Битва при Галліполі — морська битва між флотами Венеційської республіки та Османського султанату, що відбулась 29 травня 1416 р. біля османської морської бази в Галліполі в проливі Дарданелли. Битва стала головним епізодом недовгого конфлікту між двома державами, що виник в результаті османського нападу на венеційське судноплавство і пограбування венеційської колонії Негропонте в Егейському морі наприкінці 1415 року. Під час битви при Галіполі венеційці завдали османському флоту нищівної поразки, в якій загинув османський адмірал, а значна частина османського флоту була захоплената венеційцями. Разом з османськими кораблями венеційці захопили також велику кількість полонених, багато з яких, зокрема християни, що добровільно служили в османському флоті, було страчено. Незважаючи на нищівну перемогу Венеції, яка забезпечила свою морську перевагу в Егейському морі на наступні кілька десятиліть, врегулювання конфлікту було відкладено до підписання мирного договору в 1419 році.

Передумови У 1413 році османський принц Мехмед I завершив громадянську війну, що тривала протягом османського міжправління і став султаном і єдиним володарем Османської держави. Венеційська республіка, як головна морська і торгова держава в цьому регіоні, намагалася відновити договори, які вона уклала з попередниками Мехмеда під час громадянської війни, і в травні 1414 року Франческо Фоскаріні, венеційському байло у столиці Візантії, Константинополі, було доручено звернутися з цією метою до султанського двору. Однак Фоскаріні не зміг виконати доручення, оскільки Мехмед проводив кампанію в Анатолії, а венеційським послам традиційно наказували не віддалятись занадто далеко від берега і від контрольованих республікою територій. До липня 1415 року Фоскаріні все ще не зустрівся з султаном і невдоволення Мехмеда через цю затримку було передано венеційській владі. Тим часом напруженість між двома державами наростала, оскільки османи намагалися збудувати потужний флот і здійснили кілька рейдів, які кинули виклик гегемонії венеційського флоту в Егейському морі.

Під час свого походу в Анатолію 1414 року Мехмед зупинився у Смірні, куди прибули вклонитись кілька найважливіших латинських правителів Егейського моря — генуезькі володарі Хіосу, Фокеї та Лесбосу і навіть Великий магістр лицарів госпітальєрів. За словами сучасного візантійського історика Дуки (після 1462 рок), відсутність герцога Наксосського на цьому зібранні викликала гнів султана, який у відповідь спорядив флот із 30 суден під командуванням Чалі-бея і наприкінці 1415 року відправив його здійснити набіг на володіння герцога на Кікладському архіпелазі. Османський флот спустошив острови і вигнав значну частину жителів Андроса, Пароса і Мілоса. З іншого боку, венеційський історик Марино Сануто Молодший (1466—1536) вказує, що напад Османів був помстою за набіги на османське судноплавство, здійснені П'єтро Дзено, володарем Андроса. Як і герцог Наксосський, Дзено був венеційським громадянином і васалом Венеційської Республіки, але він не був включений до попередніх договорів між Республікою та Османами, і продовжував набіги на османське судноплавство на власний ризик.

У червні 1414 року османські кораблі здійснили набіг на венеційську колонію Евбею і пограбували її столицю Негропонте, захопивши майже всіх її жителів у полон. З приблизно 2000 полонених, через декілька років Венеції вдалося домогтися звільнення 200 осіб, переважно старих, жінок і дітей, решта були проданіяк раби. Крім того, восени 1415 року, нібито у відповідь на атаки Дзено, османський флот із 42 кораблів — 6 галер, 26 галеот та інших менших бригантин — намагався перехопити венеційський торговий конвой, що йшов з Чорного моря на острів Тенедос, біля південного входу в затоку Дарданелли. Венеційські судна затрималися в візантійському Константинополі через погану погоду, але їм вдалося прорватись крізь османський флот і втікти від переслідування під захист Негропонте. У відповідь Османська флот напав на Евбею, зокрема здійснив напад на фортецю Oreos (Loreo) в північній частині Евбеї, але його захисники на чолі з каштеляном Таддео Зане успішно відбили цей напад. Тим не менш, османам вдалося спустошити решту острова, захопивши 1500 полонених, так що місцеві жителі навіть звернулися до Синьорії (уряду) Венеції з проханням про дозвіл стати османськими даниками, щоб гарантувати їхню майбутню безпеку. Цю вимогу Синьорія категорично відхилила 4 лютого 1416 р.. Набіги породили значну паніку серед венеційців: Лепанто залишився безлюдним, а у Венеції не знайшлося нікого, хто хотів би отримати, навіть за невелику суму, право споряджати торгові галери до Тани, Константинополя або Трапезунда, які зазвичай коштували до 2000 дукатів. Це змушувало венеційський уряд забезпечувати збройний конвой за власний кошт. Тим не менш, ті самі листи до Венеції також підкреслювали поганий стан османського флоту, особливо його екіпажів; і висловлювали упевненість, що у випадку присутності військового венеційського флоту для протистояння османській загрозі, він був би переможним.У відповідь на набіги Османів, Велика Рада Венеції розпочала гарячку військову підготовку. Було введено додатковий піввідсотковий збір на товари, набирали солдатів і арбалетників, а досвідченого П'єтро Лоредана призначили капітаном Затоки на чолі флоту з п'ятнадцяти галер; п'ять мали бути оснащені у Венеції, чотири в Кандії та по одному в Негропонте, Наполі-ді-Романья (Науплія), Андросі та Корфу. Брат Лоредана Джорджіо, Якопо Барбаріго, Крістофоро Дандоло та П'єтро Контаріні були призначені капітанами галер (sopracomiti), тоді як Андреа Фосколо та Дельфіно Веньє були призначені провведіторами (наглядачами) флоту та посланцями до султана. У той час як Фосколо було доручено виконувати місію в Ахейському князівстві, Веньєру було доручено досягти нової угоди з султаном на основі договору, укладеного між Мусою Челебі та венеційським посланником Джакомо Тревізаном у 1411 році, яка б гарантувала звільнення венеційських полонених, узятих у 1414 році. У разі невдачі переговорів, він мав повноваження намагатися створити антиосманську лігу з беєм Карамана, принцом Валахії та повсталим османським принцом Мустафою Челебі. Призначення Лоредана було незвичайним, оскільки він нещодавно служив Капітаном Затоки (Адріатичного моря), і закон забороняв будь-кому, хто займав цю посаду, обіймати таку ж посаду протягом трьох років після цього; однак Велика Рада скасувала це правило через фактичний стан війни з османами. Наступним кроком, розрахованим на посилення авторитету Лоредана (і задоволення його марнославства), було відновлено старе правило, яке вийшло з ужитку, згідно з яким лише генерал-капітан мав право носити Прапор Святого Марка на своєму флагманському кораблі, а не кожен сопракоміто. З «рідкісною одностайністю» Велика Рада проголосувала за дозвіл Лоредану атакувати османські володіння, якщо османи продовживатимуть свої набіги. Якщо вони не бажали вести переговори про припинення військових дій, він повинен був захистити венеціанські судна і атакувати османів, не піддаючи при цьому свої кораблі надмірній небезпеці. Тим не менш, наголос в інструкціях Ради полягав у забезпеченні миру, а ескадра Лоредана була призначена як форма військового тиску для прискорення переговорів. оскільки жодних новин про напади Османів не надходило до відпливу Лоредана в квітні, венеційський уряд очікував, що питання, ймовірно, буде вирішено мирним шляхом.

Головною метою флоту Лоредана мав бути Галліполі. Місто було «ключем від Дарданелл» і однією з найважливіших стратегічних позицій у Східному Середземномор'ї. У той час це також була головна османська військово-морська база і надійний притулок для їхніх корсарів, які здійснювали набіги на венеційські території в Егейському морі. Оскільки Константинополь все ще був у християнських руках, Галіполі протягом десятиліть був головним пунктом перетину османських армій з Анатолії в Європу. Через стратегічну важливість Галліполі, султан Баязид I подбав про покращення укріплень міста, відбудову цитаделі та зміцнення оборони гавані. Гавань мала стіну з боку моря та вузький вхід, що вів до зовнішнішньої гавані, відділеної від внутрішньої мостом, де Баязид звелів спорудити триповерхову вежу («Біргоз-і Геліболу», від грецького слова «вежа»). Коли Руй Гонсалес де Клавіхо відвідав місто в 1403 році, він повідомив, що бачив його цитадель, повну військ, великий арсенал і 40 кораблів у гавані.

Баязид мав на меті використовувати свої військові кораблі в Галліполі для контролю і оподаткування судноплавства через Дарданелли, що призвело його до прямого конфлікту з венеційськими інтересами в цьому регіоні. Хоча османський флот ще не був настільки сильним, щоб протистояти венеційцям, він змусив останніх забезпечити збройний супровід їхніх торгових конвоїв, що проходили через Дарданелли. Забезпечення права безперешкодного проходу через Дарданелли було головним питанням у дипломатичних відносинах Венеції з Османами — республіка забезпечила це в договорі 1411 року з Мусою Челебі, але нездатність поновити цю угоду в 1414 році знову призвела до того, що Галіполі, за словами османіста Галіля Іналджика, стало «головним об'єктом суперечки у венеційсько-османських відносинах», а активні дії османського флоту, що базувався в Галліполі в 1415 році ще більше підкреслила її важливість.

Бій

Події до та під час битви детально описані в листі, надісланому Лореданом Синьорії 2 червня 1416 року, яке було включено венеційським істориком XVI століття Марином Санудо в його посмертно опубліковану «Історію дожів Венеції», хоча і з деякими значними упущеннями, які заповнені Кодексом Морозині Антоніо Морозині, який копіює лист практично дослівно. Ця розповідь по суті підтверджується венеційським істориком XV століття Занкаруоло, який надає деякі додаткові деталі з нині зниклих венеційських архівів або усних переказів. Дукас також надає короткий і дещо розбіжний опис, який очевидно, випливає з чуток і усних переказів. Тогочасний візантійські історики Сфранцес і Лаонікос Халкоконділ також надають короткі звіти, підкреслюючи небажання венеційців втягуватися в бій.

Згідно з листом Лоредана, його флот — чотири галери з Венеції, чотири з Кандії та по одній з Негропонте та Наполі-ді-Романья — затримався через несприятливі вітри і досяг Тенедоса 24 травня, а 27 травня увійшов в Дарданелли і прибув до Галліполі. Лоредан повідомляє, що венеційці подбали про те, щоб уникнути демонстрації будь-яких ворожих намірів, уникаючи будь-яких приготувань до битви, наприклад, виставлення щитів-павез вздовж бортів кораблів. Османи, які зібрали на березі значні сили піхоти та 200 кавалеристів, почали обстрілювати венеційський флот стрілами. Лоредан відвів свої кораблі, щоб уникнути жертв, але приплив штовхав венеційські кораблі ближче до берега. Лоредан намагався подати сигнал османам, що вони не мають ворожих намірів, але останні продовжували обстрілювати венеційців отруєними стрілами. Нарешті Лоредан наказав зробити кілька гарматних пострілів, внаслідок чого було вбито кілька османських солдатів, а решта була змушена відійти від берега до якірної стоянки їхнього флоту.