1-ша дивізія морської піхоти (США) () — військове з'єднання, дивізія морської піхоти Корпусу морської піхоти США з пунктом постійної дислокації на базі морської піхоти Кемп-Пендлтон, у штаті Каліфорнія. Дивізія є основним бойовим елементом I експедиційного корпусу морської піхоти (I MEF). Це найстаріше і найбільше чинне з'єднання Корпусу морської піхоти США. Сьогодні це одна з трьох чинних дивізій морської піхоти і є багатоцільовою експедиційною наземною бойовою силою. Носить прізвисько «Стара порода». Дивізія веде свою історію від 1-ї бази передового розгортання, сформованої 23 грудня 1913 року у Філадельфії. У 1914—1934 роках підрозділи брали участь в операціях американських військ у Мексиці, Гаїті, Домініканській Республіці та на Кубі. 1 лютого 1941 року на борту американського лінійного корабля «Техас» створена як 1-ша дивізія морської піхоти. Брала участь у Гуадалканалській кампанії, у Східній Новій Гвінеї, Новій Британії та в найкривавішій битві за Пелеліу, де зазнала величезних втрат. Останньою кампанією, в якій дивізія брала участь під час світової війни, стала битва за Окінаву. З початком агресії комуністів Північної Кореї проти Південної дивізія стала основним формуванням, що висадилося морським десантом в Інчхоні. Після висадки морські піхотинці і після важких боїв у Сеулі від комуністів. Взимку билася в . Дивізія брала активну участь у В'єтнамській війні, у війні в Перській затоці, в Іраку та Афганістані.

Історія з'єднання 1-ша дивізія морської піхоти веде свою історію від 1-ї бази передового розгортання, яка була сформована 23 грудня 1913 року у Філадельфії. 1 квітня 1914 року бригада була переформована як 1-ша бригада, а 16 вересня 1935 року — 1-ша бригада морської піхоти. У період з квітня 1914 по серпень 1934 року підрозділи 1-ї бригади брали участь в операціях американських військ у Мексиці, Гаїті, Домініканській Республіці та на Кубі. Хоча 1-а бригада не служила на Європейському театрі під час Першої світової війни, бригада була нагороджена медаллю Перемоги в Першій світовій війні з однією бронзовою зіркою на знак визнання заслуг частини під час цього конфлікту. У жовтні 1940 року бригада була передислокована до Гуантанамо, Куба.

Друга світова війна 1 лютого 1941 року на борту американського лінійного корабля «Техас» була створена 1-ша дивізія морської піхоти. У травні 1941 року 1-шу дивізію перевели на базу до Квантіко, штат Вірджинія та острів Парріс, Південна Кароліна, а у квітні 1942 року дивізія почала передислокацію на Самоа та у Веллінгтон. Підрозділи дивізії разом з підрозділами підтримки були розкидані по Тихому океану. 1-й полк морської піхоти був перевезений трьома кораблями до Нової Зеландії, а 7 серпня 1942 року був висаджений на острів Гуадалканал, що входить до складу Соломонових островів.

7-й полк морської піхоти стояв гарнізоном на Британському Самоа, а 5-й полк морської піхоти щойно зосередився у Веллінгтоні. 1-й рейдерський батальйон був на Новій Каледонії, а 3-й батальйон оборони — в Перл-Гарборі.

Після завершення процесу зосередження дивізія, посилена 1-м парашутним батальйоном, з 16 000 морських піхотинців вийшла з Веллінгтона на 89 суднах, вирушивши на Соломонові острови з навантаженням на 60 діб бойових дій.

31 липня вся тактична група морської піхоти була передана під командування 61-ї оперативної групи віцеадмірала Френка Дж. Флетчера. Дивізія в повному складі брала участь у Гуадалканалській кампанії. Бойові дії відбувалися до 9 грудня 1942 року, поки її не замінила Американська дивізія Александера Патча. За бойові заслуги в битві на Гуадалканалі дивізія здобула три Президентські відзнаки ціною втрати 650 загиблих у боях морських піхотинцях, 1278 поранених у бою, 8580 захворілих на малярію і 31 зниклого безвісти.

Після Гуадалканалської кампанії дивізії морської піхоти була відправлена в Мельбурн, Австралія, для відновлення боєздатності, доукомплектування та переоснащення.

Наступною кампанією, в якій дивізія билася, стала операція «Картвіл», кодове найменування бойових дій союзників у Східній Новій Гвінеї та Новій Британії. 26 грудня 1943 року морські піхотинці висадилися на острівний берег і билися у битві при мисі Глостер. Бойові дії відбувалися в Новій Британії до березня 1944 року, американська морська піхота змагалася за такі місця, як Струмок Самогубця та хребет Аджар. Під час бою дивізія зазнала втрату 310 убитих і 1083 поранених. Після битви їх відправили на Павуву на островах Рассела для відновлення боєздатності та відпочинку.

У вересні 1944 року 1-ша дивізія морської піхоти вступила в найкривавішу битву за Пелеліу. 15 вересня 1944 року в рамках висадки морського десанту на острів III десантного корпусу, підрозділи ступили на землю острову. Всупереч прогнозам розвідки та поглядам вищого командування американських сил, що битва за острів нагадуватиме легку прогулянку, лише перший тиждень затятих боїв з японцями за опанування ключових об'єктів аеродрому та навколишньої інфраструктури коштував дивізії 3946 втрат. Дивізія воювала на Пелеліу протягом місяця, перш ніж була проведена її заміна на резерв. Одні з найважчих боїв за всю війну відбувалися в таких місцях, як хребет «Кривавий Ніс» та за центральні пагорби острова. Місяць боїв проти 14-ї дивізії Імперської японської армії на Пелеліу коштував 1-й дивізії морської піхоти загиблими 1252 воїнів та 5274 поранених.

Останньою кампанією, в якій дивізія брала участь під час Другої світової війни, стала битва за Окінаву. Дивізія висадилася 1 квітня 1945 року у складі III десантного корпусу. Її основна місія полягала в тому, щоб діючи разом із 6-ю дивізією морської піхоти, очистити північну половину острова від японських військ — морська піхота хутко виконала це завдання. Водночас XXIV корпус американської армії зустрів набагато більш жорсткий опір у південній частині Окінави, і 1 травня 1945 року дивізія морської піхоти була перекинута на південь, де вона замінила виснажену в боях з противником 27-у піхотну дивізію армії. Дивізія вела запеклі бої на Окінаві до 22 червня 1945 року, коли острів був оголошений звільненим від японських сил. 1-ша дивізія морської піхоти змагалася з японською 32-ю армією в таких місцях, як хребет Дакеші, хребет Вана, пагорб «Цукрова голова» та замок Сюрі. Бої на Окінаві завдали дивізії втрату 1655 убитими в бою.

Громадянська війна в Китаї

Після капітуляції Японії 1-шу дивізію відправили до Північного Китаю як головне формування III десантного корпусу з основною місією репатріації понад 650 000 японських солдатів і цивільних осіб, які все ще перебували в цій частині Китаю. 30 вересня 1945 року американські морські піхотинці висадилися в Таку і стали гарнізонами в провінції Хопе в містах Тяньцзінь і Пейпін, а також на півострові Шаньдун. У той час навколо них вирувала Громадянська війна в Китаї між Гомінданом і Комуністичною партією Китаю. Більшість морських піхотинців дивізії виконували завдання з охорони залізниць, мостів, складів, у першу чергу з продовольством та вугіллям. Протягом цього часу вони все частіше вступали в сутички з солдатами Народно-визвольної армії, які вважали залізницю та іншу інфраструктуру привабливою мішенню для засідок, рейдів і переслідувань.

До літа 1946 року у дивізії була проведена часткова демобілізація, і її боєздатність впала нижче стандартів воєнного часу; однак її зобов'язання щодо Китаю залишилися в силі. Оскільки ставало все більш очевидним, що переговори про перемир'я між китайськими угрупованнями зазнали повний крах, американські формування почали підготовку до виведення з Хопе. 1 вересня 1947 року останні підрозділи дивізії остаточно залишили Китай.

Корейська війна Після скорочення сил, що пройшло в американських збройних силах, станом на 1950 рік дивізія являла собою лише посилену полкову бойову групу. З початком агресії комуністів Північної Кореї проти Південної дивізія буде терміново відмобілізована і включена до складу ударного угруповання, що мала здійснити висадку морського десанту в Інчхоні під керівництвом командувача Командування ООН генерала Макартура. 15 вересня 1950 року дивізія стала основним формуванням, що висадилося в Інчхоні. Після висадки морські піхотинці і після важких боїв у Сеулі від комуністів.

Після звільнення Сеула дивізію повернули на кораблі, перекинули морем на східний бік Корейського півострова і 26 жовтня вони висадилися у Вонсані. У складі X корпусу, яким командував генерал-майор армії Едвард Алмонд, дивізії було наказано якомога швидше просуватися на північ до прикордонної річки Ялу. Однак, завдяки обачності командира дивізії генерал-майора Олівера Сміта, який ретельно вивчав розвідувальні дані, 1-ша дивізія морської піхоти не потрапила у пастку, підготовлену корейсько-китайськими командирами.

27 листопада 1950 року його дивізію атакували відразу 10 піхотних дивізій Китайської народної добровольчої армії. Відбулася жорстока в суворих зимових умовах. У період з 27 листопада до 13 грудня угруповання військ Командування Організації Об'єднаних Націй під командуванням генерал-майора Олівера П. Сміта були оточені та атаковані близько 120 000 китайських військ під командуванням Сун Шилуня, якому Мао Цзедун наказав знищити сили ООН. Ведучи запеклі бойові дії проти семи дивізій противника, американські морські піхотинці з боями відступили від водосховища Чосін, зазнавши понад 900 убитими та зниклими безвісти, понад 3500 поранених, з яких понад 650 осіб стали жертвами обмороження під час боїв. Більша частина формувань китайської 9-ї армії зазнала нищівних втрат, що за оцінками фахівців становили порядку 37 500 осіб, намагаючись зупинити організований відступ морських піхотинців від Чосін, але не змогли реалізувати замислене. В середині грудня дивізія морської піхоти була евакуйована з Хиннама, а потім висадилася в Пусані.

Починаючи з початку 1951 року дивізія брала участь у кількох наступах ООН у східно-центральній Кореї. Після цього відбулися оборонні бої в ході яких війська ООН протистояли китайському . До червня 1951 року 1-ша дивізія морської піхоти просунулася на північ і , а потім перейшла до оборони 18-км рубежу.

У середині березня 1952 року 8-ма армія, до складу якої входила дивізія морської піхоти, розпочала операцію «Бутдроп», яка полягала у масовій передислокації сил ООН. 1-ша дивізія морської піхоти була переведена на найдальший західний фланг лінії зіткнення, перейшовши до оборони ділянки завширшки 56 км, на напрямку Пхеньян-Сеул. Протягом більшої частини наступного року вела локальні бої місцевого значення. Бої тривали до набуття чинності перемир'я 27 липня 1953 року.

Під час Корейської війни дивізія зазнала бойових втрат у кількості 4004 загиблих і 25 864 поранених.

Війна у В'єтнамі У серпні 1965 року 7-й полк морської піхоти дивізії брав участь в , першому великому бою американських сухопутних військ проти В'єтконгу у Південному В'єтнамі. За цим у вересні відбулася . У грудні підрозділи дивізії провели .

У березні 1966 року підрозділи дивізії провели , і . У березні в Чу Лай був розгорнутий штаб 1-ї дивізії морської піхоти. До червня вся дивізія вже була передислокована у Південний В'єтнам. Її тактичною зоною відповідальності стали дві південні провінції Куанг Тін і Куанг Нгай, які входили у смугу відповідальності I корпусу. У серпні дивізія провела операцію «Колорадо». З березня по жовтень 1966 року по травень 1967 року дивізія провела 44 військові операції проти В'єтконгу. За бойові заслуги та службу у В'єтнамі в період з 29 березня 1966 року до 15 вересня 1967 року дивізія була 7 разів відзначена Президентською відзнакою.