Джозеф Конрад (Юзеф Теодор Конрад Корженьовський; Бердичів, Україна, 3 грудня 1857 р.— 3 серпня 1924, Бішопсборн, Кент, Англія) — польський письменник, який писав англійською після поселення в Англії. Його вважають одним із найбільших англійських письменників, хоча до двадцяти років він не володів мовою вільно, і говорив з помітним польським акцентом. В оповіданнях та романах Конрад писав про випробування людського духу посеред безпристрасного, незбагненного моря. Він був майстром прози і привніс в англійську літературу неанглійську трагічність. Конрада вважають попередником модерністської літератури. Стиль його творів та створені характери вплинули на багатьох авторів. Чимало творів екранізовано. Конрад працював в епоху розквіту Британської імперії, він спирався на свій особистий досвід у французькому та британському торгових флотах.

Французькі подорожі Він прибув до Марселя в 1874 році 17-річним юнаком. Його наставником мав бути поляк, який плавав на французьких кораблях, але моряк тимчасово був у від’їзді, і лоцмани стали першими інструкторами Конрада з плавання. Він був професійним моряком, але так і не навчився плавати. Письменник любив Середземне море, «колиску вітрильного спорту».

15 грудня 1874 року Конраду тільки виповнилося сімнадцять років. Він почав свою першу морську подорож — як пасажир на маленькому барку Монблан, який 6 лютого досяг Сен-П’єр, Мартиніка, в Карибському морі. 1875 рік. Під час повернення корабля до Марселя міг бути членом екіпажу. На морі він був, щоб зміцнити своє здоров’я та познайомитися з роботою моряків. 25 червня він знову виїхав на Монблан уже як учень, і прибув до Сен-П'єр 31 липня. Після відвідування кількох карибських портів корабель повернувся до Франції. У 1875 році Конрад провів у морі сім місяців. Це не викликало у нього ентузіазму. Він дав собі півроку відпочинку від моря, спілкуючись і витрачаючи допомогу свого дядька по материнській лінії Тадеуша Бобровського. Дядько задовольнив фінансові вимоги свого племінника, але надіслав довгі листи-докори.

10 липня 1876 року Конрад відплив до Вест-Індії стюардом (за зарплату в 35 франків, що еквівалентно одній п'ятій грошового забезпечення свого дядька). Першим помічником був 42-річний корсиканець Домінік Червоні, який став прототипом головного героя «Ностромо » Конрада: «У його очах таївся вираз абсолютно безжалісної іронії, ніби він був забезпечений надзвичайно досвідченим душу...». Конрад повернувся з подорожі 15 лютого 1877 року до Марселя.

У романі «Золота стріла» Конрад натякає на контрабанду «морем зброї та боєприпасів до загонів карлістів на півдні [Іспанії]». Очевидно, це стосується Домініка Сервоні. Перший біограф Конрада, Жорж Жан-Обрі (1882–1950), натякнув на Червоні та Конрада, які контрабандою ніби переправляли зброю до центральноамериканської республіки. Хроніст і вчений Конрада Здзіслав Найдер (1930 р.н.) припускає, що Конрад «можливо чув... історії [про стрілянину] від досвідченого Червоні».

У грудні 1877 року виявилося, що як іноземець і російський підданий Конрад не міг служити на французьких кораблях без дозволу російського консула. Конрад проходив військову службу в Росії, і отримати таку згоду не було жодних шансів. Після консультації з дядьком було вирішено, що він повинен приєднатися до англійського торгового флоту. Пізніше Конрад у своїй збірці есе «Дзеркало моря» (1906) і романі «Золота стріла» (1919) описав контрабандне перевезенням зброї в Іспанію для карлистів, прихильників Карлоса де Борбона і де Австрії -Есте. Найдер вважає це з ряду причин неможливим. Якби Конрад брав участь у перевезенні контрабанди в Іспанію, це було б пов’язано з чимось іншим, ніж зброєю. Але в двох книгах він прикрасив свої спогади, ймовірно, запозичені з минулих пригод марсельських друзів. Спроби відстежити реальність, що стоїть за його розповідями, ускладнюються через звичку Конрада використовувати зовнішні характеристики, а часто і імена реальних людейю Ще одна марсельська легенда стосується великого кохання Конрада. Історія описана в «Золотій стрілі», псевдоавтобіографічному романі, хронологія якого суперечить життю Конрада.

Британські подорожі 10 червня 1878 року Конрад Корженьовський вперше ступив на англійську землю, прибувши на британському пароплаві Mavis, на борт якого він сів 24 квітня 1878 року в Марселі. Ймовірно, він приєднався до корабля не як член екіпажу, а як учень. Незрозуміло, чи був він на борту під час російського маршруту, який був би небезпечним для польського підданого царя. Він все одно планував повернутися до Франції і вступити до французького флоту. Конфлікт з капітаном Семюелом Вільямом Пайпом спонукав Конрада залишити корабель. Він виїхав до ЛондонаЗвернувшись до свого дядька, він отримав додаткові кошти, а також довгий лист із закликом «думати самостійно і боротися за себе... не байдикуй, навчайся і не прикидайся багатим молодим джентльменом». Якщо ви не забезпечили собі посаду до 24 років, не розраховуйте на надбавку. У мене немає грошей на дрони і я не маю наміру працювати, щоб хтось інший розважався за мій рахунок...»

Конрад повернувся в Лоустофт і 11 липня 1878 року підписав контракт на прибережну вугільну шхуну . Він завоював популярність у екіпажу, зазнавши витрат на розваги та частування.. «У цьому ремеслі я почав вивчати англійську у хлопців зі Східного узбережжя, кожен з яких був розфарбований, як різдвяна листівка». Зробивши три рейси до Ньюкасла-апон-Тайн і назад на « Скімері», лише через 73 дні, 23 вересня, Конрад залишив шхуну.

15 жовтня 1878 року, під час своєї першої справжньої служби в морі, Конрад відплив на кліпері «Герцог Сазерленд» у свою найдовшу подорож навколо мису Доброї Надії до Австралії, прибувши 31 січня 1879 року в гавань Сіднея Він отримав знання про місцеві умови і про сленг, розкритий пізніше в його новелі «Завтра». Саме тоді він через Саламбо познайомився з творчістю Флобера і прочитав однотомне видання Шекспіра . Герцог Сазерленд покинув Сідней 6 липня 1879 року у подорож додому, а Конрад прибув до Лондона 19 жовтня.

11 грудня 1879 року Конрад записався працездатним моряком на залізний пароплав «Європа» . Наступного дня корабель відправився в Геную, Неаполь, Патри і Палермо, повернувся до Лондона 29 січня 1880 року. Незабаром після цього Конрад зустрів Джорджа Фонтейна Віра Хоупа, колишнього офіцера торгових служб, а потім директора лондонської комерційної фірми. Це був перший близький контакт Конрада в Англії, який переріс у довготривалу дружбу.

На спонукання дядька Конрад подав заявку на здачу іспиту на другого помічника британського торгового флоту. Кандидати повинні були задокументувати принаймні чотири роки служби на морі. Насправді він прослужив лише сімнадцять місяців. Але, озброївшись документом від Делестанга, який збільшив період його служби у Франції, і надавши збільшені цифри за його британську службу, він підписав декларацію зі своїми заявами та доданими документами. Для іспиту він відвідав крам-курс і склав його 28 травня 1880 року у віці 22 років

Другий напарник 21 серпня 1880 року Конрад був зарахований третім помічником на залізний кліпер . Наступного дня корабель вийшов з Лондона і прибув до Сіднея 24 листопада. Зворотне плавання почалося 11 січня 1881 року. У «Дзеркалі моря» (1906) Конрад наведе історію з невизначеною основою, пов'язану з цим рейсом — порятунком екіпажу данського вітрильника. Прибув до Лондона 25 квітня 1881 року. Там на Конрада чекала допомога від дядька: 46 фунтів за шість місяців — більше, ніж у два рази більше, ніж його заробіток на кораблі. Конрад знову взявся за якусь катастрофічну спекуляцію, яка коштувала щонайменше піврічного грошового утримання. Це, ймовірно, породило фантастичну історію, якою він почастував свого дядька в листі від 10 серпня 1881 року, про нещасний випадок на борту кліпера «Енні Фрост», втрату багажу та кілька днів, проведених у лікарні. Конрад мав проблеми з пошуком місця як другого напарника. Він підписався на невеликий, хиткий старий барк, Палестина, для подорожі до Бангкока за 4 фунти на місяць. З 15 жовтня 1881 р. дядько Бобровський мав надсилати йому лише половину попередньої надбавки, округленої до 50 фунтів на рік — трохи більше, ніж його нова, найвища на сьогодні зарплата. Конрад був не дуже задоволений своїм новим призначенням. «Палестина» залишила Лондон 21 вересня 1881 року і після зупинки в Грейвсенді 28 вересня відпливла на північ. Перехід до Ньюкасла-апон-Тайн зайняв 22 дні. Конрад описав свої пригоди в Палестині, перейменованій в Юдею, у новелі " Юність " (1898). Він зберіг імена капітана і першого офіцера, і хоча хід подій і багато деталей відповідають фактам, які є творінням уяви Конрада. Немає жодного документального підтвердження зіткнення з пароплавом у Ньюкаслі; герой оповідання молодший за Конрада на чотири роки і є інші, більш вражаючі розбіжності. Палестина, перевозячи вантаж вугілля, вирушила з Ньюкасла в Бангкок 29 листопада 1881 року. Перетинаючи Ла-Манш, вона потрапила в шторм, втратила щоглу і почала протікати. 24 грудня повернулася до Фалмута, Корнуолл для ремонту. Конрад вирішив залишити своє місце, ймовірно, для того, щоб отримати посвідчення про службу другим офіцером.

Через дев'ять місяців, 17 вересня 1882 року, після виходу з Лондона, «Палестина» відпливла з Фалмута до Бангкока, Сіам (Таїланд). Конрад вперше був повністю відповідальним за вахту для чотирьох чолові. Перехід був повільним, безтурботним і одноманітним, аж до 11 березня 1883 року, коли в протоці Бангка між Суматрою та островом Бангка не був помічений запах, схожий на парафінове масло. Наступного дня від вугілля був виявлений дим; його облили водою. 13 березня чотири тонни вугілля було викинуто за борт. Судно прямувало до берега Суматри, та пожежа наростала, і «Сомерсет» відмовився буксирувати барк. Судно стало масою горіти, і екіпаж зійшов на три човни, які залишалися біля судна до ранку 15 березня 1883 року. Того вечора човни прибули до Мунтока .

У повісті " Юність « Конрад драматизував аварію, розтягнувши її в часі та просторі. Насправді катастрофа сталася біля берега. І човни прямували не до Яви, на схід від Суматри, а до порту Мунток на острові Бангка, біля східного узбережжя Суматри. Човни могли досягти берега за кілька десятків годин, без необхідності „стукатися“. відкритий човен» для «ніч і днів». Конрад також забув, після всіх тих років, що з ним у човні були три, а не два моряки. Але найцікавіша невідповідність між історією та реальністю полягала в тому, що Конрад називав команду " важкими справами Ліверпуля ".

Він марно шукав роботу, яка б дозволила йому відплисти назад до Європи, він досліджував портовий район Сінгапуру, який був би сценою для його сторінок. Зрештою він повернувся до Англії як пасажир на пароплаві, досягнувши Лондона наприкінці травня. 25-річний Конрад і його дядько Бобровський з нетерпінням чекали зустрічей, які неодноразово відкладалися в Кракові. Бобровський знову підкреслив у листі, що для Конрада важливо отримати британську натуралізацію. Плани довелося змінити через дядькові проблеми зі шлунком і ревматизм. Нарешті вони зустрілися — вперше за п'ять років після спроби Конрада 1878 року самогубства в Марселі — у липні 1883 року в Марієнбаді в Богемії. 12 серпня вони вирушили до Тепліце, також у Богемію, де Конрад пробув ще два тижні. Їхня зустріч була приємною. Листування Бобровського стало більш ніжним і дружнім, з меншою кількістю застережень. Власні листи Конрада того періоду до дядька та , за словами Найдера, «він хотів раз і назавжди порвати з його польське минуле».