Не кажучи нікому — пісня, записана гуртом «Тартак» спільно з Андрієм Підлужним, знаним під творчим іменем Нічлава у грудні 2006 року. Всеукраїнська радіопрем'єра відбулася 24 серпня 2007 року на День Незалежності України. Пісня присвячена воїнам-борцям за Незалежну Україну.
Фрагмент тексту пісні
Не кажучи нікому (Братам по зброї та Прийдешнім поколінням присвячується)
Коли війна вривається у двері, Не захистять слова й печатки на папері. Потрібно йти, потрібно брати зброю І право на життя відстояти в горнилі бою…
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу. І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу. Знову за спинами визволителів Прийшли нові карателі та мучителі… То що ж робити — сидіти склавши руки, Спокійно дивитися на вбивства та муки? Чи, взявши благословення в рідної мами, Почати боротьбу — з новими ворогами?
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки. І мама молиться — «Хай поживе ще трошки» Вже так давно не бачить сина свого І ще хоч раз побачити його живого…
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь! Караюсь, мучусь, але не каюсь! Якщо не я — то хто? Зайве питання… Для нас це не проста війна — це визвольні змагання. Людей женуть на схід, немов худобу, Принижують, щоб знищити людську подобу… І захиститися у цих людей нема ніяких шансів, У них одна надія — на повстанців…
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани, Залишаться в живих поодинокі ветерани… А скільки тих, що не прийшли додому, Лежать в своїй землі в могилах невідомих…
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо, Що в цій війні з чужими поки що програємо… Хай перемоги наші порівняно малі, Та головне, що наш народ лишився на своїй землі. Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я… Тіла загинуть — житиме ідея… А наші душі тут — в рідних просторах – Волинських лісах, Карпатських горах…
Поплач за мною мамо, коли я загину. За свою землю, за Україну Поплач за мною сестро, не кажучи нікому, Що я вже ніколи не вернусь додому.
Кліп На пісню було знято кліп. Зйомки відбувались у напівзруйнованому Загорівському монастирі на Волині. На цьому місці, 8—11 вересня 1943 року, рота УПА під проводом Берези мала великий бій з німецькими окупантами та польськими колаборантами. Після того, як монастир було закидано бомбами з літаків та запалено, частина бійців УПА з боєм вирвалася з оточення.
Унаслідок бою німецькі втрати оцінюються в 90—100 чоловік убитими та 150—200 пораненими, українські втрати — 29 чоловік, яких було знайдено і поховано місцевими селянами .
Бій у Загорівському монастирі «обріс» народними оповідями та легендами, зокрема, втрати німецької сторони перебільшено міфами до тисячі осіб.
Ролі та виконавці Повстанець у вишиванці — Віктор Гурняк Повстанець у мазепинці — Назар Зелінка Постанець у пілотці — Ігор Ханенко Повстанець з чубом — Орест Кутрань
Розповсюдження пісні та кліпу Пісня, як і кліп, розповсюджуються вільно засобами інтернету.
Джерела Офіційний сайт гурту Тартак Офіційний сайт Нічлави | ЯК НАЦІОНАЛІСТИ БИЛИ НАЦИСТІВ