При́стань — село в Україні, у Шептицькому районі Львівської області. Населення становить 863 осіб.https://rada.info/upload/users_files/04056316/3e047bd7ff3430f18c8d0d9ca50dcd52.docx
Історія
Село було засноване 25 березня 1553 року на підставі привілею короля Сигізмунда II Августа. За клопотанням белзького старости Станіслава Тенчинського шляхтич Ян Міськовський (лат. Ioannes Miskowski) отримав дозвіл заснувати на заліснених окраїнах королівських сіл Бутини та Хлівчани, в урочищі, записаному на Вижшовиську (лат. «na Wyzszowysku»), нове село під назвою Тенчинек. Привілей дозволяв розкорчовувати ліси, закладати поля й луки, заснувати фільварок та оселяти селян і городників. Міськовський отримав нове поселення у довічне держання, однак після його смерті воно мало повернутися до Белзького староства. Назву Тенчинек (пол. Tęczynek) було утворено від Тенчина — родового осередку старости Станіслава Тенчинського. Наприкінці XVI століття поселення вже було відоме також під місцевою назвою ПристаньAGAD, MK 82, k. 639–640, MRPS V, №6106: документ про заснування села Тенчинек 25 березня 1553 року. Наприкінці документа є незвична умова: Ян Міськовський мав наглядати за королівськими ставками Белзького староства, бути присутнім під час їх спускання та ремонту й навчати робітників. Це дає важливу характеристику самого Міськовського. Він, імовірно, був не випадковим шляхтичем, а людиною з досвідом у: ставковому господарстві; будівництві гребель; регулюванні води; рибному господарстві; організації млинів.
Однією з найдавніших документально підтверджених господарських споруд на території майбутньої Пристані (лат. Przistanie) був млин на річці Рата, про який згадується в королівському привілеї Сигізмунда II Августа від 20 березня 1555 року. У грамоті зазначено, що мірошник Андрейко власним коштом спорудив млин на річці Рата «від самих початків у тому місці, де його ніколи раніше не було». Будівництво було здійснене для користі та прибутку Белзького староства. За клопотанням белзького старости, каштеляна львівського, графа Яна, король, врахувавши понесені витрати та працю мірошника, надав йому і його наступникам грошове забезпечення у розмірі 30 марок, яке мало залишатися чинним до повного відшкодування коштів, витрачених на спорудження млина. Будівництво цього млина відбулося лише через два роки після заснування села Тенчинек, що свідчить про швидке формування господарської інфраструктури нової королівської осади. Документ також підтверджує, що млин був новозбудованим об'єктом, а не реконструкцією давнішої спорудиЦДІАЛ України, ф. 1, оп. 1, спр. 157, ст. 691-692: привілей короля Сигізмунда II Августа, від 20 квітня 1555 року.
Одним із найцікавіших документів з історії Пристані (давнього Тенчинка) та ключовим джерелом для дослідження її найдавнішого минулого є королівська люстрація середини XVI століття, яка вперше документально фіксує суперечність щодо походження села. Згідно з нею, поселення перебувало у довічному володінні шляхтича Яна Міськовського, котрий на Варшавському сеймі заявив, що за королівським привілеєм заснував його власним коштом «від нового кореня» (лат. de nova radice) на раніше неосвоєній землі. Проте місцеве розслідування королівської адміністрації спростувало цю заяву: опитування свідків показало, що маєтність є давнім поселенням, а отже, серед місцевих жителів існувала пам'ять про значно раніше заселення цієї території, що ставило під сумнів офіційний засновчий привілей 1553 року. Окрім цього, люстрація подає цінний опис тогочасного господарського стану Тенчинка: у селі проживали 6 кметів на напівланах та 5 загородників, функціонувала корчма, мешканці займалися не лише землеробством, а й винокурінням, а загальний щорічний дохід поселення до королівської скарбниці складав 19 флоринів і 18 грошівAGAD, Archiwum Skarbu Koronnego, ASK XLVI, sygn. 119, k. 153: оригінальна люстрація Белзького староства 1564-1565 рр..
Запис з інвентарної книги 1572 року фіксує різкий економічний та демографічний занепад поселення внаслідок екологічної кризи, викликаної розливом вод, ймовірно, річки Рати. Документ наводить точні свідчення завданих збитків: водяний млин на одне коло був «зірваний водою» та повністю спустошів, а орні землі через постійне підтоплення перетворилися на непридатні для господарства угіддя, оскільки «поля дуже мокрі і гниють». Статистика інвентаря засвідчує масовий відтік населення: реєстр зафіксував загалом 12 покинутих дворищ, звідки через затоплення пішли селяни, а також 2 окремі порожні дворища, що раніше давали по 1 флорину 18 грошів чиншу і зберегли назви від колишніх господарів — Ячково (Jaczkowo) та Васьково (Waskowo). На момент перепису в селі залишилося лише четверо кметів, осаджених на невеликих наділах (чвертях лану): Занько (Zanko), Мацко (Maczko), Ласко (Lasko) та Лопко (Lopko, або Kopko).
Кожен із них платив щорічний чинш у розмірі 1 флорина 18 грошів та відпрацьовував два дні панщини на тиждень. Демографічну та економічну картину доповнювали єдиний загородник на ім'я Івасько (Iwasko), який давав 12 грошів чиншу та відробляв один день панщини, а також місцевий корчмар Лесько (Lesko), з корчми якого надходило 6 флоринів. В умовах масштабного занепаду землеробства найбільший стабільний прибуток спустошеного маєтку забезпечував лише місцевий ставок, який приносив 40 флоринів щорічного доходуAGAD, ASK LVI, sygn. 4, k. 91: іnwentarz starostwa bełskiego 1572. Одразу за описом селянських повинностей інвентар подає перелік забудови панського фільварку, обнесеного дубовим частоколом, що включав головну світлицю, комори, дві пекарні та гумно.
Завершується опис маєтку господарським звітом про врожай 1571 року, який склав 50 кіп жита, 40 кіп вівса, 35 кіп ячменю та 28 кіп татарки (гречки), а також луки на 8 покосів. У цьому ж звіті ревізор залишив критично важливе пояснення щодо кліматичного фактора: такий великий врожай трапився винятково завдяки тому, що «випав сухий рік», тоді як у «мокрий рік» не збирали й половини від цієї кількості. Ця примітка остаточно підтверджує катастрофічний вплив перезволоження на місцеве землеробство, що додатково підкреслюється констатацією повного занепаду тваринництва — на момент перепису у фільварку «не було ані худоби, ані свиней, ані гусей»AGAD, ASK LVI, sygn. 4, k. 92-93: іnwentarz starostwa bełskiego 1572.
20 вересня 1592 року під час вального сейму у Варшаві король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза видав привілей, яким надав у пожиттєве володіння шляхтичу Валентину Липському та його дружині Ельжбеті, дочці Яна Долецького, село у Белзькому старостві. Цей історичний документ є ключовим письмовим свідченням тотожності двох географічних назв, оскільки в королівській канцелярії поселення було офіційно зафіксоване як «Тенчинек, зване Пристань» (лат. Tenczynek dicta Przystan). Надання маєтку відбулося за рекомендацією канцлера і великого коронного гетьмана Яна Замойського як винагорода за видатні військові заслуги Валентина Липського. У тексті грамоти детально перераховуються його звитяги: безперервна військова служба, участь у військових кампаніях попереднього короля Стефана Баторія, відвага під час оборони Кракова від військ австрійського ерцгерцога Максиміліана та мужність, виявлена у вирішальній битві під Бичиною. Згідно з умовами привілею, подружжя Липських отримало право спільно володіти маєтком і користуватися його прибутками до кінця свого життя, маючи при цьому єдиний фінансовий обов'язок перед державою — сплачувати до скарбниці визначений податок, відомий як квартаAGAD, Metryka Koronna, MK 133, k. 519–520v: королівський привілей Сигізмунда III Валентинові Липському та його дружині Ельжбеті, дочці Яна Долецького щодо села «Tęczynek, zwaną Przystanie» у Белзькому старостві від 20 вересня 1592 р..
Важливим етапом в історії державців села став виданий 18 лютого 1645 року у Варшаві королівський консенс Владислава IV, яким монарх надав офіційну згоду шляхтичу Кшиштофові Одживольському на повну передачу пожиттєвого права ( лат. jus advitalitium) на село Пристань Белзького воєводства разом з усіма приналежностями та доходами шляхтичу Казимирові Дуніну. Згідно з цим привілеєм, новий володар отримував пожиттєву гарантію на управління маєтком безпосередньо від короля за умови щорічної сплати до скарбниці в Раві подвійної кварти доходів, що остаточно юридично закріпило перехід села до нового власника та стало ключовою ланкою у формуванні місцевого землеволодінняAGAD, Metryka Koronna, MK 189, k. 227v–228: Королівський консенс Владислава IV від 18 лютого 1645 року про передачу прав на село Пристань Казимирові Дуніну.
У люстрації Белзького староства 1662–1663 років село згадане під подвійною назвою Тенчинек, або Пристань, як королівське поселення, колись відокремлене від староства. Документ містить також відомості з попередньої люстрації 1627 року, коли в селі налічувалося сім осілих селян і шість загородників, діяли корчма, невеликий млин, ставок і фільварок, а селяни та загородники відробляли відповідно по чотири й два дні панщини на тиждень. Після воєнних спустошень середини XVII століття, спричинених діями неприятеля, а також переходами коронного й литовського війська, у селі залишилося лише три осілі господарі, водночас з’явилося дев’ять новопоселених загородників. Панщину було зменшено до двох днів на тиждень для селян і одного дня для загородників, а частину натуральних повинностей скасовано. Річний дохід від млина оцінювався у 25 золотих, від корчми — у 20 золотих, від фільваркового врожаю — у 40 золотих 10 грошів, тоді як загальний дохід із села становив 91 золотий 10 грошів. Після відрахування 16 золотих 10 грошів на утримання управителя залишалося 75 золотих, з яких належало сплачувати державну кварту. Ця люстрація є одним із найповніших джерел про господарський стан Пристані у XVII столітті та засвідчує значне скорочення населення й виробництва порівняно з 1627 роком, а також поступове відновлення поселення після воєнної розрухиAGAD, ASK XLVI, sygn. 125, k. 40v–42v: Lustracya Starostw Dzierżaw i innych Dobr w Woiewodztwie Bełzkim 1662 r..
Ще один відомий факт про село зафіксовано в реєстрі документів Львівського гродського суду: 18 лютого 1667 року король Ян II Казимир дозволив Анджеєві та Зофії Куцінським передати свої права на володіння селом Пристань королівському ротмістрові Станіславу ЛазнінськомуAkta Grodzkie i Ziemskie, т. X, 1884. Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego. № 5028, str.302: 18 лютого 1667 r.: дозвіл на передачу Пристані Лазьнінському..
Тенута Пристань (пол. Tenuta Przystanie) — історичне королівське володіння (орендний маєток), що розташовувалося в Речі Посполитій і детально описане в люстраційних актах середини XVIII століття. Згідно з документом 1765 року, привілейованим володарем оренди був Міхал з Бученіна Мнішек, який отримав ці землі на підставі цесії (передачі прав) від коронного надвірного хорунжого Адама Мнішка за офіційною згодою короля Августа III. Безпосереднім адміністратором маєтку за контрактом виступав шляхтич Борковський. В історії поселення згадується період значного спустошення, після якого повинності селян були змінені. Географічно до маєтку належали густі ліси над річкою Рата з цінною будівельною деревиною, проте на момент ревізії частина інфраструктури, зокрема місцевий став та млин, занепали й були повністю зруйнованіAGAD, ASK XLVI, sygn. 126, str. 81–82: tenuta Przystanie 1765 r..