Бужо́к — село в Україні, у Золочівській міській територіальній громаді Золочівського району, Львівської області. До 2020 року Бужок разом із селами Підлисся, Черемошня, Гавареччина, Розваж, Білий Камінь підпорядковувалися Білокамінській сільській раді. Населення становить 526 осіб.

Географія Село Бужок розташоване за 79 км від обласного центру, за 15 км від районного центру та центру громади — міста Золочева, що проходить автомобільними шляхами — міжнародного та місцевого значень. Відстань до найближчої залізничної станції Ожидів-Олесько становить 10 км. Бужок межує з селами Білий Камінь та Розваж.

Населення У 1885 році в селі мешкало 645 осіб, з них: 554 греко-католики, 65 римо-католиків та 26 юдеїв. Станом на січень 1939 року у селі мешкало 1000 осіб, з них: 920 українців, 75 латинників та 5 юдеїв.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 529 осіб, у 2022 році — 526 осіб (239 чоловіків та 287 жінок).

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. БужокМоваЧисло ос.Відсоток українська 525 99,24 російська 4 0,76+

Історія У давніх писемних джерелах згадується як Буг («Buh», «Bug»), Бежек («Bezek»). Чи не найдавніша згадка про село, виявлена краєзнавцем Андрієм Квасецьким, стосується 3 червня 1467 року. В 15 томі «Актів гродських і земських» — судових записках Львівських судів — згадується прокуратор (управитель маєтністю) села Буг Іван Островський — «Ostrowszki de Bug»)Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej…. — Т. XV. — S. 75.. На той час село належало до маєтків Олеського старости Яна Сененського.

1511 року село Буг перейшло до володінь Мартина Каменецького, який отримав його як посаг після одруження з дочкою Петра Сененського Ядвігою. Мартин Каменецький як каштелян львівський, а згодом — воєвода подільський — особливо відзначився у боротьбі з татарами.

У люстрації від 1515 року зазначається, що у Бужку оброблявся 1 лан ріллі (близько 20 га), але у 1578 році у цій маєтності Каменецьких згадується вже 3 лани (близько 80 га). Така значна різниця могла бути наслідком сильного спустошення, якого зазнало село від татарських набігів на межі XV—XVI століть.

Село Бужок потрапило на сторінки щоденника моравського шляхтича Еріха Лясоти, який за дорученням австрійського імператора Рудольфа II очолював посольство на Запорізьку Січ. У селі Бужку посол Еріх Лясота перебував разом зі своїм почтом 20 квітня 1594 року і 27 липня того ж року при поверненні з далекої мандрівки. Щоправда, автор записав дві різні назви, які, можливо, вже в той час побутували паралельно. У першому випадку «Bezek» — буквально «Бежек»  — дещо спотворена назва від українського наймення «Бужок», але дуже наближена до назви польською мовою — «Bużek». У другому випадку вжита поширена у XV—XVII століттях назва «Buh».

Ця обставина трохи спантеличила перекладачів і консультантів щоденника Еріха Лясоти, що вперше побачив світ українською 1983 року. Вони помилково ідентифікували «Bezek» з Белзцем, а «Buh» — з містом Буськом, позбавивши Бужок знакової згадки на цікавій сторінці історії.

Насправді мова йде про один і той cfvbq населений пункт. На це, зокрема, вказують зауваги Еріха Лясоти, що у Бежеку (Бужку) мандрівники «досягли підніжжя гір, які залишилися праворуч», і вирушили до ОлеськаЛясота Еріх зі Стеблева. Щоденник… — С. 99.. Мова йде про Жулицьку гору та Святу гору, які розташовані неподалік села на схід від нього та праворуч шляху на Олесько. В іншому місці запис ще красномовніший. У ньому зазначено, що поселення Буг — це «село на Бузі, який витікає приблизно за дві милі звідси»Лясота Еріх зі Стеблева. Щоденник… — С. 110..

Важливо відзначити, що на шляху між Глинянами та Олеськом, а також на цій ділянці зворотного шляху, Еріх Лясота згадав лише про одне поселення» — Бужок, що, без сумнівну, свідчить про його значущість на межі XVI—XVII століть. Невдовзі село опиниться у затінку містечка Білий Камінь, яке на той час лише починало розбудовуватися у тісних межах між селами Бужок та Черемошня і ще не викликало зацікавленості мандрівників.

У 1649 році Бужок, як і сусідні села Белзець та Жуличі, належали родині Белзецьких (Белжецьких), але згодом вони були приєднані до Білокамінського маєткового ключа князів Вишневецьких. Зародком цього маєткового комплексу стали Білий Камінь, Черемошня та Ушня.

У 1671 році маршрутом Еріха Лясоти між Глинянами та Олеськом пересувався інший знаменитий мандрівник Ульріх фон Вердум, який робив більш детальні записи у своєму щоденнику. На річці Буг він згадував вже не Бужок, а «мале місто» Білий Камінь — власність княгині із Замостя, паніматки майбутнього польського короля Михайла ВишневецькогоУльріх фон Вердум Щоденник… — С. 97..

Наприкінці XIX століття жителі села займалися, окрім рільництва і тваринництва, також ткацтвом, виготовляючи грубе полотно. Важливим виробничим об'єктом був водяний млин з трьома каменями.

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Білий Камінь в Золочівському повіті Тернопільського воєводства.  

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Золочівської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Золочівського району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Золочівського району.

Пам'ятки При копанні картоплі жителями Бужка виявлено півтораметрову кам'яну бабу, яку передали до Львівського музею історії релігії.

Релігія У селі була стара дерев'яна церква, яку замінила пізніше нова. Було в селі декілька родин латинників, але вони не почували себе поляками, хоча й ходили час від часу до костелу у Білому Камені. Парафіяльний будинок був облаштований у приміщенні старої австрійської казарми.

Нині в селі існує дві релігійні громади, а саме: релігійна громада православної церкви України та релігійна громада Української греко-католицької церкви.

Метрики датуються 1781 роком. Парохами були отець Стеткевич, який збудував церкву та заклав при церкві крамницю, отець Іван Потопник, старанням якого церкву уряджено всередині, а у 1912 році побудовано нову муровану дзвіницю, отець Шебець, отець Пелех, отець Євген Лукашевич, отець Лящук і отець Яцків.

Село було знане на цілу околицю через те, що в одній селянській хаті відновився образ Божої Матері. На почорнілому від віку та намальованому на дереві образі обличчя Божої Матері не можливо було впізнати. Якось мешканці будинку помітили, що обличчя Божої Матері стає з кожним днем ясніше, аж в кінці стало цілком ясне. Консисторська комісія підтвердила, що той образ відновився в чудесний спосіб. Його забрали до церкви, де помістили за престолом.

Під час реколекційних наук у Бужку вірні вказали на могилу отця Григорія Косара, пароха села у 1918 році, який під час епідемії іспанського грипу сповідав хворих (хоч спеціальним розпорядженням церковної влади священикам не рекомендувалося сповідати хворих на «іспанку» вдома, але вважав то своїм обов'язком). Сам отець захворів, помер та був похований на сільському цвинтарі.

Свідчення душпастиря живе серед громади уже майже 100 років. За могилою душпастиря доглядають бужани вірні греко-католицької громади Святої Параскеви, а історію його жертвенного служіння розповідають усім гостям як будівничий приклад служіння душпастиря в часи лихоліття першої світової війни.

Освіта Школа у селі Бужок була заснована 1872 року. Згідно з даними Золочівської окружної шкільної ради у 1885 році її відвідувало 98 дітей із 107, що підлягали обов'язковому навчанню. Учні проходили практику на шкільному городі і полі, доглядали садівничу шкілкуRys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki) / Opracował Bronisław Sokalski. — Nakładem Towarzystwa pedagogicznego oddziału złoczowskiego. — Złoczów 1885. — S. 63. .

Відомі люди Григорій Косар — священик УГКЦ, приклад жертвенного служіння душпастиря в часи лихоліття Першої світової війни та епідемії іспанського грипу.

Галерея

Примітки

Джерела

Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. I—XVII.

Посилання