Яков Ілліч Фіхман (, ; 25 листопада 1881, Бєльці, Бессарабська губернія — 18 травня 1958, Тель-Авів, Ізраїль) — єврейський поет і перекладач. Писав на івриті та їдиші. Класик сучасної івритської поезії.
Біографія
Ранні роки Яков Фіхман народився в бессарабському повітовому містечку Бєльці в родині заможного орендаря Елє Фіхмана та його дружини Песі. Рано привчився до читання і потрапив під вплив художньої літератури маскілім (просвітителів) на івриті (М. Й. Лебенсона, А. Мапу) та реалістів на їдиші (особливо Іцхака Переца). У 14-ть років пішов з дому, бродяжив по містечках і весях сусідніх Херсонської та Подільської губерній, нарешті осів у Кишиневі, де вперше отримав доступ до великої бібліотеки і серйозно зайнявся самоосвітою, вивчив російську та німецьку мови, освоїв російську літературу та підготувався до здачі гімну. екстерном.
У Кишиневі ж Фіхман почав писати вірші івритом, їдишем і російською мовою. У 1900 році в дитячому івритському журналі «Ган шаашуїм» з'являються його вірш «Шир авів» (Пісня весни) і переклад лермонтовського «Коли хвилюється жовтіюча нива».
З Кишинева Фіхман повернувся до батьків у Бєльці, поринув у традиційну єврейську літературу. У 1901—1903 роках — в Одесі, де познайомився з Бяликом та С. Бен-Ціоном; у 1903—1905 роках — у Варшаві, де вже по-справжньому регулярно почав публікуватися в газетах на івриті «Га-Цофе» (Спостерігач) та «Га-Ор» (Світло) і на їдиші в найбільшій щоденній газеті «Хайнт» (Сьогодні); тут же познайомився із Іцхаком Перецем — на той час метром єврейського літературного життя Варшави.
У 1905 році знову повернувся до Кишинева, а після погрому того ж року переїхав до прикордонного бессарабського містечка Леова (тепер райцентр Леовського району Молдови), де тоді жив відомий письменник Ідл (Єгуда) Штейнберг. Через три роки Фіхман залишив Леово, короткий час жив у Вільному, а ще через рік — у 1909 році — приїхав до Одеси, де допомагав Й. Х. Рівницькому та Е. Л. Левінському у підготовці чотиритомного зібрання творів на івриті щойно померлого Єгуди Штейнберга.
Літературний дебют Взимку 1909/10 років — навчався на педагогічних курсах у Гродно, потім поїхав до Варшави, де в тому ж році вийшла його книжка для дітей «Агадос ве Ширім» (Сказання та вірші). У 1911 році там же з'являються складена і прокоментована ним збірка пісень на їдиші «Ді Їдіше Музе» (Єврейська Муза) та перша збірка віршів на івриті «Гиволим» (Стебла). У 1912 році поїхав до Палестини, де деякий час редагував дитячий журнал «Моледет» (Батьківщина) і все більше захоплювався літературою для дітей та юнацтва.
У 1913 році у Варшаві вийшла складена ним хрестоматія дитячої літератури на їдиші «Фар Шул Ун Фолк» (Для школи та народу) і друге, розширене видання єврейських народних пісень «Ді Їдіше Музе» (видавництво Велт-Бібліотек). Незабаром перебрався до Берліна, а з початком Першої світової війни — знову до Одеси, де працював у видавництві Бялика та Рівницького «Морія» на Великій Арнаутській вулиці. У 1915 році видав підручник на івриті «Швілім» (Шляхи: Ілюстрована хрестоматія для 4-го року навчання), а в 1919 році збірка есеїстики «Бавуот» (Роздуми).
Наприкінці того ж року вже назавжди залишив Україну, що перейшла в тій час під радянську владу, відчалив пароплавом «Руслан» з Одеси, і через кілька днів зійшов на берег у середземноморському порту Яффа. Відновив видання журналу «Моледет», переклав на іврит Леоніда Андреєва, редагував дитячий додаток до газети «Гаарец», але вже 1921 року знову поїхав до Варшави. Тут співпрацював з журналом на івриті «ха-Ткуфа» (Епоха) та газетою на їдиші «Ді Їдіше Велт» (Єврейський світ), випустив хрестоматію дитячої літератури на івриті «Лашон ве-Сефер» (Мова і книга) та книгу прози для юнацтва на їдиші «Шабес ін валд» (Субота в лісі, 1924). У 1924—25 роках — у Кишиневі, працював у редакції газети «Ундзер Цайт» (Наш час, їдиш), яка видавалась Золменом Розенталем, багато друкувався на їдиші.
У підмандатній Палестині та Ізраїлі З 1925 року і до кінця життя — в Ерец-Ісраель, співпрацював з різними івритськими виданнями підмандатної Палестини та їдишською періодикою Польщі, з 1936 по 1942 рік редагував журнал «Мознаїм» — офіційний орган спілки івритських письменників країни, а з 1942 року і до кінця життя вів постійну рубрику в літературному додатку до щоденної газети" «Давар» (Слово).
У ці роки Фіхман переробив низку своїх власних, написаних в ашкеназькій вимові віршів, адаптуючи їх ритміку до нової, що базується на сефардській вимові поселенців. Один за одним виходять збірки «Сефер ха-Эрец» (Книга землі; проза, 1927), «Мін ха-Тене» (Із кошика; вірші та проза, 1932), «Йемей Шемеш» (Сонячні дні; поеми, 1934), «Цлалім Аль ха-Садот» (Тіні на полях; вірші, 1935), «Авів ба Шомрон» (Весна в Самарії; вірші, 1943), «Пеат га-саде» (Край поля; вірші, 1945), «Демуйот кедумім» (Образи минулого; проза та поезія, 1948), "Селаїм б'Єрушалаїм " (Скелі в Єрусалимі; вірші та проза, 1951), 18 книг для дітей та юнацтва, 9 книг нарисів про єврейських письменників (Бялика, Мапу, письменників Польщі, Одеси та інших), збірка «Бессарабія» (1941, разом з Хаїмом Шорером, ілюстрації Нахума Гутмана), віршовані та прозові переклади з німецької (Гейне, Гете, К. Хеббеля, Гессе, Є. П. Якобсена), російської (Блок, Лермонтов), французької (Франс, Бодлер). У 1951 року разом із К. А. Бертіні та Б. І. Міхалі підготував до друку другий том посмертних зборів творів бессарабського письменника М. Гольденберга «ха-Тахана ха-Атіка» (Стародавній вокзал). Посмертно видано збірки віршів та спогади письменника.
Продовжував Фіхман писати і на їдиш. У 1949 році він став одним із засновників, редагованого Авромом Суцкевером, квартальника «Ді Голдене Кейт» (Золотий ланцюжок) — головного літературного видання країни на їдиш. Перший же номер журналу відкривається програмною статтею Фіхмана «Між івритом та їдишем», в якій він серед іншого виголошував: «Ганебно і не піддається розумінню, що поети, які пишуть на івриті, знають настільки трохи про своїх колег, що пишуть на їдиш, і що івритська преса приділяє настільки мало уваги огляду літературної творчості на їдиш». Однією з основних цілей нового видання на їдиш Фіхман бачив заповнення та виправлення цієї прогалини, зближення єврейських літераторів, що пишуть двома єврейськими мовами. У 1953 році в Буенос-Айресі вийшов великий том вибраних спогадів, віршів та есе Фіхмана на їдиш «Рейгнбойгн» (Райдуга), підготовлений автором і виданий аргентинським об'єднанням вихідців з Бессарабії.
Ім'ям Фіхмана названо вулиці у різних містах Ізраїлю. З 1964 року бессарабським земляцтвом країни присуджується щорічна премія ім. Якова Фіхмана в галузі літератури та мистецтва, серед лауреатів якої: письменники , Їхил Шрайбман, Янкл Якір, Борис Сандлер, художник та інші.
Література на івриті
Вірші та проза Гіволім (Стебла), Тушія: Варшава, 1911. Бавуот (Роздуми, есе), Морія: Одеса, 1919. Сефер ха-Арец (Книга землі), Двір, 1927. Мін ха-Тене (Із кошика, поезія та проза), Оманут, 1932. Йамей Шемеш (Сонячні дні, вірші), Штибель, 1934. Цлалім Аль ха-Садот (Тіні на полях, вірші), Штибель, 1935. Бессарабія (спільно з Хаїмом Шорером, ілюстрації Нахума Гутмана), Єрусалим, 1941. Авів ба-Шомрон (Весна в Самарії, поезія та проза), Сифріат Поалім, 1943. Пеат ха Саде (Край поля, вірші), Шокен, 1945. Демуйот Кедумім (Образи минулого, вірші та проза), Інститут Бялика, 1948. Селаїмп бЄрушалаїм (Скелі в Єрусалимі, вірші та проза), Двір, 1951. Аругот (Садові ложа), Інститут Бялика, 1954. Асіф — Мівхар Ецірот (Врожай, обрані твори), Масада, 1959. Кітвей Яаків Фіхман (обране), Двір, 1960.
Для дітей Агадот ве-Шірім (Сказання та пісні), Мікра, 1910. Арава (Степ), Оманут, 1922. Сефарім Мецуярім ле-Єладім (ілюстровані книги для дітей), Зентерл, 1923. БаБайт у-ба-Саде (Вдома і на полях), Оманут, 1931. Тахат га-шамаїм (Під Сонцем), Оманут, 1931. БаМидбар у-ба-Яар (В пустелі та лісі), Оманут, 1931. Беhом ха-Даром у-бе-Кор хаЦафон (Холод Півночі та жар Півдня), Оманут, 1931. Ал Хайот вІладім Сіпурім Неhмадім (Чудесні історії про тварин та дітей), Оманут, 1931. Ал Хайот Прайот Маасіот Наот (Завидні історії про диких тварин), Оманут, 1931. Йоссі Носеа ле-Ерец Ісраель (Йоссі подорожує Землею Ізраїля), Оманут, 1931. Йоссі бе-Тель-Авів (Йоссі в Тель-Авіві), Оманут, 1931. Меораот Йоссі ве-Ханан (Що трапилося з Йоссі і Хананом), Оманут, 1931. Мегіней Саде ве-Керем (Захисник полів та виноградника), Оманут, 1932. Ел ха-Ям (До моря), Штибель, 1934. Йіктан бе-Тель-Авів (Іктан у Тель-Авіві), Штибель, 1936. Айелет ха-Емек (Роса долини), Спілка письменників, 1942. Дайягім Ал ха-Яркон (Рибалки на річці Яркон), Ам Овед, 1943. Йоссі ба-Галіл (Йоссі в Галілеї), Масада, 1944. Каланіт (Анемон), Шокен, 1946. Ім Шахар Неце (Ми йдемо на світанку), Масада, 1959. Авів ба-Арец (Весна в Землі Ізраїлю), Масада, 1959.
Нариси про письменників Хаїм-Нахман Бялик, Кнесет, 1933. Аврахам Мапу, Моледет, 1934. Аншей Бесора (новатори), Інститут Бялика, 1938. һерцл Котев Ет Медінат ха-Єхудім (Герцль пише [книгу] «Єврейська Держава»), Ньюманн, 1946. Демуйот Менацнецот (Сяючі фігури), Сіфріат Поалім, 1947. Амат ха-бініан: Софрей Одеса (Одеські письменники), Інститут Бялика, 1951. Рухот Менагнот: Софрей Полін (письменники з Польщі), Інститут Бялика, 1952.
Література на їдиш Ді Їдіше Музе: Замлунг Фун Ді Бесте Їдіше Лідер (єврейська муза: зібрання найкращих єврейських пісень), Фарлаг Шимінс Гройсе Велт-Бібліотек: Варшава, 1911; друге видання там же, 1913. Фарн Шул ун Фолк (для школи та народу, хрестоматія дитячої літератури), Варшава, 1913. Шабес Ін Валд (Субота в лісі, оповідання), Варшава, 1924. Рейгнбойгн: Зіхройнес, Есейен Ун Лідер (Райдуга: спогади, есе та вірші), Бесарабер Ландслайт Фарейн Ін Аргентине: Буенос-Айрес, 1953.
Примітки