Кок-бору (також вживаються назви Кек-берю та Кюк-бюре) (, , , , ) — традиційна кінно-спортивна гра, що популярна серед киргизів, алтайців, башкирів, казахів, узбеків та інших народів Азії. У Таджикистані існує схожа за правилами гра під назвою «Бузкаші», але у ній кожен гравець сам за себе, на відміну від кок-бору, де гравці діляться на команди. Метою гри є не роздирання туші козла на частини, а оволодіння тушею за допомогою відбору її у суперника.

Кок-бору — це симбіоз скачок та гри. Вершники борються за тушу цапа або барана — необхідно не тільки заволодіти нею, а й утримати, а потім закинути в казан команди суперника, який служить своєрідним аналогом воріт. Гра у народі проводиться і за іншими правилами. Наприклад, треба дістатися з тушею до обумовленого місця, наприклад, свого айилу, де суперники вже не мають права боротися за неї.

Також поширений різновид гри під назвою «аламан улак», в якому може брати участь необмежена кількість гравців (до тисячі і більше). Сьогодні у спортивному кок-бору за діями Джигітів зазвичай стежить кінна суддівська колегія, що складається з трьох досвідчених вершників. Правила кок-бору з часом змінилися і стали менш жорстокими. Гра популярна у багатьох регіонах Центральної Азії та Росії, де проводяться змагання з цього виду спорту.

Етимологія Дослівно «кок-бору» у перекладі з тюркських мов означає «синій вовк». Радянський етнограф Г. М. Сімаков пояснює значення назви так: «Старі киргизи нам неодноразово розповідали про один поширений серед киргизів півдня і півночі вид полювання на вовків, коли група вершників верхи на швидких і витривалих конях гналася за вовком, наздоганяла його і вбивала ударами палиць по голові. Цей стародавній спосіб полювання на вовка цікавий ще й тим, що після того, як один із вершників наганяв і вбивав вовка, він клав його тушу поперек сідла, а інші вершники намагалися цю тушу відібрати у нього. Таким чином, жартома, не на повну силу рухаючись у напрямку свого айилу, вони грали в „кок-бору“. В аїлі тушу вовка забирав собі той, хто безпосередньо наздогнав та вбив його ударом кийка» [1984, с. 148].

Інша, історична назва гри в Киргизстані — «улак тартиш» (перетягування козлика). Чингіз Айтматов у своїй повісті «Прощавай, Гульсари!» (1966) називав цю кінну гру «козлодрання»: «Козлодрання — своєрідний кінний футбол, у якому замість м'яча служить обезголовлена туша козла. Козел зручний тим, що шерсть на ньому довга, міцна і його можна підхоплювати з коня за ногу чи шкуру».

Історія Сучасні правила гри для спортивних змагань були розроблені у 1996 році у Киргизькій Республіці відомим киргизьким кінорежисером Болотбеком Шамшиєвим.

У 1998 році було створено Киргизьку національну федерацію Кок-бору. Засновником і першим її президентом був Болот Шер (Болотбек Шерніязов), який у 2001 році заснував і Міжнародну федерацію Кок-Бору. Ці правила були також визнані та прийняті 9 листопада 2001 року всіми зацікавленими країнами на установчому з'їзді Міжнародної федерації Кок-Бору, який відбувся у Бішкеку. Слідом за цим національні федерації кок-бору були створені в Казахстані, Росії, Китаї, Таджикистані, Узбекистані, Афганістані, Монголії, Пакистані та Туреччині.

31 березня 2016 року від Киргизстану була подана пропозиція щодо включення кінно-спортивної гри кок-бору до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. У грудні 2017 року гра була включена до світової спадщини ЮНЕСКО.

Мета гри Мета гри — захопити тушу козла і максимальну кількість разів закинути його в казан противника.

Учасникам змагання дозволяється піднімати тушу козла з будь-якого місця всередині поля, відбирати його у суперника, передавати або перекидати партнерам по команді, відпускати, приймати тушу під ноги, тримати збоку, або між ніг коня, допомагати партнерам доскакати з тушею та кинути його у ворота суперника. При падінні вершника або коня гру зупиняють та відновлюють після усунення причини зупинки. У разі порушення гравцями бічної лінії оголошується аут.

У минулі часи учасникам кок-бору дозволялося застосовувати фізичну силу, бити суперників  — шкіряним батогом, проте сьогодні на офіційних змаганнях правила обмежують можливості гравців, і за невиконання таких покладаються штрафні очки, аж до дискваліфікації та видалення з поля.

Під час гри забороняється піднімати коня дибки, таранити своїм конем коня суперника, тримати за поводи, знімати вуздечку, хапати суперника за руки або за пояс, завдавати ударів рукою, ногою, стременами, камчою та віжками іншим вершникам та їх коням, прив'язувати тушу до сідла, ставити свого коня впоперек траєкторії руху суперника, кричати або вступати в розмови, продовжувати боротьбу після того, як туша закинута до казана суперника.

Правила гри

Загальне становище

Змагання проводяться на окремому полі, пристосованому для гри «кок-бору». Гра проходить на полі завдовжки 200 метрів та завширшки 70 метрів. Відстань між тай-казанами має бути 140 м; від центру до тай-казанів — 70 м.

У кожної з команди, що змагаються, є свій тай-казан (кільцеподібний земляний вал, що виконує роль воріт).

Головні правила гри

В одній команді бере участь від 8 до 12 вершників та від 8 до 12 коней, але одночасно в гру вступають лише по чотири джигіти від кожної команди. Учасники мають право проводити заміни і навіть змінювати своїх коней по ходу гри. Команді, яка випустила в поле незаявленого гравця або коня, зараховується поразка; Гра триває 60 хвилин, складається з трьох періодів по 20 хвилин, перерви по 10 хвилин. Перемога дістається тій команді, яка зможе більше разів закинути тушу козла в тай-казан суперника; Гравці, які вживають перед грою алкогольні напої та наркотичні речовини, до гри не допускаються.

Початок гри Капітани визначають свій тай-казан за жеребом. Туша козла повинна бути на відстані 15 метрів від бічної лінії з боку трибуни. Після свистка арбітра всі гравці прагнуть першим захопити тушу цапа. Якщо протягом двох хвилин тушу козла зможе захопити жодна команда, то гра зупиняється і починається в центральному колі. У коло входять по одному гравцю від кожної команди і борються віч-на-віч. Поки туша козла не вийде із кола, інші гравці не мають права входити до гри. Якщо протягом однієї хвилини гравці не захоплять тушу і не вийдуть із кола, то арбітр замінює їх на інших гравців. Коли туша впала поряд з тай казаном гра триває до однієї хвилини, після хвилини гра відновлюється на колі, яке ближче до тай казану.

Хід гри Захоплення туші та інші прийоми в грі проводиться за правилами гри «Кок-бору». Гра триває без перерви до того, поки не закидається туша в тай казан однієї з команд або через грубе порушення кимось із гравців правил гри. Для того, щоб рахувати окуляри, тушу потрібно кинути точно в тай-казан. У випадках коли туша опиняється на краю, не потрапивши в тай казан, або потрапивши в тай казан, але за інерцією вискочила з нього не вважається голом і за них очки не даються. Гравець може закинути тушу при падінні, але не торкаючись ногою землі. Після влучення туші в тай-казан і зарахованого арбітром голу, гра починається знову з центру поля.

До півфіналу за нічийного результату матчу додатковий ігровий час не дається, а призначається так званий «буліт». У півфіналі та фіналі за нічийного результату основного часу дається додатковий час у розмірі 10 хвилин, до «золотого гола». Якщо додатковий час не виявить переможця, то вже тоді призначається «буліт». З кожної команди виходять по чотири гравці, які розігрують «буліт».

«Буліт» Один із гравців з тушею прямує у бік тай-казана, де за ним на відстані з 30 метрів здійснює погоню один із гравців суперника, щоб завадити тому гравцеві закинути улак у тай-казан. Вони повинні почати рух одночасно після свистку судді. Якщо гравець, який володіє тушею, випередивши погоню, або, незважаючи на опір суперника, зможе закинути тушу в тай-казан, це вважається голомЗ чотирьох гравців команд кожен гравець має право лише по одному разу наздоганяти суперника. Міняти коней під час виконання булітів забороняється. Якщо гравець виходить за межі своєї осі тай-казана, він не має права кидати тушу в тай казан. У випадку, коли жодна з команд не може досягти успіху з чотирьох кидків, в гру входять по одному гравці з кожної команди, і так до визначення переможця.Для посилення інтересу до гри допускаються силові прийоми, що застосовуються як кіньми, так і гравцями, але не порушують правил гри. Але категорично забороняється наїжджати на гравця, який піднімає тушу цапа.

Забороняється

Бити суперника рукою, ногою, батогом Сперечатися, ображати суддів Таранити суперника на швидкості, незалежно від того, володіє він тушею цапа чи ні Порушення чисельного складу однієї з команд (5 гравців)

Гравець, який порушив ці правила, вирушає разом із конем на спеціальне штрафне місце, так звану «кара маму» на дві хвилини. При грубих порушеннях гравцями правил гри гравець може бути вилучений на 5 хвилин.

Команда, в якій є покараний гравець, продовжує гру у меншості. Якщо команда, яка грала у повному складі, закине тушу в тай-казан, то гравець-порушник відразу входить у гру.

Команда, яка добровільно припинила гру і не підпорядковується рішенню головного судді, визнається переможеною.

Вимоги до команд У спорядженні коней, які входять у гру, не повинно бути металевих прикрас (срібло, мідь, залізо тощо), від яких гравці можуть отримати травму. Кінці стремена мають бути рівними, а підкови не гострими.

Суддівська бригада та протокольна комісія Суддівська бригада складається з трьох осіб — арбітра в полі та двох його помічників (бічні судді). Окрім суддівської бригади гру обслуговує протокольна комісія, затверджена Правлінням Федерації. Протокольна комісія розглядає прохання та претензії команд і в спірних моментах приймає рішення про присвоєння перемоги будь-якої їх двох команд.

Особливості гри За правилами кок-бору, у грі беруть участь тільки жеребці та коні, як ігровий снаряд використовується туша козла. Були спроби замінити тушу муляжем, але зрештою від цієї ідеї відмовилися через незручність гри з муляжем та невідповідність давнім традиціям. Кок-бору — жорстка спортивна гра, вона вимагає чималої сили та вправності від спортсменів, тому середній вік учасників офіційних змагань становить близько 20 років.

Як ворота використовуються тай-казани. Вони дуже зручні для чіткого фіксування гола. Крім цього, казани дуже зручні при грі в будь-яких умовах — на снігу, у весняну сльоту, на пухкому ґрунті тощо (коли робити розмітку землі замість казанів практично неможливо).

За традицією, після закінчення гри м'ясо цапа, що служило основним об'єктом гри, з'їдають, приготувавши з нього, наприклад, куурдак. За місцевими повір'ями, м'ясо цього козла має цілющі властивості, допомагає від безпліддя. Вважається, що серед тисяч рук, які торкнулися туші, могла бути рука святої людини, що й наділяє її магічними якостями.

У персомовних країнах, таких як Афганістан й Таджикистан, варіант цієї гри називається «бузкаші», в Узбекистані — «купкарі/вулак»Юлдашев С. Узбекские обычаи: улак (купкари) // Этнический атлас Узбекистана. Стамбул,2002, у Казахстані — «кокпар». З епохи пізнього середньовіччя гра «купкарі/вулак» увійшла до міської культури Самарканда, де відбувся її синтез із традиційними міськими звичаями. Представники правлячої династії Бухарського емірату — узбеки-мангити, брали активну участь у «купкарі» і показували свою близькість до напівкочових узбеків, які були опорою їхньої владиМаликов А. М. Игра купкари и особенности городской идентичности населения Самарканда во второй половине XIX — начале XX века // Этнокультурная идентичность: феноменология и вариативность в контекстах истории XIX—XXI веков: Материалы Девятнадцатых Международных Санкт-Петербургских этнографических чтений. СПб.: Российский этнографический музей, 2020. С.177-180.. У Європі існує віддалено подібний вид кінного спорту під назвою , а в Південній Америці — .

Міжнародні змагання з кок-бору

Всесвітні ігри кочівників