Тяглі́в — село в Україні, у Белзькій міській громаді Шептицького району Львівської області. Населення становило 330 осіб у 2001 році, а за пізнішими даними скоротилося до 277 осіб.
Історія Околиці села Тяглів мають багату праісторію, що підтверджується численними археологічними знахідками, які свідчать про тривале заселення цієї території в доісторичний період. Зокрема, тут виявлено поселення та об'єкти лужицької культури залізного віку (I тисячоліття до н. е.), яка була поширена у верхній та середній течії Західного Бугу. У значно пізнішу епоху раннього Середньовіччя (V–X століття н. е.) на цих теренах жили слов'янські праплемена дулібів, бужан і волинян, які згодом стали предтечами населення Волині та Галичини. Активні археологічні дослідження поблизу Тяглова проводилися львівськими науковцями у другій половині XX століття, а значний внесок у вивчення пам'ятки зробив археолог Дмитро Павлів, який очолював польові роботи та опублікував результати досліджень у спеціальних наукових працяхПавлів Д. Пам'ятки кінця доби бронзи — початку ранньозалізної доби із с. Ульвівок на Сокальщині // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2006. — Вип. 10. — С. 154–165..
Головним об'єктом вивчення став Тяглівський могильник, розташований на правому березі річки Солокії, що є лівою притокою Бугу. У ході розкопок було досліджено 42 кремаційні поховання кількох різновидів, п'ять окремих захоронень черепів, рештки трьох інгумаційних поховань, а також скупчення кераміки та залишки вогнищ між могилами. Серед виявлених матеріалів особливе місце посідають сім глиняних кубків — «ульвівецьких келихів». Основна частина матеріалів могильника належить до перехідного періоду від пізньої доби бронзи до раннього залізного віку, і за чіткими археологічними ознаками пам'ятку датують приблизно VIII—VII століттями до нашої ери. Для верифікації цього віку було застосовано радіовуглецевий метод у Київській лабораторії, за результатами якого тілопальні поховання № 1 та № 2 з Тяглова датовано серединою VII століття до нашої ериПавлів Д. Ульвівецькі келихи // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2008. — Вип. 12. — С. 68–102..
Перша письмова згадка про село датується 27 грудням 1446 рокомPacuski K. Prusowie ze Słubic w XIV–XV wieku // Kościół, kultura, społeczeństwo. Studia z dziejów średniowiecza i czasów nowożytnych. Profesorowi Stanisławowi Trawkowskiemu w osiemdziesiątą rocznicę urodzin. Warszawa, 2000. S. 229. У тогочасних документах воно фігурує під назвою лат. Thechlew (у пізніших джерелах — пол. Tehlów).
Поява цієї згадки тісно пов'язана з періодом, коли Белзька земля перебувала під управлінням мазовецьких князів. У цей час село стало резиденцією белзького старости Венцлава зі Слубиці (пол. Więcław ze Słubicy), вихідця з Мазовії. Шукаючи кращих життєвих перспектив, Венцлав прибув на ці землі разом із родиною у почеті мазовецького князя Казимира II (сина Земовита IV) близько 1434 року, коли той обійняв владу в Белзькому князівствіPacuski K. Prusowie ze Słubic w XIV–XV wieku // Kościół, kultura, społeczeństwo. Studia z dziejów średniowiecza i czasów nowożytnych. Profesorowi Stanisławowi Trawkowskiemu w osiemdziesiątą rocznicę urodzin. Warszawa, 2000. S. 229.
Венцлав швидко зробив успішну кар'єру при дворі. Від 1436 року він служив княжим кухмістром, керуючи двірською кухнею та відповідаючи за постачання княжого столу, а згодом дослужився до посади белзького старости, ставши головним адміністратором княжих маєтностей регіону. На цій високій посаді він залишився і після смерті князя Казимира у 1442 році, продовжуючи службу його наступнику — князю Владиславу I Плоцькому.
Саме за правління Владислава I, в офіційному документі від 25 січня 1444 року, Венцлав усе ще фігурує суто як белзький старостаPacuski K. Prusowie ze Słubic w XIV–XV wieku // Kościół, kultura, społeczeństwo. Studia z dziejów średniowiecza i czasów nowożytnych. Profesorowi Stanisławowi Trawkowskiemu w osiemdziesiątą rocznicę urodzin. Warszawa, 2000. S. 229. Проте вже за два роки його зв'язок із новою отчиною закріплюється в документах офіційно. Майнові та сімейні справи Венцлава в Тяглові отримують додаткове світло завдяки записам у Мазовецькій князівській метриці. Зокрема, у записі від 27 грудня 1446 рокуAGAD, MK 335, s. 28v зафіксовано важливий юридичний акт: Венцлав («лат. Wenczeslao de Thechlewo») взяв на себе офіційне зобов'язання щодо довічного утримання свого брата. Цей документ свідчить про те, що Тяглів на той час уже функціонував не просто як службове надання, а як повноцінне родинне гніздо, де вирішувалися внутрішньосімейні майнові компроміси та забезпечувався добробут шляхетського роду.
Протягом наступного десятиліття зв'язок роду з цією землею лише міцнішав, що призвело до трансформації самого імені власника. У записі метрики від 5 травня 1456 рокуAGAD, MK 337, s. 66v колишній белзький староста згадується вже як Венцлав Тяхлевський зі Слубиці («лат. Venceslao Tehleuesky de Slubicze»). Поява прикметникового прізвища Тяхлевський (Тягловський) в офіційному діловодстві є класичним маркером того, що рід остаточно укорінився на нових землях, а Тяглів став їхнім головним родовим маєтком, хоча вони й продовжували пам'ятати про своє мазовецьке коріння у Слубицях.
Дослідження польських істориків також дозволяють оцінити реальні масштаби цього володіння в середині XV століття. Тяглівська волость була дуже значною за площею і охоплювала близько 90 волок території (що за тогочасними мірами становило понад 1500 гектарів)SGKP, t. XII, s. 276-277. Така велика площа лісів та угідь підтверджує, що Тяглів за часів Венцлава був не просто дрібним поселенням, а великим, економічно потужним і стратегічно важливим адміністративно-територіальним комплексом на теренах Белзької землі. Польські дослідники зазначають, що ця лісиста, але зручно розташована волость поблизу Белза, ймовірно, дісталася йому як князівське надання за вірну службу.
Згодом поселення продовжує фігурувати в офіційних документах Белзького князівства як маєтність місцевої шляхти. Зокрема, у матеріалах земського суду («Акти гродські і земські») зберігся запис від 6 березня 1469 рокуAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 340. про засідання в місті Белз. Документ цікавий тим, що яскраво ілюструє соціальне оточення тогочасних власників села.
Під час цього засідання представник села, Миколай з Техлова (лат. Nicolao de Thehlow)Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 340., виступав як поважний свідок та судовий засідатель при вирішенні справ місцевої знаті. Наприклад, у його присутності розглядалася справа про погашення боргу у 50 марок за сусіднє село Воронів: стягувачем виступав шляхтич Андрій Кващиборський, а боргом розрахувався сам белзький каштелян Добєслав з Бишкова.
Те, що Миколай з Тяглова вершив правосуддя над такими високопосадовцями, свідчить про його значний вплив. Разом із ним у документі перелічені й інші представники місцевої еліти: Миколай з Ускерчиць, Павло із Сулимова, Павло з Лещотова, Миколай з Городища, Павло з Варяжа та Ян з Дерев'янського. Усі вони офіційно названі в акті «мужами, гідними віри і честі» (лат. fide et honore dignis)Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 340..
У другій половині XV століття представники села продовжують відігравати помітну роль у політичному та правовому житті регіону, входячи до кола місцевої еліти. Зокрема, у матеріалах белзького гродського суду («Акти гродські і земські») зберігся детальний протокол засідання від 26 квітня 1473 рокуAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 448 (акт № DXLVII), де фігурує новий власник або представник маєтку — Сигізмунд (Зигмунт) Завадзіло з Техлова (лат. Sigismundo Zavadzilo de Thehlow).
Цього дня Сигізмунд виступав як поважний судовий засідатель на процесі, що проходив під головуванням найвищих урядників краю: белзького підстарости (віце-капітана) Миколая Жоховського та гродського судді Миколая із Собечова. Збережені матеріали того судового дня є унікальним історичним зрізом повсякдення, який демонструє, які саме питання довіряли вирішувати власникам ТягловаAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 448.
У присутності Сигізмунда суд розглянув низку резонансних і колоритних справ:
Фінансові махінації та міські борги (справа №2507): Розглядалася суперечка про великий борг белзького митника (орендаря мита) єврея Лазора перед шляхтичем Мартіном із Хоцимова. Суд постановив: якщо митник не поверне гроші у визначений термін, кредитор отримає право забирати доходи безпосередньо з белзького міського мита (theoloneum Belzense)Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 448. Кримінальні злочини та безпека (справа №2508): Розслідувався скандальний інцидент за скаргою місцевого шляхтича на втечу небезпечного злодія на ім'я Ігнат. Злочинець зумів утекти з-під варти просто з белзького замку (fures qui in castro sedebant capti) ще до винесення йому вирокуAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 448. Юридичні суперечки землевласників (справи №2510 та №2511): Вирішувався складний юрисдикційний конфлікт між шляхтичами за право судити селянина, звинуваченого у крадіжці (сторони апелювали до того, який саме суд — земський чи гродський — має право його судити). У наступній справі іншого шляхтича було оштрафовано на величезну суму (14 марок до королівської скарбниці та 3 марки суду) за те, що він проігнорував закон і не привів на суд свого підданогоAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 448-449. Збройні сутички шляхти (справа №2512): Судді фіксували мирові угоди після місцевих конфліктів. Зокрема, затверджувалася виплата компенсації у розмірі 5 марок шляхтичу Мартіну Брачкі на «лікування ран» (лат. pro medicinis a vulneribus), яких йому завдав під час сутички інший землевласникAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Aleksandra hr. Stadnickiego. T. XIX: Najdawniejsze zapiski sądu ziemskiego przeworskiego 1458–1506. Lwów: Księgarnia Seyfartha i Czajkowskiego, 1906, s. 449.