Преобра́женка — село в Україні, в Пологівському районі Запорізької області. Населення становить близько 500 осіб (2025 рік).
Географія Село Преображенка знаходиться на правому березі річки Кінська, нижче за течією, на відстані 8 км, розташоване село Таврійське, на протилежному березі, розташовано місто Оріхів. До обласного центру — 56 км. Через село проходять автомобільні дороги та . На відстані 4 км від центра села знаходиться залізнична колія «Запоріжжя-2—Пологи» із станцією Оріхівська. Площа населеного пункту складає — 629,2 га. Середня висота над рівнем моря — 61 м. На території села знаходиться занедбане козацьке кладовище та ботанічний заказник — Урочище Преображенське
Історія Назва села походить від церкви Преображення Господнього (кін. XVIII-го століття). Народна назва — «Литовське», можливо, на цьому місці була частина Микитинської фортеці, а на кордоні служили солдати-литовці.
Навесні 1772 року в балці Карпатій, військовий старшина Калина (Калиник) Лисько заснував великий зимівник і влаштував декілька землянок і мазанок. Кінська була тоді повноводною річкою. Восени 1772 року, Лисько запросив з Батурина, Чернігівської губернії рідних і знайомих з сім'ями. В 1774 році до балки Карпатої, у зимівник Лиська, прибуло декілька сімейств — рідні та знайомі солдат і арештантів-колодників, які працювали в Микитинській фортеці. В 1775 році, після ліквідації Запорізької січі, до Лиська приєдналося ще декілька козаків-запорожців — його старих знайомих.
Лисько збудував у своєму зимівнику каплицю на чолі з ієромонахом Самарського монастиря. Після приєднання Криму до Російської імперії, правління Катеринославського намісництва, заселяючи родючі землі, по річках Кінській та Гайчурі, присвоїло зимівнику Лиська, статус державної слободи. Задоволені цим рішенням мешканці балки Карпатої, задля скорішого заселення слободи влаштували збірну хату та обзавелися домівками і садибами. Землі було багато. Проте біднота не могла брати великі ділянки, бо не мала чим сплачувати оброк. Землю не орали, а використовували під випас овець. Лише згодом почало переважати землеробство.
У 1793 році згадується як державна слобода з 47 дворами і 414 жителями.
В 1795 році населення почало клопотання про будівництво в слободі церкви в ім'я Преображення Господнього. Згідно бажанню суспільства і рішенням сільської збірної хати, уповноважені від товариства: староста Григорій Телбух, селяни Ілля Горбачов, Афанасій Ткаченко, Ігнат Рябченко та інші, по керівництву Богословської церкви при Микитинській фортеці, дворянина Феодора Сіцького, через Межову Експедицію, відмежували із громадської землі, при річці Жеребець, 120 десятин землі для причту майбутньої церкви. Формальною заявою від 1 травня 1796 року, представники слободи просили віце-губернатора Катеринославського намісництва Дмитра Степановича Казинського виклопотати їм у преосвященного Гавриїла, митрополита Катеринославського, дозвіл і благословення влаштувати в слободі церкву. З приводу цього прохання, віце-губернатор Казинський у своєму листі, від 1 травня 1796 року, до преосвященного Гавриїла писав:
«Новомосковскаго уѣзда новозаселяемаго казеннаго селенія Преображенскаго общество воинскихъ поселянъ, въ поданномъ мнѣ прошеніи изъясняя, что въ означенномъ селеніи состоитъ дворовъ до ста пяти, въ нихъ муж. 329 и жен. 282 души, но по неимѣнію церкви, нуждаются жители въ исполненіи христіанскихъ обрядовъ; почему и намѣрены они выстроить деревянную церковь во имя Преображенія Господня, для чего собрали уже наличныхъ денегъ до восьми сотъ рублей, и потребные на построеніе церкви матеріалы изготовлены,—просятъ на построеніе означенной церкви испросить у Вашего Преосвященства благословеніе. Я, препровождая при семъ оное воинскихъ поселянъ прошеніе въ оригиналѣ и планъ отмежеванной изъ округи того села земли для довольствія священно и церковнослужителей, Вашего Высокопреосвященства покорнѣйше прошу о построеніи означенной въ слободѣ Преображенской церкви во имя Преображенія Господня преподать Ваше архипастырское благословеніе».
Згідно з цим повідомленням, преосвященний Гавриїл резолюцією від 7 травня 1796 року дозволив влаштувати в державній слободі церкву. 8 травня 1796 року указ було відправлено з Катеринославської духовної консисторії до Павлоградського духовного правління. 1 березня 1797 року диякона казенного поселення Кам'янки Новомосковського повіту Павла Дуброва було відправлено в слободу Преображенку на будівництво церкви. Рапортом від 15 жовтня 1797 року Павлоградське духовне правління повідомило преосвященному Гавриїлу:
«Сего октября 13-го дня въ сіе духовное Правленіе Новомосковскаго уѣзда второй части благочинный, священникъ Іаковъ Бѣлый репортомъ представилъ, что части его въ селеніи Преображенскомъ церковь строеніемъ вновь пришла въ совершенное окончаніе, и къ освященію оной препятствія не имѣется, при чемъ приложилъ и учиненную имъ, благочиннымъ, имѣющимся въ той вновь выстроенной церкви утварямъ и ризницѣ церковной опись. Для того Вашему Высокопреосвященству Павлоградское духовное Правленіе благопочтеннѣйше, съ приложеніемъ учиненной благочиннымъ Бѣлымъ описи, на архипастырское благоразсмотрѣніе при семъ представляетъ и покорнѣйше проситъ о освященіи оной церкви резолюціи.»
На основі цього рапорту преосвященний Гавриїл резолюцією від 27 жовтня 1797 року дозволив і благословив протоієрею Крупянському освятити в слободі Преображенці новозбудовану Преображенську церкву і дозволив видати для цього освячений антимінс. Того ж, 27 жовтня 1797 року, з похідної контори преосвященного про це був відправлений указ до Павлоградського духовного правління; а 3 листопада 1797 року Новомосковський протоієрей Феодор Крупнянський освятив новозбудовану церкву.
Селянська біднота потерпала від частих неврожаїв, які були наслідком посух, примітивного обробітку ґрунту. Від голоду й епідемій та інших хвороб вмирало багато жителів, особливо дітей. Так, серед тих, хто померли 1810 року, було 82,7 % малят до 5 років. У зв'язку з періодичними посухами і голодом в сусідньому Оріхові було збудовано запасну хлібну крамницю. Але і її запасів не вистачало на всіх голодуючих.
В 1843 році в Преображенку переселилися 17 сімей «з числа західних однодвірців». В перепису 1850 року (113 імен членів сімей цих переселенців) вказано, що вони переселилися з Київської губернії.
В 1846-1849 рр. Преображенку охопила епідемія цинготної хвороби, у результаті якої померло приблизно в 9 разів більше людей, ніж їх помирало в благополучні роки.
З кожним роком зменшувалися наділи землі. Якщо за переділом общинної землі 1848 року на ревізьку душу припало по 10 десятин, то вже 1858 року — тільки по 5,5 десятини. Наділи нарізалися з основного земельного масиву, а 3350 десятин вважалися запасними і використовувалися під луки. Проте вже наступного десятиріччя через нестачу землі ця ділянка степу була також переділена з розрахунку — 3 десятини на ревізьку душу.
Після реформи 1861 року державних селян примусили викуповувати землю. Дедалі збільшувалися податки. Річні платежі на ревізьку душу становили 13,1 карбованця. Наприкінці, XIX ст. земська управа м. Оріхова заявила селянам, що їхні землі належать не поземельним общинам, а міській управі, і під загрозою виселення примусила сплачувати т. зв. квартирний податок, а також по 3 копійки за 5 відер води. Бідняцькі селяни мусили здавати свої наділи повністю, або частково, в оренду, працездатні чоловіки йшли у найми, або на сезонні чи постійні роботі. За наступні 20 років внаслідок кількох переділів, наділи на наявну чоловічу душу зменшилися до 3,7 десятини. Через нестачу землі, брак тягла та реманенту, а також часті неврожаї ще більше зубожіли бідняки, зміцніла куркульська верхівка.
В 1913 року в Преображенці проживало 5836 чоловік.
Коли почалася громадянська війна, місцева буржуазія, дворянство, чиновники організували маніфестацію, виступали з патріотичними гаслами. Але на фронт вони не поспішали. Туди відправляли одягнених у сірі шинелі селян і робітників. У 1915-1916 рр. на околицях села був розквартирований 48-й запасний полк, сформований з сербів, що перейшли на бік Росії з австро-угорської армії. Пізніше значна частина солдатів цього полку візьме активну участь у боротьбі за радянську владу. Решту було розброєно і розпущено.
У грудні 1917 році в селі Преображенка утворилась більшовицька організація під керівництвом Захарченка, членами якої були Авраменко Г. І., Палубінський Т. В., Коломієць Н. А. та інші. Проте, через шкідницьку діяльність радянській владі склад ревкому 1 лютого 1918 року було оновлено. Його ядром стали робітники С. Овчаренко, С. Василина, Г. Зубков, М. Коба, Г. Чухрій, а також селяни-бідняки Л. Робота, П. Пушкар й інші. Головою було обрано чорноморського матроса-революціонера В. Вакуленка. В січні 1918 року в селі була встановлена радянська влада.
8 квітня 1918 року Преображенку захопили австро-німецькі війська. Наприкінці 1918 року в селі було відновлено радянську владу.
У другій половині січня 1919 року в село вдерлися білогвардійці з денікінського корпусу . Але вже 4 лютого червоноармійці з групи Павла Дибенка після 6-годинного бою визволили територію села. Вийшов з підпілля ревком. У середині лютого відновила діяльність більшовицька партійна організація, що складалася з 15 комуністів. Парткомітет і ревком створили загін самооборони, що захищав село від махновців. На початку березня 1919 року ЦК КП(б)У направив до Оріхова свого представника Я. Давидовича.
В середині червня 1919 року Преображенку захопили денікінці. Знову почалися жорстокі розправи над мирним населенням, грабежі, мобілізації чоловіків до «білої» армії. На початку січня 1920 року бійці 14-ї армії визволили село від ворога. Спираючись на допомогу армійців, ревком допоміг селянам провести весняні польові роботи, організував колективне збирання врожаю, яке пройшло успішно.
У липні 1920 року воєнні дії точилися на прилеглих територіях села і міста. Проти знекровлених частин та 2-ї кінної армій Врангель кинув свіжі сили: кінну дивізію з корпусу , Дроздовську піхотну дивізію, багато броньовиків, гармат та кулеметів. Вночі 26 січня ворог захопив місто та прилеглі села. Територія села постійно переходила до рук, то однієї, то іншої сторін. Лише 27 жовтня частини остаточно визволили село від білогвардійців.
У першій половині грудня 1920 року частини Червоної Армії вели бойові дії проти махновців. До середини 1922 року з бандитизмом у районі було покінчено. Селяни отримали 645 тис. карбованців матеріальної допомоги. Почалося відновлення села, яке тривало до 1924 року.
Весняна сівба 1921 року пройшла більш-менш задовільно. Але через посуху майже весь хліб згорів на корню. Основна маса населення не мала продовольчих запасів.
В 1926 році головою сільської ради був Осауленко Петро. Він був першим організатором колгоспу на селі. В 1926-1929 рр. в Преображенці було створено колгоспи «Боротьба», «Диктатура» та «Червоний гай». В 1929 р. головою сільської ради став Палубінський Василь Тихонович.
На 1932 рік на території села було вже 5 колгоспів. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 283 жителі села.
У кінці вересня 1941 р. село було окуповане фашистами. Було створено партизанський загін із 76 чоловік. До Німеччини було вивезено 240 чоловік. Були спалені житлові будинки, школа, бібліотека, магазин, колгоспна комора, вигнані з села 200 колгоспників.
На початок Німецько-радянської війни до радянської армії було мобілізовано 690 жителів Преображенки. Усього на фронтах Німецько-радянської війни на боці СРСР воювало 936 жителів села, з них 819 удостоєні орденів і медалей СРСР. Подвиги односельця, льотчика І. Н. Ємельяненка, який воював у Ленінграді, відзначені 20 бойовими нагородами, у тому числі Орденом Леніна і чотирма орденами Червоного Прапора.
19 вересня 1943 року частини 5-ї ударної армії Південного фронту звільнили село від німецьких військ. Саме цього дня відзначається День села. В бою, що точився цілу добу загинуло понад 600 бійців та офіцерів Червоної армії.