Пото́риця — село в Україні, у Шептицькому районі Львівської області. Розташоване в північній Галичині, на правому березі Західного Бугу. Населення становить 1100 осіб. Староста села — Кальмук Ольга Ярославівна, село входить до складу Сокальської міської громади.
До Поторицького старостинського округу також входять: село Велике (274 чол) та село Горбків (914 чол).
Фізико-географічне положення Село Поториця знаходиться на правому березі р.Західний Буг за 2-3 км на південь від міста Сокаль, межі обох цих населених пунктів сходяться. Рельєф села хвилястий, входить у Сокальське пасмо Волинського плато, що на 40-60 м піднімається над рівниною Волинсько-Подільської височини. Територія села і його земельних угідь рівномірно переходить з низини у висоту. Ґрунти на півдні села — супіщаний чорнозем, на півночі та сході — суглинистий чорнозем. З півдня і сходу село оточене лісом. З південного заходу простягаються широкі заплави річки Західний Буг, починаючи від м.Шептицький (9 км на південь від м. Сокаля), долина Бугу звужується. В час весняних виливів або довготривалих дощів Буг тут розливається широко, утворюючи величезне озеро, що сягає від Шептицького до Поториці й Сокаля, які в міру підходу до м. Сокаля звужуються і обмежені високим правим берегом річки.
Клімат помірний, середня температура січня 5-8 градусів нижче нуля, липня 15-20 градусів вище нуля. Опадів взимку випадає мало, весна порівняно тепла, здебільшого суха.
Корисні копалини: на півдні села — пісок, глина, на сході попадає мергелевий вапняк.
Гідрографічна сітка угідь мала. У річку Західний Буг протікають два струмки. Один через поля на південь від села, другий починається на сході від села і проходить через південну частину села. Обоє беруть початок з місцевих джерел.
Природні умови сприятливі для розвитку сільського господарства. Вирощують зернові культури, цукрові буряки, льон, городні культури, розводять м'ясо-молочне тваринництво. Середня урожайність зернових 35-40 ц/га.
Історія
Сторінки села в давнину
Село (під назвою «Потаржича», пол. Potarzicza) вперше згадується в історичних документах за 1492 рік. Але багаті лісами і родючі землі над Західним Бугом з давніх-давен були заселені хліборобськими племенами. За археологічними розкопками на високому березі Західного Бугу в західній частині села перші поселення виникли ще в ранньозалізному часі у III—VI ст. до н. е. Слов'янське плем'я — «бужани» жили тут в VI—IX ст. нашої ери. В ІХ–Х столітті територія села ввійшла до складу могутньої древньоруської держави — Київської Русі. В XI столітті серед південно-західних руських князівств визначну політичну і економічну роль почало відігравати Володимир-Волинське князівство, залежним від якого було Белзьке. В склад цього князівства входила територія колишньої Поториці. В другій половині XII століття Володимир-Волинське і Галицьке князівства об'єднуються у Галицько-Волинське. Белз зі своєю територією, все ж таки, залишається удільним князівством Галицько-Волинського князівства.
У 1241, скориставшись феодальною роздробленістю Древньої Русі, монголо-татари вогненним смерчем пройшли через наші землі. У середині XIV століття Галицько-Волинське князівство занепадає. В 1340—1377 роках Белзьке князівство, а разом з ним і територія села, були окуповані польськими феодалами. Це був період коли м. Сокалю, як торговельному центру, було надано магдебурзьке право. Через с. Поториця проходила дорога на торг до м. Сокаля. По торгу за гайком на лузі відпочивали покупці. Отже, від слова «по торжку» і пішла назва с. Потаржиця. Ця назва в народі зберігається до сьогоднішніх днів. Збереглись в народі і назви вулиць Гайок, через цей гай проходив торговий шлях. Лугова — де попасали, відпочиваючи, коней покупці. Центральна частина села являє собою низовину — найкраще місце для відпочинку.
Село детально описане в королівській люстрації 1565 р.
Козацька доба Протягом XVI—XVII століть жителі села ділили чашу поневірянь і незгод із сокальчанами від нападів кримських татар та польсько — шляхетської окупації. У вересні 1648 року жителі села разом з жителями навколишніх сіл на чолі з Петром Вараницею повстали проти польської шляхти. Однак після відступу полків Б.Хмельницького для жителів навколишніх сіл розпочались одні неприємності. Шляхта, яка повернулась, влаштувала кривавий терор проти всіх, хто радо зустрічав козацькі війська. У 1651 році у с. Поториця були розквартировані шляхетські війська, які згодом взяли участь у битві проти військ Б. Хмельницького під Берестечком. Майже все, що росло на полях між с. Поториця і Бабинцем (так називалась південна сторона м. Сокаля) було витолочено учасниками «посполитого рушення».
Не меншим лихоліттям для сіл Сокальщини, у тому числі і с. Поториця, пронеслась Північна війна між Росією і Швецією. На північній стороні с. Поториці стояли війська шведського генерала В.Стенбока. Майже до кінця III чверті XVIII століття село було власністю польських феодалів Потоцьких.
Австрійський період
Після першого поділу Польщі в 1772 році село відійшло до Австрії. У 1778 році австрійський уряд реквізував у Потоцьких землі сокальського староства, у тому числі села: Поторицю, Завишень, Бендюгу, Поздимир, Радванці і інші, які купив пан Юзеф Дідушицький. Старожили розказують, що цей пан українського походження — Дідух. Сім'я Дідушицьких, крім села Поториці, володіла 99 фільварками аж до вересня 1939 року.
Про володіння Дідушицьким Поторицею у 1778 році свідчить будинок, побудований ним для свого економа. На склепінні підвалу будинку був напис «1778 рік». На даний час у цьому будинку знаходиться школа. Сам Дідушицький мало жив у Поториці. Сім'я його жила у Львові. Пан лише навідувався у село на полювання у своїх лісових угіддях. Син Юзефа Дідушицького Володимир, який цікавився природою, був захопленим колекціонером різних природних артефактів у 1930-х роках заснував у Львові Природничий музей, передавши йому свої багатющі колекції. В 1868 році експонати цього музею були розміщені у його будинку по вул. Театральній, 18, у якому знаходиться й дотепер. Володимир Дідушицький, окрім меценатства, був відомим політиком, послом до Галицького сейму, маршалком Галичини. Дотримувався прогресивних поглядів, у 1848 році сам скасував панщину у своїх маєтках.
Під тиском революційних подій в Австрійській імперії 17 квітня 1848 року скасовано кріпацтво. Пан Дідушицький «звільнив» своїх підданих, наділивши їх частково землею. Найкращі землі і лісові угіддя залишив собі і віддав місцевому священнику та тим людям, які йому прислужували. Ось так виглядало землеволодіння у Поториці: урочища «Гори», «Клин», «Корчунки», «Обшир», «Цегольні» — близько 400 га належали графу Дідушицькому. Крім того, йому належав весь ліс і найкращі луки і пасовища. Після реформи 1848 року у маєтку Дідушицького, як і в усіх поміщицьких землях, великого поширення набули відробітки: за взяту в оренду землю, за борги, за випас худоби на землі поміщика, за право збирати гриби і ягоди і лісі тощо. Так за право випасу однієї корови треба було відробляти 10 днів. Багато селян Поториці працювали на розчистці і вирубці панського лісу, щоб заробити купу хворосту. Частина безземельних селян — «халупників» наймались на роботи в цегельні, яка була перед лісом по дорозі на Романівку, працювали в гуральні (залишки цього будинку є на території тракторної бригади), а частина — постійними робітниками з кіньми «форналями». Багато селян працювало у пана на поденних роботах. Частина селян працювала на цегельнях Сокаля, а деякі наймитували у багатих поляків і євреїв Сокаля.
Населення села було неписьменним. Перша однокласна дерев'яна школа в селі була побудована у 1902 році на кошти громади (містилась на території сьогоднішнього дитячого садка). Пізніше була побудована цегляна однокласна школа з помешканням для вчителя. Навчання здійснювалось на польській мові, українська мова вивчалась як предмет 2-3 уроки на тиждень.
В той час, за 3 кілометри, у Сокалі вже з 1910 року діяли три початкові школи, середня (гімназія) і семінарія (педучилище). Із жителів Поториці ніхто в них не вчився. Навчання в середній школі було платне.
Бібліотека Дідушицького
У своєму маєтку пан Юзеф Дідушицький започаткував і збирав усе своє життя бібліотеку. Він був відставним капітаном, багатим землевласником, почесним членом Краківського Наукового товариства, займався громадською та науковою роботою як бібліограф. Підтримуючи зв'язки з книгарнями Львова, Кракова і Відня, здійснюючи книгообмін з відомими бібліофілами, і, завдячуючи своїм фінансовим можливостям, Юзеф Дідушицький зібрав бібліотеку у кількості понад 10 тис. томів. Через 10 років після смерті батька, його син Володимир Дідушицький (1825—1899) перевіз бібліотеку з Поториці до Львова і з 1863 року він почав комплектувати її виключно природничою літературою, яка станом на 1.03.1865 року нараховувала: 18325 друкованих томів, 321 одиницю рукописних книг, 203 документи, яких 93 пергаментних, 1473 автографи, 2568 малюнків. Частина книг «Поторицької бібліотеки» знаходиться в бібліотеці Природничого музею, частина в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, власний щоденник сім'ї Дідушицьких у Львівському обласному архіві.
Перша світова війна
В серпні 1914 року почалась перша світова війна. На східній околиці села розгорілись жорстокі бої між російською і австрійською арміями. Вбитих хоронили прямо в полі. (Цю територію ще й сьогодні називають «воєнний цвинтар»). У вересні 1914 року в село вступили частини восьмої армії генерала Олексія Брусилова. 18 липня 1915 року австро-угорські війська штурмом відвоювали Сокаль і Поторицю. Однак кривава битва під Сокалем тривала до кінця місяця. Росіяни намагались вибити Сокальський плацдарм зі сторони Поториці. Село ще кілька разів переходило з рук у руки. В подальшому в Поторицю повернулась австрійська армія, почалось реквізування худоби, майна.
Ярослав Гашек у Поториці
22 липня 1915 року 9-та піхотна дивізія, до якої належав Будейовицький піхотний полк № 91, у якому служив видатний чеський письменник Ярослав Гашек, маршем дійшла до селища Опільско, на захід від Сокаля, а наступного дня вже була на позиціях східніше Поториці. Саме тут 25 липня 1915 року підрозділи полку отримали команду штурмувати російські позиції на пагорбах 254 (Гора Сокаль), 237 та 234. Обидві сторони зазнали значних втрат. Підраховано, що 9-та піхотна дивізія втратила близько половини особового складу — загиблими, пораненими і зниклими безвісти. Батальйон Гашека займав одну з найбільш відкритих позицій і зазнав значних втрат. Гашек служив вістовим, завданням якого було доставляти повідомлення до лінії фронту. Він зумів відзначитися під час бойових дій. Після битви його підвищено до єфрейтора, а 18 серпня 1915 року у селищі Жджари (сучасна назва: Заставне), що за 15 км північніше Сокаля, він був нагороджений срібною медаллю 2-го ступеня «За хоробрість», виявлену під час бою біля Поториці 25 липня. У наказі про нагородження йшлося, що Гашек нагороджується за те, що у боях 25 липня біля Поториці невтомно та, ризикуючи власним життям, передавав важливі накази та повідомлення про ситуацію на лінії фронту. Він також підбадьорював особовий склад жартами і вигуками, добровільно проводив розвідку та вів невеликі групи до потрібних позицій.
Розпад Австро-Угорщини, ЗУНР, Польська окупація В листопаді 1918 року розпалась Австро-Угорська імперія. Наші землі потрапляють під владу ЗУНР, яка залишила чинними закони Австро-Угорщини. На початку 1919 року село окупувала Польща. В знак вдячності французькому генералу Геллеру за допомогу польській армії пан Дідушицький подарував йому ліс на південній околиці села (за вул. Підсадовою). Ліс цей був вирубаний і вивезений на станцію Сокаль для відправки у Францію. Поторжани незадоволені окупацією і виступають проти нової влади, про що стверджували польські поліцейські чиновники в доносах представникам польського уряду у Львові.