Стаття про твір Ксенофонта на цю тему називається «Апологія Сократа (Ксенофонт)».

Апологія Сократа (; ) — один з найбільш ранніх творів Платона, що містить три промови Сократа під час суду. Дія розгортається на початку 399 року до н. е. На філософа подали до суду за неповагу до богів, створення нових божеств та розбещення юнацтва. Ініціатором судового переслідування був впливовий політик Стародавніх Афін . Роль офіційного обвинувача відводилася Мелету.

В «Апології» не наведено обвинувальну промову, але відтворено промову Сократа. Після вислуховування сторін проводили таємне голосування суддів. Як відзначають античні та сучасні автори, промова Сократа була непрактичною. Замість того, щоби, за прикладом інших афінян, волати до милосердя, привести дружину та дітей, які своїм плачем повинні розжалобити суддів, Сократ був сповнений гідності. У цьому творі прозвучало твердження філософа про те, що він найрозумніший із людей, бо «знає, що нічого не знає». Сократа визнали винним 281 голосом проти 220. Після обвинувального вироку обвинувач та обвинувачений мали запропонувати покарання, а судді обирали з двох альтернативних варіантів. Обвинувачі виступали за страту. Сократ заявив, що вважає себе невинним і заслуговує на найвищу шану Афін — безкоштовного обіду в . Однак, якщо цього вимагає звичай, він запропонував замінити смерть штрафом у 30 мін. Суд присудив філософа до смерті, після чого Сократ промовив третю промову.

У науковій літературі є різні думки щодо достовірності передачі Платоном слів Сократа під час суду. Платон, хоч і був присутній на процесі, міг приписати вчителю ті чи інші твердження. Цим він намагався досягти двох цілей — створити відповідний публічний образ вчителя для читачів та спростувати звинувачення у «Звинуваченні Сократа» близько 393 року до н. е. Незалежно від ставлення до достовірності «Апології» більшість дослідників, включаючи Серена К'єркегора, Ульріха фон Віламовиця-Мелендорфа, Карла Попера та інших відомих учених, відзначали високий художній рівень твору, який допоміг і багато в чому вплинув на створення відповідного образу Сократа.

Місце, час та обставини

У 399 р. до н. е. проти Сократа подали позов до суду. Багато античних даних про судове засідання суперечливі, викликають сумніви у сучасних істориків. Загальна формула звинувачення, зафіксована у Діогена Лаертського, записана була так: «Сократ винен у тому, що не шанує богів, яких шанують в місті, а вводить нові божества, і винен у тому, що розбещує юнацтво; а покарання за те — смерть». Головним організатором переслідування філософа став впливовий політик Аніт. Мелету відводилася роль офіційного обвинувача. Аніт та виступили з додатковими промовами проти Сократа на підтримку Мелета. Античні джерела пов'язували дії Аніта із заздрістю, невдоволенням критикою Сократа проти політиків та ремісників. Сучасні вчені вважають, що причина звинувачень філософа була глибшою. Сократ критикував ідею правління більшості та безмежний диктат демос. Така критика, звичайно, не подобалася політикам демократичної партії. Аніт, як один із її лідерів, виступав на суді виразником думки всіх демократів щодо «незручного» філософа, інакше мислячого. За однією з версій, саме Аніт написав обвинувальну промову, яку на суді зачитав Мелет, за іншою — автором промов Мелета та Аніта був софіст Полікрат.

Судовий процес над Сократом описаний був у двох творах Платона й Ксенофонта з подібною назвою «Апологія» (). На відміну від Ксенофонта Платон був присутній на суді, тому більшість істориків віддають перевагу саме його трактатові в описі події. Одночасно вони зазначають, що Платон міг приписати ті чи інші твердження, передати промову вчителя не дослівно. Цим він прагнув досягти двох цілей — створити відповідний образ вчителя та спростувати звинувачення Полікрата у «Звинуваченні Сократа» близько 393 р. до н. е. Так, Платон, якого не могли не турбувати твердження у прихильності до олігархії та безбожності вчителя міг «вкласти» в текст від імені Сократу ті чи інші твердження. Водночас процес, на момент написання «Апології», був відносно недавньою подією. Платон не міг допустити значного свавілля у переказі деталей, оскільки це неминуче викликало би жорстку критику з боку недоброзичливців.

Сократа судив суд присяжних із 501 афінських громадян геліастів за стандартною для того часу процедурою. Засідання передбачало два таємні голосування. Після виступу сторін геліасти вирішували питання винності. У разі «позитивного» рішення обвинуваченому надавали можливість виступити повторно. Він пропонував суддям те покарання, яке вважав за справедливе. Говорити про незначне стягнення було невигідно, оскільки це схиляло суддів до суворішого покарання. На першому голосуванні Сократ отримав 281 «чорних» та 220 «білих» куль. Після цього, коли Сократ міг попросити штраф, вигнання, заборону на філософські бесіди і т. ін., він заявив, що за свої дії заслуговує не покарання, а найвищої нагороди Стародавніх Афін — довічного безоплатного обіду в пританеї. Потім він все ж таки погодився сплатити 30 мін (близько 13 кг срібла ). Після таких слів, які могли бути сприйняті як знущання з суддів, Сократа присудили до смерті.

Судові промови Сократа були непрактичними. Як у сучасних, так і у античних авторів, складалося враження, що метою Сократа не було збереження власного життя. Він не використовував найбільш типові прийоми обвинувачених у Стародавніх Афінах — звернення до милосердя суддів та залучення дружини та дітей, які би благали пощадити їхнього батька та чоловіка. Більше того, Сократ заявив, що це принижує гідність як підсудного, так і суддів, які у своїх рішеннях мають керуватись виключно законами. Ксенофонт передає спогади одного з учнів Сократа . Коли Гермоген закликав Сократа подумати про майбутній судовий процес, той відповідав, що його життя було підготовкою до цієї події. Гермоген намагався обдурити вчителя, намагаючись пояснити, що в Афінах найчастіше виправдовують винних і засуджують до страти ні в чому не винних громадян. На ці аргументи Сократ відповів, що й сам розуміє реальний стан речей, але внутрішній голос «» вважає, що йому краще померти. Німецький філософ Ф. Ніцше підсумував події на суді та засудження Сократа одним реченням: «Сократ хотів померти: не Афіни йому, а він собі дав чашу з отрутою, він змусив Афіни дати цю чашу…»

«Апологію Сократа» відносять до «ранніх» творів Платона 390-х років до н. е. Він повинен був написати свою «Апологію» після появи трактату «Звинувачення Сократа» (близько 393 р. до н. е.) Полікрата і до «Апології» Ксенофонта, який розпочав свою творчу діяльність у 387 р. до н. е. і у своїх працях орієнтувався на Платона.

Композиція

«Апологія Сократа» — єдиний твір Платона, написаний у формі монологу. За своєю суттю Сократ в «Апології» вимовляє три промови: першу — після обвинувальних промов Мелета та Аніта, другу — після рішення суду про винність, третю — після смертного вироку.

Перша промова Сократа перед голосуванням суддів

У вступі Сократ наголошує, що його обвинувачі говорили гарно. Проте все сказане проти себе філософ вважає наклепом. Він обіцяє, що, як і протягом усього життя, говоритиме перед суддями виключно правду. Сократ наголошував, що йому слід виступити на захист проти двох груп обвинувачів — колишніх та теперішніх. Саме колишні обвинувачі сформували той негативний публічний образ Сократа, який не має жодного стосунку до дійсності. До таких він відносить Аристофана, який в «Хмарах» не тільки назвав його «священнослужителем промов шахрайських», а й вивів образ базіки, котрий розбещує своїми промовами молодь. Сократ називає «колишніх обвинувачів» наклепниками. На відміну від інших філософів він не брав із учнів гроші, не займався натурфілософією та іншими науками, хоч і ставився до них з повагою. Звідки ж узявся наклеп? Сократ розповідає про друга , який запитав у дельфійського оракула про те, хто з еллінів наймудріший. Піфія відповіла, що немає нікого мудрішого за Сократа. Сам філософ був спантеличений таким віщуванням. З одного боку, піфія, яка передає слова Аполлона, не могла помилятися; з іншого — Сократ не вважав себе мудрим. Тоді він почав відвідувати державних діячів, поетів та ремісників. З розмов із ними він зрозумів, що вони лише здаються мудрими. Державні діячі взагалі мало розуміють, про що говорять; поети творять завдяки вродженим здібностям, а не мудрості; ремісники, володіючи якимось мистецтвом, вважають себе мудрими, хоча їхні знання дуже обмежені. В результаті Сократ зрозумів: «Насправді, о чоловіки, мудрим виявляється Бог, і цим висловом він бажає сказати, що людська мудрість коштує трохи або зовсім нічого не коштує, і, здається, при цьому він не має на увазі саме Сократа, користується моїм ім'ям для прикладу, аналогічно якщо би він говорив, що з вас, о люди, наймудріший той, хто, подібно до Сократа, знає, що нічого насправді не варта його мудрість». Такий висновок припав не до душі багатьом афінянам. Так звані «мудреці» зненавиділи Сократа, що й стало причиною тієї брехні та наклепів, за які йому доводиться виправдовуватися.

Далі Сократ відповідав на безпосередні звинувачення на суді, до яких належали розбещення юнацтва та безбожжя. Сократ підкреслює внутрішню суперечливість звинувачень Мелета. Якщо Мелет вважав, що Сократ розбещував молодь, то повинен був переконатися, що це відбувається навмисне. Також філософа одночасно звинуватили у винаході нових богів та безбожності. Сократ наголосив, що він і близько не говорив нічого подібного до твердження Анаксагора про те, що Сонце — «розжарений камінь», а не «божественний Геліос». А, між іншим, праці Анаксагора можна придбати в будь-якій книгарні, і нікого з афінян це не бентежить.

Далі Сократ казав, що не боїться смерті, на відміну від малодушності та ганьби. Все його життя являлося спілкуванням з людьми, яких він переконував дбати не про тіло, а про душу. Філософ порівняв себе з приставленим до коня оводом, який не дає лінуватись, а змушує постійно не спати. Так і Сократ своїми промовами намагався спонукати афінян до чесноти. За цю благородну справу філософ не вимагав грошей, бо вважав її за служіння Богові. Далі Сократ розповідав суддям про свій «» — внутрішній голос, який зупиняє його від тих чи інших дій, але ніколи ні до чого не примушує. Також він навів докази своєї доброчесності, коли пішов проти волі народу в і не послухався уряд тиранів, коли ті наказали йому заарештувати . Він вказує на те, що ніхто з його учнів або батьків його учнів не звинувачував його в розбещенні. Завершив Сократ свою промову вказівкою на те, що він у жодному разі не хоче скористатися характерними для Афін прийомами, щоби емоційно розжалувати суддів. Він навмисно не привів на суд свою дружину та дітей, які своїми сльозами та голосіннями схилили би багатьох на його бік. Сократ просить суддів керуватися виключно законами.

Промова Сократа після загального звинувачення

Сократ здивований, що звинувачення підтримала незначна більшість суддів. Сократ перераховує покарання, які він може протиставити запропонованій звинуваченням смертній карі — тюремне ув'язнення, вигнання, штраф та інше. Кожне з них він вважає неприйнятним для себе. Сократ вважає себе гідним обіду у пританеї, що було великою честю для громадянина міста. Однак, якщо того вимагає суд, він запропонував виплатити штраф у 30 мін, поручителями чого готові були виступити Платон, , та Крітобул.

Промова Сократа після смертного вироку Засуджений на смерть Сократ казав, що судді вчинили зло не йому, старій людині, а самим собі. Нащадки виправдають Сократа, а судді цим рішенням накликали ганьбу на себе. Філософ підкреслив, що він до кінця залишився вірним собі і не принизився перед тими, від кого залежало його життя. Смерть не лякає Сократа, оскільки очікує зустріти у Аїді справедливих суддів, на відміну від тих перед якими змушений виступати з промовою. Закінчив він свою промову твердженням: «Але вже час йти звідси, мені — щоби померти, вам — щоби жити, а хто з нас йде на краще, це ні для кого не ясно, крім Бога».

Вплив та оцінки