Глиниці

Гли́ниці — село в Україні, у Яворівській міській територіальній громаді Яворівського району Львівської області. Населення становило 1292 осіб (1 січня 2022 р.)ЗВІТ ПРО СТРАТЕГІЧНУ ЕКОЛОГІЧНУ ОЦІНКУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЯВОРІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ НА ПЕРІОД ДО 2027 РОКУ ТА ПЛАНУ ЗАХОДІВ НА 2024-2027 РОКИ З РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ЯВОРІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ НА ПЕРІОД ДО 2027 РОКУ. Орган місцевого самоврядування - Яворівська міська рада.

Географія Через південно-західну околицю села тече річка Безіменна, права притока річки Вишні.

Історія У 1880 році село належало до Яворівського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, було 1322 мешканці, з них більшість були греко-католиками, а 343 — римо-католиками.

У 1910 році село належало до Краківецького судового повіту.

На 1 січня 1939 року в селі мешкало 2080 осіб, з них 1495 українців-греко-католиків, 535 українців-римокатоликів, 25 поляків, 25 євреїв. Село входило до ґміни Ґнойніце Яворівського повіту Львівського воєводства Польської республіки. Після анексії СРСР Західної України в 1939 році село включене до Краківецького району Львівської області.

За радянських часів до села приєднано сусідню Глиницьку Волю — тепер це південна частина села.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Яворівської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Яворівського району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Яворівського району.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська136999.56%російська20.14%угорська20.14%румунська10.08%інші/не вказали10.08%Усього1375100%

Релігійні споруди Дерев’яна церква Святих Апостолів Петра і Павла (колишня назва церкви Зачаття Святого Івана Хрестителя).

Найдавніші відомості про місцеву церкву походять з 1510 року. На одвірку південних дверей в наву зберігся різьблений напис, засвідчуючий дату будови: «Создася храм сей рокуо АХПΘ дня SI Апі», тобто збудована 16 квітня 1689 року. Іконостас церкви – чотириярусний різьблений позолочений, походить з XVIII ст. На початку ХХ ст., можливо, був частково перебудований (виконана широка арка між 1 і 2 ярусами). Після пожежі відбудована у 1821 році. Наступний значний ремонт проведено в кінці 1920-х років.

Церква була сильно пошкоджена під час Другої світової війни і була відновлена по її закінченні. Проте, зважаючи на відсутність кваліфікованих майстрів, реставрацію було проведено нефахово, з використанням неякісної деревини та порушенням попередних форм храму. Центральний барабан був сильно зміщений до вівтарної частини. У 1951 році церкву закрили. Вісімдесятилітній місцевий мешканець Степан Дубас згадує останню відправу, яка відбулася тут офіційно у 1951 році, потім відправи велися підпільно: «Наш священник приїжджав таємно, перебирався у жіночий одяг і так добирався сюди», – згадує старожил. У 1989 році храм відчинили, а у 1990 році церкву повернули греко-католицький громаді, на парафію був призначений священник о. Михайло Шуварик. Тоді ж провели ремонт храму. 3 22 листопада 2003 року і до сьогодні на парафії трудиться священник о. Степан Грицан. У 2007 році церква Зачаття Святого Івана Хрестителя була перейменована на церкву Св. Ап. Петра і Павла.

Будівля тризрубна, одноверха. До нави зі сходу прилягає вужчий вівтар гранчастої форми, при його північній і південній стінах прибудовані ризниці, з заходу - вужчий прямокутний бабинець. Двосхилий ломаний дах нави завершує на світловому восьмерику шоломова баня з ліхтарем і маківкою. Гребені багатосхилого даху вівтаря і двосхилого бабинця вінчають менші ліхтарі з маківками. На південний захід від церкви збереглася стара дерев'яна одноярусна квадратова, зведена в 1920-х рр. дзвіниця, вкрита пірамідальним дахом. На північ від неї на церковному подвір'ї парафіяни звели нову муровану триярусну дзвіницю, яка аналогічно церкві, завершується двосхилим дахом і ліхтарем з маківкою.

Церква була у аварійному стані – нахилена у західному напрямку, стіни бабинця прогнили до низу і деформувались. У 2017 році було проведено протиаварійні роботи на куполі храму: відреставровані несучі конструкції центрального барабану і купола, виконано гідроізоляцію фундаменту. Церкві було повернуто її первісний вигляд: Вирівняли каркас споруди та змістили купол на правильне місце. Бляшану покрівлю вівтаря і даху нави і бабинця замінили мідною. Церква має архітектурну підсвідку.

Завдяки старанням мешканцям села церква має надзвичайно гарний вигляд. Сьогодні у дерев’яній церкві постійно відбуваються святочні Богослужіння. Церква стоїть при головній дорозі на невеликому горбочку і зачаровує своєю красою.

Також в селі наявно є ще два храми - церква Зачаття Святого Івана Хрестителя та церква Преподобного Онуфрія Великого.

Місцева греко-католицька парафія належала до Яворівського деканату (з 1920 року — Краковецького деканату) Перемишльської єпархії.

Відомі люди Народились Аполінарій Тарнавський — засновник санаторію в Косові на Гуцульщині. Петро Франко — почесний голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих, дослідник, письменник, редактор, громадський діяч.

Примітки

Посилання