Воєнні злочини були скоєні Японською імперією в багатьох країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону в період японського імперіалізму, насамперед під час другої китайсько-японської та другої світової війни особливо на тихоокеанському театрі воєнних дій. Ці злочини були описані як «азійський Голокост». Деякі воєнні злочини були скоєні японськими військовими наприкінці 19 століття, але більшість злочинів були скоєні в першій половині так званої ери Сьова, назва якої була дана за часів правління японського імператора Хірохіто.
Під час правління японського імператора Хірохіто, імператорська армія Японської імперії (IJA) та імперський флот Японської імперії (IJN) вчинили численні воєнні злочини, в різних частинах Азії, які призвели до загибелі мільйонів людей. Деякі історичні оцінки кількості смертей, які стали наслідком японських воєнних злочинів, коливаються від 3 до 14 мільйонів внаслідок різанини, експериментів на людях, голоду та примусової праці, які були безпосередньо вчинені японськими військовими, або через потурання японськими військовими та японським урядом. Деякі японські солдати зізналися у скоєнні цих злочинів. Пілотники повітряної служби імператорської армії Японської імперії та авіаційної служби імператорського флоту Японської імперії не були включені до переліку воєнних злочинців, оскільки не було на той час, позитивного чи конкретного звичайного міжнародного гуманітарного права, яке забороняло б незаконне ведення повітряної війни до або під час другої світової війни. Повітряна служба імперської армії Японської імперії брала участь у проведенні хімічних та біологічних атак на громадян Республіка Китай під час японсько-китайської війни та другої світової війни, при цьому використання такої зброї у війнах взагалі заборонялося міжнародними угодами, які раніше були підписані Японською імперією, в тому числі у Гаазьких конвенціях (1899 і 1907), які забороняли використання «отрути або отруєної зброї» у війні.
З 1950-х років високопоставлені урядовці повоєнної Японії офіційно та публічно приносили численні вибачення за воєнні злочини вчинені японськими вояками в попередніх війнах, в різних країнах Азії. Міністерство закордонних справ Японії стверджує, що Японія визнає свою роль у заподіянні «величезних збитків і страждань» під час другої світової війни, особливо щодо входу імперської армії Японської імперії в тогочасну столицю Китаю місто Нанкін, під час якого японська армія вбила велику кількість цивільних, та брала участь у грабежах та зґвалтуваннях жінок. При цьому деякі члени Ліберально-демократичної партії в японському уряді, такі як колишні прем’єр-міністри Японії Коїдзумі Дзюнітіро та Абе Сіндзо, молилися в святилищі Ясукуні, який є предметом суперечок, оскільки святиня вшановує всіх японців, які загинули під час різних воєн, включаючи засуджених на Токійському трибуналі воєнних злочинців класу А. В деяких підручниках з історії Японії прописані лише короткі посилання на різні воєнні злочини, а члени Ліберально-демократичної партії заперечують деякі звірства, такі як причетність уряду до викрадення жінок, щоб перетворити їх на«жінок для втіхи» (сексуальними рабинями).
Визначення Японські воєнні злочини були визначені Токійською хартією як «порушення законів і звичаїв війни» що включає злочини проти ворожих комбатантів і некомбатантів противника (ворога). Японські воєнні злочини також включали навмисні напади на громадян і майно нейтральних держав, оскільки вони підпадають під категорію некомбатантів, як, наприклад, напад на Перл-Гарбор. Військовослужбовці з Японської імперії були звинувачені або засуджені у вчиненні багатьох подібних дій у період японського імперіалізму з кінця 19-го до середини 20-го століть. Їх звинувачують у низці порушень прав людини проти мирних жителів і захоплених ними військовополонених інших держав, у Східній Азії та західній частині Тихого океану. Ці події досягли свого розквіту під час другої китайсько-японської війни 1937-1945 і Азійсько-Тихоокеанської кампанії Другої світової війни (1941-1945).
Міжнародне та японське національне право
Японська імперія підписала Женевську конвенцію про військовополонених 1929 року та Женевську конвенцію про хворих і поранених 1929 року, але уряд Японської імперії відмовився ратифікувати «Конвенцію про військовополонених». У 1942 році японський уряд заявив, що буде дотримуватися положень Конвенції «зміна того, що має бути змінено». Вчинені японськими військовими злочини також підпадають під інші аспекти міжнародного та внутрішнього японського права. Наприклад, багато злочинів, скоєних японським військовим персоналом під час другої світової війни, порушували японське військове законодавство і підлягали японському військовому суду, як того вимагала японське законодавство. Японська імперія також порушила міжнародні угоди, підписані Японською імперією, включаючи положення Гаазьких конвенцій (1899 і 1907), такі як захист військовополонених і заборона на використання хімічної зброї, Конвенцію про примусову працю 1930 року, яка забороняла примусову працю, 1921 року. Міжнародна конвенція про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми, яка забороняє торгівлю людьми, та інші угоди. Уряд Японської імперії також підписав пакт Келлога-Бріанда (1929 р.), таким чином звинувачуючи його дії в 1937–1945 рр. у злочинах проти миру, обвинувачення, яке було висунуто на «Токійському процесі» для переслідування воєнних злочинців «класу А». Воєнні злочинці «класу B» були визнані винними у воєнних злочинах самі по собі, а воєнні злочинці «класу C» були винними у злочинах проти людства. Післявоєнний японський уряд також прийняв умови, встановлені Потсдамською декларацією (1945) після закінчення війни, включаючи положення статті 10 про покарання «всіх воєнних злочинців, у тому числі тих, хто чинив жорстоке ставлення до полонених». Законодавство Японії не визнає засуджених на судових процесах після 1945 року як злочинців, попри те, що уряди Японії прийняли рішення, винесені під час судових процесів, а також положення у Сан-Францисському договорі (1952). Колишній прем'єр-міністр Японії Абе Сіндзо відстоював позицію, згідно з якою Японія визнавала Токійський трибунал і його рішення як умову припинення війни, але її вироки не мають відношення до внутрішнього законодавства Японії. За словами Абе Сіндзо, за японським законодавством засуджені за воєнні злочини не є злочинцями.
Історичні та географічні масштаби
За межами Японії різні держави використовують дуже різні часові рамки для визначення японських воєнних злочинів. Наприклад, анексія Корейської держави Японською імперією в 1910 році була забезпечена японськими військовими, а корейське суспільство та корейська керівна династія Чосон, були переведені (долучені / приєднанні) на політичну систему Японської імперії.
Таким чином, КНДР та Республіка Корея називають «японськими воєнними злочинами» події, що відбувалися в період перебування Кореї під японською окупацією.
Для порівняння, західні союзники не вступали у військовий конфлікт з Японською Імперією до 1941 року, а північноамериканці, австралійці, вихідці з Південно-Східної Азії та європейці можуть вважати «японськими воєнними злочинами» події, які сталися в період між 1942–1945 роках.
Японські воєнні злочини не завжди вчинялися етнічними японцями. Невелика меншість людей у кожній азійсько-тихоокеанській країні, захопленої або окупованої Японською імперією, співпрацювала з японськими військовими або навіть служила в них з різних причин, таких як економічні труднощі, примус чи антипатія до інших імперіалістичних держав(мається на увазі держави Європи). Крім японських цивільних і військових, китайці, корейці, маньчжури та тайванці, які були змушені служити в імператорській армії Японської імперії, також після війни були визнані винними у вчинені воєнних злочинів у складі імператорської армії Японської імперії.Harmsen, Peter, Jiji Press, "Taiwanese seeks payback for brutal service in Imperial Army", Japan Times, 26 September 2012, p. 4
Суверенітет Японської імперії над Кореєю та Тайванем у першій половині 20-го століття був визнаний міжнародними угодами — Шимоносекським договором 1895 року та Договором про анексію Японії та Кореї 1910 року — і в той час вони вважалися невід'ємними частинами Японської колоніальної імперії. Відповідно до сучасного міжнародного права існує ймовірність, що договір про анексію Японською імперією, Кореї був незаконнимYutaka Kawasaki, "Was the 1910 Annexation Treaty Between Korea and Japan Concluded Legally?" Murdoch University Electronic Journal of Law, v. 3, no. 2 (July 1996) Access date: 15 February 2007., оскільки під час підписання не проводилися консультації з корінним населенням країни, а також був збройний опір анексії Японською імперією, а також могли бути вчинені різні воєнні злочини, під час громадянських воєн.
Передумови
Японський мілітаризм та імперіалізм
Мілітаризм, особливо під час імперіалістичної експансії Японської імперії, мав великий вплив на поведінку імператорської армії Японської імперії як до, так і під час другої світової війни. Після проведення в Японії реформи державної влади, більш відомої в історії як реставрація Мейдзі та ліквідація сьоґунату Токугава, японський імператор став центром військової лояльності. Під час так званої «епохи імперіалізму» наприкінці 19 століття Японська імперія пішла за прикладом інших світових держав у розвитку колоніальної імперії, агресивно переслідуючи цю мету.
На відміну від багатьох інших великих держав, Японська імперія не ратифікувала Женевську конвенцію 1929 року — також відому як Конвенція про поводження з військовополоненими, Женева 27 липня 1929 року — яка була версією Женевської конвенції, яка охоплювала поводження з полоненими, під час воєн та під час другої світової війни. Тим не менш, Японська імперія ратифікувала Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років, які містили положення щодо військовополонених, а також імперську прокламацію 1894 року про те, що японські солдати повинні докласти всіх зусиль, щоб виграти війну, не порушуючи міжнародного права. За словами японського історика Юкі Танаки, японські війська під час першої китайсько-японської війни без заподіяння шкоди звільнили 1790 китайських полонених після того, як вони підписали угоду що не будуть брати подальшої участі у війні з Японською імперією, якщо вони будуть звільнені.Tanaka Hidden Horrors pp. 72–73 Після перемоги Японської імперії у російсько-японській війні 1904–1905 років усі 79 367 російських ув’язнених були звільнені та отримали оплату за виконану роботу відповідно до Гаазької конвенції. Так само поведінка японських військових у Першій світовій війні була принаймні настільки ж гуманною, як і поведінка інших військових під час цієї війни, що призвело до того, що деякі німецькі військовополонені, продовжили жити в Японській імперії після війни.
Події 1930-х та 1940-х років