Аркадія ( ) — регіон у центральному Пелопоннесі. Свою назву він отримав від міфологічного персонажа Аркаса, а в грецькій міфології це був дім бога Пана. У мистецтві європейського Відродження Аркадія відзначалася як незаймана, гармонійна пустеля.

Сучасна однойменна регіональна одиниця більш-менш перетинається з історичним регіоном, але дещо більша.

Історія

Аркадія поступово була об'єднана у вільну конфедерацію, що включала всі аркадські міста, і отримала назву Аркадійський союз. Мала форму койнона. У VII столітті до нашої ери вона успішно протистояв загрозі Спарти, і аркадійцям вдалося зберегти свою незалежність. Вони брали участь у перських війнах разом з іншими греками, відправивши війська в Фермопіли і Платеї. Під час Пелопоннеської війни Аркадія вступила в союз зі Спартою і Коринфом. На той час Аркадійський союз розпався, чому також сприяло втручання Спарти. Проте 421 року найвпливовіше аркадійське місто Мантінеї уклала союз з Афінами і Аргосом, спрямований проти Спарти. В свою чергу Тегея і Орхомен залишилися на боці Спарти. У битві 418 року до н.е. спартанське військо здобуло перемогу над супротивниками.

У 385 році до н.е. спартанці напали на Мантінею та змусили місто розпуститися, розділивши його на п'ять окремих сіл, кожне з яких керувалося підтримуваною спартанцями олігархією. Олігархічні уряди по всій решті Аркадії також отримували підтримку спартанців. Спартанський вплив Аркадії скінчився у 371 році до н.е. після поразки спартіатів від Беотійського союзу у битві при Левктрах.

Навесні 370 року до н.е. відроджується Мантінея. Невдовзі після цього низка аркадських громад почали об'єднуватися в союз для взаємного захисту від Спарти, яку очолив Лікомед, мантінеєць. Значний опір було зафіксовано в Тегеї, де при владі перебував олігархічний уряд, але тегейські демократи повалили цей уряд за допомогою мантінейських військ, і формування союз тривало. Спроба спартанського царя Агесилая II відновити олігархів виявилася марною. У період гегемонії Фів, фіванський полководець Епамінонд зміцнив Аркадійський союз, щоб сформувати конкурента сусідній Спарті. Потім він заснував Мегалополіс, який став його новою столицею. До 369 року усі поліси Аркадії увійшли до СоюзуRoy, Jim (2012) . "Arcadian League". In Hornblower, Simon; Spawforth, Anthony; Eidinow, Esther (eds.). The Oxford Classical Dictionary (4th ed.). Oxford: Oxford University Press, p. 135.

Міста, що вступали до союзу, поступилися значною мірою своєї автономії на користь союзного уряду. Аркадійський союз утримувала регулярну армію, а частина нової столиці в Мегалополісі була заповнена союзними будівлями та казармами для цієї армії. Він проводив єдину зовнішню політику, яку очолював стратегFine, John Van Antwerp (1983). The Ancient Greeks: A Critical History. Cambridge and London: Harvard University Press, p. 580. Аркадійський союз мав демократичне законодавство. Усі питання вирішували народні збори (міріади, або «десять тисяч»), оскільки в ньому мали право брати участь усі громадяни. Виконавцем рішень міріади була буле, що складалася з невідомої кількості представників від різних міст союзу. 50 посадовців (деміургів) виконували роль робочого комітету Буле. Аркадійський союз мав військовий підрозділ (епарити), завданням якого було зберегти незалежність аркадійських міст і захистити спільні інтереси полісів-членів. Їх було 5000, і вони отримували зарплату від держави"A Dictionary of Greek and Roman Antiquities (1890), EPA´EITI". www.perseus.tufts.edu. Retrieved 2023-10-06.

368 року до н.е. аркадійське військо зазнало поразки від спартанців. 366 року союз став займати все більш ворожу позицію стосовно гегемонії Фів. Було укладено союз з Афінами. 365 року до н.е. Аркадський союз успішно воював проти Еліди, захопивши Олімпію та встановивши в Пісі залежний урядFine 1983, p. 595. З цього часу саме стратеги Аркадського союзу організовували Олімпійські ігри. 364 року було повалено тиранію в Сікіоні. Але вже 363 року до н.е. серед членів союзу відбувася розкол з приводу фінансування епаритів: більшість полісів вважала за потрібне фінансувати їх за рахунок олімпійських коштів, а Мантінея — з власних грошей. Наслідком стала війна, в якій Мантінеї підтримала Спарта, а Мегалополіс — Фіви. Конфлікт завершився битвою при Мантінеї 362 року до н.е., внаслідок чого Аркадійський союз розпався на два союзи на чолі із Мантінеєю і Мегалополісом.

В елліністичний період обидва Аркадійські союзи опинилися під зверхністю Македонії. Між 320 і 302 роками до н.е. і між 250 і 245 роками до н. е. відбувалося відновлення єдиного союзу. 303 року до н.е. приєднався до Елліністичного союзуW.W. Tarn, “The Arcadian League and Aristodemos,” The Classical Review 39, no. 5/6 (1925): 104. Союз існував до 230-х років до н. е., коли остаточно розпався, а невдовзі аркадійці приєдналися до Ахейського союзуRoy 2012, "Arcadian League", p. 135.

Географія

Географічно стародавня Аркадія займала нагір'я в центрі Пелопоннесу. На півночі вона межує з Ахую по гребеню височини, що йде від Ерімантос до горя Cyllene,більша частина гори Ароанії лежала в межах Аркадії. На сході, вона мала кордон з Арголіду і Corinthia по гребеню височини, що йде від Маунт Cyllene раунді гори Oligyrtus, а потім на південь гір Парфеній. На півдні, на кордоні Лаконії і Мессенії пролягав через передгір'я Parnon і Тайгет гірських хребтів, таким чином, що Аркадія містила верхів'ї Alpheios річки, але жодну з верхів'їв Еврота річки. На південному заході кордон з Месанією проходив по вершинах гори Номія і гори Елей, а звідти кордон з Елідою проходив по долинах річок Еріманф і Діагон. Більша частина області Аркардія була гористою, за винятком рівнин навколо Тегеї і Мегалополіса, а також долин річок Алфей і Ладон.

Аркадійці Аркадійці були давньогрецьким племенем, яке розташоване на гірському Пелопоннесі. Вважається одним з найдавніших грецьких племен у Греції і, ймовірно, було частиною або родичом племені аборигенів Греції, які стародавні автори згадуються як пеласги. Хоча Геродот, здається, вважав ідею про те, що аркадійці не були греками, надуманою, зрозуміло, що аркадійці вважалися споконвічними жителями регіону. Про це свідчать стародавні міфи, як-от міф про Аркас, міф про Лікаон тощо.

Аркадія також є одним із регіонів, описаних у « Каталозі кораблів » в « Іліаді». Сам Агамемнон віддав Аркадії кораблі для Троянської війни, оскільки в Аркадії не було флоту.

Мова Завдяки своєму віддаленому, гірському характеру Аркадія, здається, була культурним притулком. Під час мікенської ери (близько 1600 до н.е. – 1200 до н.е.) грецький діалект регіону, ймовірно, був мікенським. Коли під час епохи Греції (близько 1200 до н.е. – 800 до н.е.) на Пелопоннес були запроваджені доричні грецькі діалекти, давніша мова, очевидно, збереглася в Аркадії й увійшла до аркадо-кіпрської групи грецьких діалектів. Аркадокипрський так і не став літературним діалектом, але це відомо з написів. Цан — літера грецького алфавіту, що зустрічається лише в Аркадії, у формі кирилиці І це представляє африкату, яка розвинулась від лабіовелярних у контексті, де вони стали t в інших діалектах.

Міста Аркадійці заснували численні міста. З них найсильнішими були міста, які контролювали нечисленні родючі долини,Мантинее, Тегея і Orchomenos. Решта міст були більш гірськими або мали менші рівнини. Деякі з них були Asea, Ypsounta, Teuthis, Heraea, Thyraion, Nestani, Alea, Lykosoura, Trikolonon, Tropea, Caphyae, Pallantion, Petrosaca, Feneos, Phoezon і т.д. З 370 р. до н.е. столицею Аркадії став Мегаполіс.

Релігія Аркадія була місцем розташування культу Деспоїни, також відомого як Аркадські містерії. Деспоїна означає «господарка», але це був лише титул, даний богині, а не її справжнє ім'я, яке було сказано лише посвяченим в містеріях. Деспоїна, поряд з Деметрою, була основним божеством, якому поклонялися в Аркадії і особливо поклонялися в святилищі в Лікосурі.

Аркадійці мали свої унікальні міфи, які в основному були зосереджені навколо Деспоїни та Деметри. Іншим важливим богом в Аркадії був Антій, який, як кажуть, був титаном, який виховав Деспоїну.

Відомі аркадійці

Полібій (бл. 200–118 до н. е.), грецький історик елліністичного періоду ( Мегаполіс ) Філопемен (253–183 до н.е.), грецький полководець і державний діяч, ахейський стратег, відомий як «останній з греків».

Олімпійські переможці

Андросфен з Менала, виграв золото в 420 і 416 роках до н.е Євтимен з Менала, виграв золото в 400 і 392 роках до н.е

Міфологія

Аталанта, грецька міфічна жінка, як кажуть, була дочкою царя Аркадії Евандер, син Гермеса і аркадської німфи на ім'я Феміда. Він був засновником Pallantium. Палланцій став одним з міст, яке пізніше було об'єднане в Стародавній Рим. Гермес, бог гімназії, публічних виступів, злодійства Пан, бог дикої природи, пастухів і отар, природи гірських дикої природи, полювання та сільської музики, супутник німф Феміда, місцева німфа, коханка Гермеса і мати Евандера. Римляни називали її Карментою. Аркас, міфологічний цар Аркадії, від якого названа область Лікаон, цар Аркадії, перетворився на вовка. У нього було п’ятдесят синів, багато з яких дали свої імена різним містам регіону. Каллісто, дочка Лікаона і послідовниця богині Артеміди. Її перетворили на ведмедя і застрелили, ставши сузір'ям Великої Ведмедиці.

Дивіться також

Елізіум

Примітки

Посилання

Діонісій Галікарнасський. Antiquitatum Romanarum quae supersunt, том I-IV, переклад Карла Якобі. В Aedibus Б. Г. Теубнері. Лейпциг, 1885 рік. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus. Геродот, Історії, AD Годлі (перекладач), Кембридж, Массачусетс: Harvard University Press, 1920;. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus . Гомер, «Іліада» з англійським перекладом А. Т. Мюррея, Ph.D. у двох томах. Кембридж, Массачусетс, Harvard University Press ; Лондон, William Heinemann, Ltd. 1924. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus. Овідій, Метаморфози, Брукс Мор, Бостон, Cornhill Publishing Co. 1922. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus . Павсаній, Павсаній Опис Греції з англійським перекладом WHS Jones, Litt. Д., Ормерод Г.А., М.А., у 4-х томах. Кембридж, Массачусетс, Harvard University Press; Лондон, William Heinemann Ltd. 1918. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus . Страбон, географія, редактори, HC Hamilton, Esq., W. Falconer, MA, Лондон. Джордж Белл і сини. 1903 рік. Онлайн-версія в цифровій бібліотеці Perseus