Ян Самуель Беккер (близько 1730-х років, Саксонія, Німеччина — Мінськ, дата смерті невідома) — саксонський архітектор другої половини XVIII століття, учень Яна Зигмунта Дейбла. Працював у князів Сапіг.

Біографія Народився на початку 1730-тих років у Саксонії. Можливо, навчався в майстерні дрезденського архітектора Йоганна Крістофа Кнефеля, після чого був прийнятий на службу до Саксонського будівельного департаменту.

У середині XVIII століття перебував у Великому князівстві Литовському, де з 60-х років працював у родині Сапіг.

За офіційним переписом інвентаря від 1793 року відомо, що Беккер вважався власником одноповерхового дерев'яного будинку в Ружанах, а останнє документальне свідчення про його проживання тут датується 1808 роком. Також останні виплати пенсії здійснювалися в Мінську, де, можливо, й помер архітектор.

Творчість Побудував палацово-парковий ансамбль для родини Сапіг у с. Дзеречин (нині — Зельвенський район Гродненської області Білорусі (1786–1787, разом з архітектором В. Ґуцевичем)), займався перебудовою Ружанського палацу (1784–86), Костелу Пресвятої Трійці (Ружани), Церкви святих Петра і Павла та будівництвом кляштора — православного монастиря поряд з нею (все — в смт. Ружани Пружанського р-ну) . За свою роботу над палацом Ян Самуель Беккер від князів Сапіг отримав довічну пенсію у сумі спочатку 2160, а потім 2520 злотих.

Крім перебудови ружанських володінь Сапіг, у планах було здійснення різних будівельних проектів для їхніх володінь, зокрема у містах Вільнюсі та ВисокеВёска Крыстыянпаль знаходзілася, па словах былога дырэктара Пружанскага палацыка Руслана Кнігі, кіламетрах у двух ад Ружан і была спаленая падчас Вялікай Айчыннай вайны гітлераўцамі ў ліку іншых вёсак Пружаншчыны. — В поисках Юзефа Крашевского. Записки журналиста Руслана Гусева .

Внесок

Саме завдяки Яну Самуелю Беккеру палацово-паркове мистецтво Білорусі досягло якісного європейського рівня, а проекти майстра стали зразком білоруського класицизму.

Примітки

Література

Калнін Валентин. Архітектура Яна Самуїла Беккера // Спадщина. 1998. № 3. С. 65-85.; № 4. С. 74-85. // на pawet.net