna - i Malwina Morawscy)1867Pohorce, obw. samborskiKonstanty Morawski (nad. Mikołaj Karawacki, za: Gazeta Lwowska 6.1.1867)1902Pohorce, pocz. Pohorce, pow. RudkiZofia hr. Dzieduszycka (właściciel tabularny)1904Pohorce, wieś, star. RudkiZofia Dzieduszycka (własność: Zofia hr. Dzieduszycka) У Сілезькому музеї у Катовицях знаходиться портрет Зофії Дідушицької, придбаний в Будинку Мистецтв у Варшаві в 1939 році.З архівних матеріалів дізнаємося, що з 1900 року у Погірцях діяла читальня «Просвіти», її члени сплачували внески у сумі 2 корони. Активісти «Просвіти» чинили спротив ополяченню населення, підтримували в людях національну самосвідомість.

У серпні — грудні 1906 року в Конюшках-Королівських відбувся страйк сільськогосподарських робітників фільварку за підвищення заробітної плати. Австрійський уряд нещадно придушив виступ.

1918—1921 (У складі ЗУНР)

1921—1939 (У складі Польської республіки) 1 липня 1926 р. з сільської гміни (громади) Погірці Рудківського повіту вилучено присілок Острів Погорецький і утворено самостійну сільську гміну Острів НовийDz.U. 1926 nr 49 poz. 297 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 6 maja 1926 r. o utworzeniu gminy wiejskiej "Ostrów Nowy" w powiecie rudeckim, w województwie lwowskiem. . 1 серпня 1934 р. внаслідок адміністративної реформи 10 сільських громад були включені до об’єднаної сільської гміни Погірці. У 20-х роках 20 століття в Погірцях, Конюшках-Королівських і Конюшках-Тулиголовських були створені осередки КПЗУ, які мали значний вплив на організації «Сельроб» і «Просвіту».

У 1926 році Погірцівські початкові та середні школи брали участь у польській державній програмі, змодельованій за давнім польським звичаєм, згідно якого школярі дарували своїм вчителям ksiągę pamiątkową (альбом або книга на пам’ять) зі сторінками, що містили підписи учнів, а часто вірш чи інше вираження їхньої любові (Polish Declarations of Admiration and Friendship for the United States: Grammar and elementary schools; Rudki-Rzeszów; Volume 71).

Але цього разу звичай було поширено і перенесено на інший рівень, щоб залучити всю країну, і він отримав надзвичайний об’єкт: надіслати «емблему доброї волі» та повідомлення про «захват та дружбу» до США з нагоди 150-річчя їх незалежності. В пам'ятці можна прочитати такі імена як: Гук Марія, Васьків Катерина, Медик Броніслава, Мазур Анна, Огродник Ян, Яніцка Марія, Гамкало Текля, Задорожний Дмитро, Міськів Анна.1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські гміни внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл і в дуже рідкісних випадках обмежувались єдиним дуже великим селом.

1 серпня 1934 р. було створено ґміну Погорце в Рудківському повіті. До неї увійшли сільські громади: Голодувка, Колбайовіце (Колбаєвичі), Конюшкі Крулєвскє (Конюшки-Королівські), Конюшкі Туліґловскє (Конюшки-Тулиголівські), Малінув (Малинів), Острув Нови (Новий Острів), Подольце (Подільці), Погорце (Погірці), Сусулув (Сусолів), Чайковіце (Чайковичі).

У 1934 р. територія ґміни становила 126,37 км². Населення ґміни станом на 1931 рік становило 15 946 осіб. Налічувалось 3 198 житлових будинків. Відповідно до Пакту Молотова — Ріббентропа 28 вересня територія ґміни була зайнята СРСР. Ґміна ліквідована 17 січня 1940 р. у зв'язку з утворенням Комарнівського району.