Ікі-лялька (, жива лялька) — тип традиційної японської ляльки. Це людиноподібні ляльки в натуральну величину, які були популярні в період Едо в Японії. Такі ляльки використовувалися у виставах для реалістичного показу персонажів історій, казок та легенд, і здобула популярність у народних видовищах по всій країні. Термін "iki ningyo" почав використовуватися у періоду Мейдзі (1868—1912) для позначення немеханічних людиноподібних ляльок, які були приблизно в натуральну величину.

Виготовлення Матеріалом для ляльки використовується павловнія. Використовували вирізання частин ляльки з цілого дерева або створення з пасти (тирса павловнії з клеєм). Усю ляльку покривали пап'є-маше, а потім "шкіру" робили за допомогою гофуну. Нігті, очі й зуби створювали дуже правдоподібно. Крім того, що частини, приховані одягом, також були ретельно виготовлені. Також для видовищних розваг виготовляли "легких" ляльок методом пап'є-маше.

Майстри-лялькарі

Лялькарі періоду Едо, відомі створенням ікі-нінгьо - Мацумото Кісабуро і Ясумото Камехачі. Ляльки, які вони створили, шокували глядачів. Вражав сюжет лялькового сценки — «Люди, що лежать у калюжах власної крові», або «Розвиток плода». Остання робота була створена Акіями Хейджуро. Це була модель вагітної жінки в натуральну величину, чий живіт відкривається послідовно, показуючи дванадцять етапів розвитку людського плоду в утробі матері. Фахівці стверджували, що твори Камехачі та Кісабуро, зокрема, сприяли формуванню надзвичайного почуття реалізму.

Найперша виставка Ікі ляльок майстра Камехачі була 2 лютого 1852 року під назвою «Уявлення сучасних ляльок у цей рік достатку в районі борделя в Осаці». У той час Ікі ляльки були дійсно «сучасні ляльки», техніка створення яких з'явилася саме тоді й була новою Зараз ця назва Ікі-лялька використовується в основному для позначення магазинних манекенів.

Відомі лялькарі Ікі Кісабуро Мацумото (1825—1891) — вперше зробив «Ікі- ляльку» . Ясумото Камехачі (1826—1900) — засновник покоління лялькарів Ікі.

Роботи цих майстрів зберігаються в Токійському національному музеї тощо, але кількість існуючих робіт дуже мала.

Ое Сада Тачібана — у 1856 році виготовив ляльку з трюком каракурі. Ізумія Кічібе — друге покоління майстрів Едо. Під час епохи Тенпо (1830—1844), він зробив ляльок привидів і трупів і поставив з ними виставку. Також кажуть, що це був перший будинок з привидами. Ясугоро Омура — в епоху Мейдзі його ляльки виконували трюки. Гойо Хірата — отримав перший живий національний скарб лялькаря. Хананума Масакічі — скульптор і художник, який працював у Сполучених Штатах, він відомий своїми власними ляльками ікі . Денкічі Міцуя — Смітсонівський музей зберігає його «Зображення фермера», висотою 158 см (друга половина 19 століття). Фукумацу Ямамото — створення «Паломництво Сайгоку Каннон» Ейдзіро Едзіма — учень Кісабуро Мацумото

Шедеври Композиція «Ляльки Сумо Ікі», яка знаходиться у Міському музеї сучасного мистецтва міста Кумамото, була створена у 1890 р. лялькарем Камехачі Ясумото.

Композиція показує поєдинок Номі но Сукуне і Тайми но Кехая з «Ніхон Сьокі». Сукуне складається з 7 частин, а Кехая складається з 6 частин, які об'єднані як тривимірна конструкція. Важить вона 47 кг, має розмір 170x150x160 см. Камехачі Ясумото робив його з для показу на 3-й Національній промисловій виставці, але не встиг до кінцевого терміну і після завершення передав на території храму Сенсодзі. Через два роки після того американський колекціонер Фредерік Стерн придбав роботу «Ляльки Сумо Ікі», яку пізніше пожертвував у Детройтський інститут мистецтв.

Шедевр Кісабуро Мацумото «Паломництво Сайгоку Каннон», виготовлена ​​для храму Кегондзі. Лялька Ікі була передана у 1887 році храму Джококудзі, спорідненому з Кісабуро. Це єдина робота в Японії, яка залишилася в ідеальному стані, але через серйозні пошкодження в 1891 році її повністю відремонтував учень Кісабуро Ейдзіро Едзіма, і можна сказати, що це робота Ейдзіро. Префектура Кумамото «Паломництво Сайгоку Каннон» визнала важливим культурним надбанням.

Посилання