Підгайчики — село в Україні, в Львівському районі Львівської області. Населення становить понад 490 осібhttps://rada.info/upload/users_files/04374430/c1a10498a317f0a96d3aa1206c02d3e8.pptx. В складі Глинянської міської громади.
Основна інформація Підгайчики — село, центр старостинського округу, розташоване при шляху Тернопіль — Рава-Руська, за 37 км на схід від Львова. Старостинському округу підпорядковані села і присілки: Косичі (Касичі, Альфредівка) — у 1900 р. — 339 осіб; у 1943 р. — 456 осіб. Погорільці — у 1900 р. — 768 осіб; у 1943 р. — 727 осіб. Шопки
Історія села Вперше згадується в 1397 році в документах, пов'язаних з іменем Дениска Лагодовського у документах Глинянського суду.
Населення в 1900 p. — 793 особи (без Двориськ); у 1943 р. — 801 особа; у 1968 р. — 1109 осіб.
Дані 1900 року. Земля — 1037 га, Будинків — 152.
Населення — 793: Чоловіків — 372, Жінок — 421. Релігійний розподіл: Католики — 21, Греко-католики — 668, Юдеї — 52, Євангелісти — 52.
Використання мов у побуті: Німецька — 52, Українська — 671, Польська — 70.
Поголів'я тварин: Коні — 121, Велика рогата худоба — 244, Свині — 240.
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Погорильце у Перемишлянському повіті.
Релігійне життя села
Існує легенда про те, що перша церква в селі існувала ще до першої письмової згадки про саме село у 1397 році.
Старші жителі села кажуть, що церква була спалена під час монголо-татарського набігу (ймовірно у 1241 році). Після цього на місці церкви залишилося лише 5 каменів. Зараз із них зберігся лише один, на ньому висічено 2 хрести. Камінь цей знаходиться в полі в Дворищах.
Свідчення підгайчанина Михайла Яремчишина (1914—2013): «В 1938 році я під час копання глибокої ями в кінці свого городу приблизно на глибині одного метра натрапив на горнець чорного кольору. Ушкоджений лопатою він розколовся і я знайшов у ньому спалені кістки та дрібні шматки обгорілого хмизу. Горнець я закопав на тому місці, де і знайшов. Мій син Петро на початку 60-х років намагався цей горнець відшукати, проте знайшов інший, що був трохи менший від попереднього і вже розколений.»
Існує легенда й про те, що в давнину частина земель, на яких зараз знаходиться частина села «Унтервальден», належали православному монастирю. Дата заснування монастиря невідома, але відомо, що монастир володів близько 1500 га землі та мав свій водяний млин. Карти середини XVII століття свідчать про те, що на цих територіях були великі пасіки.
Згідно з документами Львівського обласного архіву в 1603 році Андрій Лагодовський та його дружина Зофія Тисзвок продали за 35,3 тисяч польських злотих великому коронному гетьману Речі Посполитої Янові Замойському Підгайчики (з Дворищами), Погорільці, Станимир, Туркотин. Він передав землі православного монастиря католицькому ордену Кларисинок. У 1782 році внаслідок реформи Австрійського імператора Йосифа II монастир ліквідовують, а землі монастиря віддають німецьким колоністам - 30 родинам з регіону Північний Пфальц (долина річки Рейн). Дерев'яна церква Покрови Богородиці збудована в 1756 році. За переказами святиня була збудована в Карпатах і згодом перевезена до Підгайчик. Церква побудована у формі старозавітного ковчега. Дводільна, одноверха, розмірами 15×6 м. Бабинець і нава об'єднані одним зрубом, вкритим двосхилим дахом, до нього зі сходу прилягає вужчий зруб вівтаря, вкритий трисхилим дахом. До вівтаря з півночі прибудована гранчаста в плані ризниця, а до бабинця — мурований рівноширокий ґанок.
Церкву з трьох сторін оточує піддашшя на випусках вінців зрубу і приставних кронштейнах. Стіни будівлі шальовані вертикально дошками і лиштвами. З площин даху нави виступають стіни восьмерика, вкритого низькою банею, яку вінчає ліхтар з маківкою. В інтер'єрі (станом на кінець 1990-х рр.) розташований різьблений і золочений іконостас XVIII ст. На південний захід від церкви збереглася дерев'яна триярусна дзвіниця. Фасад дзвіниці шальований дошками та умовно розділений на 3 частини зрубом, який на даний час покритий бляхою.
У селі існує цікава легенда про те, що на початку Першої світової війни селяни зняли з дзвіниці дзвони і закопали їх на церковному подвір'ї, але навіть до сьогодні вони не знайдені. Зараз у дзвіниці новіші дзвони — найбільший із них названий Йосафатом, окрім імені на ньому є рік його виливання — 1937, а також напис «Підгайчики Двориска».
У 80-х роках XX століття парохом храму був отець Василь Вороновський.
До 1914 року при в'їзді в село зі сторони Львова на чотириметровому стовпі стояла статуя Богородиці. У часі війни село було спалене російськими військами, тоді ж був знищений і стовп та скульптура вцілілі. Знову вже відреставрована у Глинянах фігура повернулася на попереднє місце лише у 1935 році у новозбудовану каплицю. У 1940-х роках в часі радянської окупації при розширенні траси Львів-Кропивницький каплицю зруйнували і слід фігури зник. Сучасна каплиця з аналогом статуї збудована у 1991 році. Автор скульптури — Б. М. Лютий.
У частині села Дворищі знаходиться каплиця Перенесення мощей святого Миколая (УГКЦ) (за іншими даними — каплиця св. Дмитра), збудована у 1913 році. Цю каплицю збудував місцевий багатий господар Дмитро Стерняк. До війни служби у ній відправлялись 2-3 рази на рік: на Зелені свята, на Дмитра та перед Великоднем тут святили великодні кошики. У 2020 році в часі пандемії COVID-19 тут також частина селян освячували великодні кошики.
У 2000 році громадою УГКЦ було закладено камінь для побудови нової церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Новозбудовану церкву 2 листопада 2003 року освятив адміністратор храму о. Ігор Милянич спільно із запрошеним духовенством, зокрема, митрополитом та архиєпископом Львівським Ігорем (Возняком). У 2005 році відбулось розписування храму.
Також з 2000 року громада УПЦ КП почала пристосовувати німецьку лютеранську неоготичну кірху, у якій за часів СРСР були різні склади, під купольний храм східного типу. Зараз храм п'ятикупольний. Церкву освятили 15 травня 2011 року адміністратор о. Андрій Болкот спільно з духовенством та Високопреосвященнійшим митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм.
Розвиток сільської культури у 20-30-х роках 20 століття За часів Австро-Угорської імперії у селі було засноване товариство «Просвіта», був церковний хор та крамниця. З відбудовою села після спалення російськими військами, що відступали в часи Першої світової війни почали відроджуватися і культурні товариства. На той час село ділилось на 3 частини: Двориська, Підгайчики (На горі) та Унтервальден (німецька колонія). Відповідно до такого поділу і розвиток культури у всіх частинах сіл проходив по різному. У 1920-х роках побудовано дві читальні «Просвіти» — одна у Двориськах, а інша — На горі. У цих читальнях проводились драматичні вистави та концерти.
До побудови читалень місцями для проведення культурних заходів слугували дім Яремчишина Михайла Михайловича, двір його брата Івана та стодола Дзядів Миколи Григоровича. Перша театральна вистава була у стодолі Домерецького Романа: один із зарубів слугував сценою, а на іншому разом із током, на якому молотили зерно, розміщувалися місця для глядачів. Перша хата-читальня була Вриги Пилипа. У цій хаті відбувались і репетиції аматорського театру, режисером якого був Яремко Стефан Васильович.
Перш ніж поставити виставу на сцені потрібно було внести заяву на погодження у повітову владу та надати їм копії сценаріїв. На урочистостях міг бути присутній жандарм. Був випадок, коли на показі вистави актор додав до репліки те, чого не було в сценарії. Опісля голову «Просвіти» та його заступника було оштрафовано.
Фундамент на будинок «Просвіти» разом із читальнею та сценою у Двориськах був закладений у 1924 році на площі, де зараз знаходиться школа. Проте Перемишлянський повітовий уряд заборонив будову на тому місці, мотивуючи відмову тим, що там має будуватись школа. Згодом так і сталось. А будинок «Просвіти» дозволив будувати у кінці свого городу, не далеко від попереднього місця Повх Іван Антонович. У 1925 році було закладено фундамент нового будинку, того ж року було зведено цегляні філяри, а решта стін збудовано з глиняних та солом'яних боханців. Покрили будинок бляхою, на придбання якої брали кредит у єврея з Перемишлян. Щотижня по будинках ходив касир «Просвіти» Цимбала Петро Іванович, який збирав добровільні пожертви на будову читальні.
При будинку товариства «Просвіта» у Двориськах були наступні товариства та об'єднання: «Сільський господар», «Рідна школа», «Сокіл», «Відродження», при «Просвіті» у Підгачиках діяли товариство «Луг» та «Пласт». В обох просвітах були бібліотеки, драматичні гуртки, проводились спортивні ігри, забави, у день святого Миколая діти на концерті отримували подарунки.
Починаючи із 1930 року у Двориськах при читальні проводились фестини, на яких молодь усіх найближчих сіл демонструвала різні свої вміння: хлопці різні силові вправи, вправи з топірцями, дівчата у свою чергу танці та співи. На свята запрошували людей із сусідніх сіл: Якторова, Лагодова, Курович, Погорілець. На фестинах ставили смерековий стовп, добре очищений від кори та вимазаний олією. Вгорі стовпа обов'язково мав бути синьо-жовтий прапор. До перекладини, що теж кріпилася до верха стовпа прив'язували пляшку горілки, закуску та пару черевиків. Кожен, хто долазив до мети міг зняти тільки одну річ. Лазили на стовп доти, доки не стиралась олія, а на останку хтось таки долазив до перекладини та отримував приз.
Культурною роботою у селі керували місцеві студенти Трач Андрій Андрійович, Трач Василь Петрович, Трач Агафія, Яремчишин Стефанія Іванівна, Володимир та Роман Лунь, Трач Марія Андріївна, Хащевський Андрій та інші.
При читальнях були крамниці-кооперативи, в яких були пункти прийому молока. Тут же у крамницях молоко відділяли від сметани на центрифугах та відправляли все на Глинянський маслозавод.
До 1939 року довголітнім головою просвіти в Дворисках був Дзядів Микола Григорович, його заступником та керівником «Рідної школи» — Яремчишин Михайло Васильович. Голови усіх вищезгаданих товариств працювали безкоштовно, усі члени сплачували обов'язкові членські внески у розмірі 10-20 грош, члени «Сільського господаря» — 50 грош. (До порівняння! НА той час центнер пшениці коштував 18 злотих (1 злотий — 100 грош)).
До читалень виписували різні газети та журнали, у бібліотеках серед книг були «Трилогія» Мазепи, «Історія України» Грушевського та інші. У селі діяв відділ кредитного товариства «Дністер», представником якого був у той період Яремчишин Михайло Пилипович.
З приходом радянської влади у 1939 році читальню в Двориськах закрили, а приміщення було облаштовано під магазин. Бібліотеку перенесли у читальню в Підгайчики (на гору), там на місці «Просвіти» створили клуб, завідувачем якого став Яремчишин Михайло Васильович. У клубі теж ставились вистави та організовувались концерти.
З приходом німців у село 1 липня 1941 року культурне життя фактично припинилось аж на три роки, поки 27 липня 1944 року до села знову не ввійшли воїни червоної армії.
Українську символіку активно використовували на одязі, на будівлях «Просвіти», на сценах та у бібліотеках. В селі були численні симпатики ОУН, а згодом і УПА.
Німецька колонія Унтервальден (Unterwalden)
Unterwalden (Унтервальден) — одна із численних німецьких колоній на території Галичини, заснована в період Йосифінської німецько-австрійської колонізації українських земель.
Відомо, що станом на 1808 р. у населення колонії налічувало 138 людей, які за віросповіданням були протестантами-лютеранами. Храмом для них служила кірха, збудована близько 1911 року. Німці активно підтримували та розвивали привезені із батьківщини традиції, релігію, освіту, навіть стиль побудови будинків відрізнявся від українського. Німці привезли також із собою нові (не типові для українців) способи обробітку землі.