Дмитрівка — селище в Україні, Чернігівській області, Ніжинському районі. Центр Дмитрівської селищної громади.
Географічне положення
Селище Дмитрівка розташоване на південному сході Ніжинського району на березі притоки Сули річки Ромен, за 36 км від міста Бахмач на залізничній лінії Бахмач—Ромодан між станціями Григорівка (13 км) та Блотниця (12 км). На півдні межує із селом Щуча Гребля, на сході з селом Рябухи та селом Красний Колядин Прилуцького району, на півночі — з селом Гайворон та на заході з селом Рубанка.
Дмитрівка розташована в лісостеповій зоні помірного помірно-континентального клімату.
Символіка
Герб Герб смт Дмитрівки являє собою синій щит, у якому срібний лівий перев'яз, рівношироко скошений двома чорними тонкими перев'язами, посередині щита срібна постать св. Димитрія Солунського (герб є промовистим) зі списом у руці, із золотим німбом та в золотому плащі; вгорі праворуч — золотий хрест із розширеними раменами. Щит обрамовано декоративним картушем та увінчано срібною мурованою короною.
Прапор Квадратне полотнище синього кольору, розділене з нижнього краю від древка по діагоналі поперемінно трьома білими (завширшки в 1/6 сторони полотнища) і двома чорними (завширшки в 1/8 сторони полотнища) смугами, у верхньому полі від древка жовтий хрест із розширеними раменами.
Пояснення символіки герба та прапора У щиті постать св. Димитрія Солунського як відображення назви поселення (імовірно, Димитрій — це ім'я засновника поселення). За висновками вчених літописний «Град Димитров», згаданий у Іпатіївському літописі під 1183 роком — це стародавнє городище поблизу сучасної Дмитрівки. Тому цей факт відображено у вигляді святого покровителя громади. Золотий козацький хрест — символ історичної приналежності Дмитрівки до Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Три срібні смуги символізують річки Ромен, Хвощова і Баскакова, на берегах яких виникла Дмитрівка. Дві чорні смуги між ними є символом залізниці, що свого часу стала важливим чинником економічного розвитку Дмитрівки.
Прапор смт Дмитрівки містить основні символи герба селища.
Історія
Літописні відомості Вчені припускають, що літописний «Град Димитров», згаданий у Іпатіївському літописі під 1183 роком — стародавнє городище поблизу сучасної Дмитрівки. Літопис Руський згадує про це так:
Від заснування до 1917 року
Офіційно вважається, що Дмитрівка заснована 1647 року. Село виникло на острові, який утворювали річки Ромен та Хвощова і струмок, назва якого невідома. Нині цей район села називається Заромен. Ймовірно спочатку заселення Дмитрівки йшло із-за річки Ромен з боку села Красний Колядин (літописне місто Глебль). Містечко Дмитрів входило, чи ймовірно сформувалося, при створенні Посульської оборонної лінії. Село позначене на карті Боплана від 1648 р.. (Якщо вже була позначена, то заснована значно раніше 1647 р.)
З 1649 у складі Красноколядинської сотні Прилуцького полку. У роки Північної війни в Дмитрівці зупинялись на нічліг гетьман України Іван Мазепа і шведський король Карл XII.
За участь у війні проти Московії Дмитрівка та інші навколишні села, як і гетьманська столиця Батурин, зазнали масового винищення населення. Це видно на основі аналізу поширених прізвищ у селі до та після Північної війни.
З 1740 року входила до Самборського старостату. У 1761 році в селі налічувалось козаків — 361, казенних селян — 1, поміщицьких селян — 220. У часи пізньої Гетьманщини Дмитрівка активно розвивалася, конкуруючи з сотенним центром — містечком Голінка. В 1777 р., згідно "Ісповєдальной вєдомості" в селі мешкало 530 осіб чоловічої статі та 416 жіночої, віком від новонароджених, до стариків. Всього - 946 жителів. У 1780 році в Дмитрівці діяла Свято-Троїцька православна церква, було два священики — отці Іоанн Світильський і Феодор ЗлотницькийЗ відомости Ічанської протопопії про церкви, правлячих священнослужителів, їхніх дітей та окремо («особо») не визначених до причту церковників та їхніх дітей. 1780 р. 127.1020.4852. Арк. 102..
Жителі села були мобілізовані до російської армії під час війни 1812 року. Списки ополченців з числа селян (дані по козакам відсутні) можна прочитати за посиланням:
Згідно "ревізських сказок", які зберігаються у Чернігівському обласному архіві, з 1835 по 1845 рр. Дмитрівка входила до Голінської волості.
У наступні сто років кількість населення змінилася: у 1859 році в селі було 156 дворів, 1362 жителі. Швидке зростання села почалося після скасування кріпацтва, і особливо з початком будівництва Лібаво — Роменської залізниці. На 1897 рік село налічувало 2366 жителів.
В енциклопедичному словнику «Малоросія» значилося, що у 19 верстах від Талалаївки знаходиться станція Лібаво-Роменської залізниці Дмитрівка, названа так за ім'ям найближчого до неї волостного села Конотопського повіту Дмитрівки (близько 1700 мешканців). Майже єдиною вантажною операцією станції було відвантаження збіжжя, якого відвантажувалося у напрямку Лібави протягом року близько 1,3 мільйона пудів.
1880 року в селі збудували нову церкву. Навпроти неї була збудована земську школу й будинки для вчителів. У той же період почалася забудова сучасного центру, району старого кладовища, району сучасного вокзалу, пожежної частини, намітилися сучасні вулиці. Промисловість була представлена вітряними й водяними млинами, кузнями, олійнями, чинбарнями.
Після будівництва залізниці необхідно було вирішити питання будівництва мосту через р.Ромен. Він мав зв"язати надійною дорогою Дмитрівку як товарну станцію і села навколо Красного Колядина, звідки на станцію привозили збіжжя та худобу на продаж. Будівництво мосту почалося 1885 року із засідання Конотопського повітового зібрання. Фактично закінчилося 1903 року.Як у Дмитрівц, білz Бахмача, міст будували, Хвиля Десни 24 вересня 2017
На кінець XIX століття навколо села виникло багато хуторів: Склярів, Котлярів хутір, Чубатий, Решотки та інші.
На початку XX століття у Дмитрівці з'явились перші підприємства. У 1905 році у Дмитрівці було збудовано паровий вальцьовий млин — найбільший на той час в Україні, а у 1906 році в селі Щуча Гребля — цукровий завод, ще один паровий млин і цегельний завод біля Романкової греблі.
Перед революцією 1917 року в Дмитрівці було 597 дворів, 3518 жителів, в тому числі понад 200 жидів (євреїв), які мали на місці сучасного парку та в районі нинішньої пожежної частини, сучасного центру свій маленький квартал з синагогою. В селі працювало 8 крамниць, 2 лісоторгових склади з бригадами теслів, фабрика з виробництва сухарів для армії, цукеркова фабрика, цегельний завод, парові млини, цукрозавод, залізнична станція, заїжджий двір, дрібні підприємства, шинки, розливний пункт Роменського пивзаводу, маленькі майстерні в будинках євреїв — шапкарів, шевців, перукарів, чоботарів тощо.
Доба визвольних змагань і міжвоєнний період У 1917–1920 роках влада в селі часто переходила «з рук в руки», прихильники нової щораз карали і знищували попередників. У 1917 році Дмитрівка — у складі УНР. 15 січня 1918 року загони більшовиків та полк Червоного козацтва розбили під Бахмачем значні військові частини Центральної Ради й захопили владу. У травні 1918-го влада перейшла до військ гетьмана Скоропадського. На початку січня 1919 року наступ на лівобережну Україну розпочала Українська радянська армія Антонова-Овсієнка. В першій декаді січня у Дмитрівку увійшли частини 1-ї дивізії 1-ї армії Українського фронту РККА. Черговий раз село «перейшло з рук в руки» в серпні 1919 року, цього разу вже денікінцям генерала Бредова, коли Добровольча армія Денікіна розпочала похід на Москву. Крах загального наступу армії Денікіна на Москву привів не лише до тотального відступу білих, але і до перелому в усій російсько-українській війні. В середині жовтня 1919 року розпочався контрнаступ Південного фронту Червоної армії. В кінці жовтня почався наступ 12-ї радянської армії на Чернігівщині. Втретє і остаточно в радянська влада в Дмитрівці встановилася у листопаді 1919 року.
За час війни занепали дрібна торгівля і дрібні виробництва, зруйновано артилерійським вогнем цукрозавод. У 1920-х роках, як наслідок війни, в селі розквітав бандитизм. Діяли загони так званих "народних месників" Марусі та отамана Клітки. Діяли і кримінальні банди, на зразок розбійників Лялі.
В 1923–1941 та 1943–1962 роках Дмитрівка — центр Дмитрівського району у складі Конотопської округи (до 1930) та Чернігівської області (з 1932).
У 1929 в селі, на основі господарств розкуркулених і висланих до Сибіру господарств Буланого і Чоботька, створено перший колгосп. У наступні роки створюються нові колгоспи, почалося методичне знищення хуторів.
У 1940 році в селі збудували маслозавод, сушарку для зерна, почали будувати шосе Дмитрівка — Бахмач.
Голодомор 1932-33 З ранньої весни 1932 у Дмитрівці комуністи організували голод. Неврожаю в колгоспах і на присадибних ділянках не було, але «ударні» хлібозаготівлі, примусова колективізація, розкуркулення та насильницьке вилучення продуктів харчування у селян, що часто набувало варварських форм, призвели до голоду. За свідченнями очевидців масштабного голоду в селі не було, проте люди чинили організований опір колективізації, підтримували повстанські загони (зокрема, антирадянський загін Червоні козаки). У травні 1932 року селяни розгромили млин у селі Рубанка, де зберігалося зерноТелеграма Дмитрівського райкому КП(б)У до обкому КП(б)У про розгром млина у с. Рубанка Офіційний вебпортал Державної архівної служби України. Документи Держархіву Чернігівської області. Ф. П-46, оп. 1, спр. 116, арк. 18..
Друга світова війна
Село Дмитрівка дуже скоро опинилось у прифронтовій смузі, місцева залізнична станція неодноразово зазнавало нальотів німецької авіації. Особливо руйнівним був напад у серпні 1941 року станція зазнала удару німецької авіації, близько двадцяти «Юнкерсів-87» у супроводі восьми винищувачів «Мессершміт», в результаті якого було знищено три ешелони з боєприпасами і продовольством радянської армії. В перший день нальоту було успішно зруйновано колію з обох боків залізничної станції, яку, втім, за кілька годин відновили, та обстріляно з кулеметів залізничні ешелони. Наступного дня по ешелонах було завдано бомбового удару, який їх практично повністю знищив. Артилерійські снаряди, набої, консервовані продукти вибухами бомб, та здетонованих боєприпасів, було розкидало на величезній території. 11-15 вересня війська 2-ї танкової групи Гудеріана в боях на Конотопському напрямку перерізали залізницю Ніжин — Конотоп — Брянськ. Ешелони, якими була забита залізниця від станції Рубанка майже до Ромен були знищені самими радянськими саперами. 14 вересня 1941 року до Дмитрівки вступили німці, В бою за село вони втратили значно більше бойової техніки, ніж Червона Армія. Проте західніше, в ярах біля Ярошівки і далі на захід, у полон була змушена здатися величезна кількість червоноармійців. Через село Дмитрівка величезними колонами проходили військовополонені червоноармійці у напрямку Конотопа, де створили табір військовополонених.
Під час окупації у селі квартирувала айнзатцгрупа Ваффен-СС. Нею було влаштовано терор цивільного населення Дмитрівки: спочатку розстріляно євреїв, згодом активістів радянської влади. Точна кількість розстріляних і місце їх поховання невідомі. На території сучасного хлібоприймального підприємства німці влаштували склад своєї розбитої техніки, частину якої розібрали селяни для потреб власного господарства.