Епідемічний висипний тифЧасто просто називають висипним тифом, хоча це не є правильним — висип супроводжує багато рикетсіозів та інших тифівВідповідники в інших мовах — , , , (інші назви: європейський, історичний, космополітичний, вошивий висипний тиф, військовий, голодний тиф, госпітальна, тюремна, табірна гарячка) — гостре антропонозне рикетсіозне інфекційне захворювання з трансмісивним механізмом передачі, яке спричинює . Хвороба характеризується циклічним перебігом з інтоксикацією, гарячкою, розеольозно-петехіальним висипом, ураженням судинної та нервової систем. Термін «висипний тиф» є означенням декількох хвороб, які перебігають з тифозними проявами та висипом, тому правильним є на сьогодні видалення усіх їх зі збірної назви у їхні автентичні нозологічні назви (епідемічний висипний тиф, ендемічний висипний тиф, висипний тиф Скелястих Гір тощо).
Хвороба Брілла—Цінссера (), (синоніми: спорадичний або рецидивний висипний тиф, хвороба Брілла) — пізній рецидив епідемічного висипного тифу, який розвивається внаслідок ендогенної (внутрішньої) реактивації Rickettsia prowazekii в тих осіб, що перехворіли раніше на епідемічний висипний тиф, та характеризується відносно легким перебігом.
Історія висипнотифозних епідемій Можливо, перший опис епідемічного висипного тифу був зроблений у 1083 році в абатстві Ла Трініта делла Кава в Салерно, Італія. Подальші описи епідемій, схожих на епідемічний висипний тиф, були зафіксовані в літописах під час Реконкісти в X—XIII ст. Під час облоги Мавританської Гранади іспанським військом у 1489 році серед іспанців загинуло від бойових дій близько 3 000 вояків, тоді як від імовірно епідемічного висипного тифу — близько 17 тисяч. У 1447 році в Мілані померло багато людей від «неприборканих гарячок», деякі самі викидалися з вікон, що дуже нагадує особливість епідемічного висипного тифу — наявність страхітливих галюцинацій, які призводять до паніки. У 1558 році судячи з опису проявів захворювання на висипний тиф перехворів цар Московії Іван Грозний. У 1566 р., від спалаху в гарнізоні армії Священної Римської імперії в м. Коморні на Дунаї епідемія під назвою «угорської гарячки», «угорської чуми», «угорської хвороби» поширилася на Італію, Богемію, Бельгію, Францію, Німеччину, Польщу і Англію. Летальність була вкрай висока. Симптоми «угорської гарячки» збігаються з ознаками епідемічного висипного тифу. У 1568 році у Московському царстві відбулась дуже велика епідемія, що нагадує за описом якраз вошивий висипний тиф. У 1602 році в таборі військових сил Лжедмитрія I у Смоленську відбувся спалах цієї хвороби, що змусило відкласти тоді польський похід на Москву. Перед цим у Москві від цієї недуги помер данський принц Іоанн, наречений Ірини, дочки царя Бориса Годунова.
Поширення висипного вошивого тифу було закономірно пов'язано з такими місцями зосередження людей як численні в'язниці, пересильні пункти, нічліжні будинки з притаманною їм антисанітарією, убогістю, забрудненням. З в'язниць зараза часто проникала до судів і вихлюпувалася в міста. Саме так виникла епідемія в англійському Оксфорді у 1577 році. Під час судового процесу заразилися, а згодом померли двоє суддів, два поліцейські пристави, шість мирових суддів і більшість складу присяжних. У наступні кілька тижнів загинули ще сотні викладачів і студентів Оксфордського університету та інших містян, а загальне число жертв склало 510 осіб. Цей випадок увійшов в історію як «Чорний Оксфордський суд присяжних». У 1730 році у м. Тонтоні, графство Семерсет під час Великого посту розпочав роботу виїзний суд присяжних. Від епідемічного висипного тифу померли головний суддя, верховний шериф, сержант і сотні учасників суду. У той час, коли у Великій Британії за 241 злочин карали на смерть, від епідемічного висипного тифу померло більше засуджених, ніж від рук усіх катів цього королівства. У 1759 році британська влада констатувала, що чверть ув'язнених гинула від висипного тифу вже протягом першого року ув'язнення. Під час Тридцятирічної війни відбувся великий спалах епідемічного висипного тифу, одних тільки німців загинуло близько 1 мільйона.
Великомасштабні епідемії мали місце в Ірландії в період з 1816—1819 років під час голоду, спричиненого зниженням температури у всьому світі, відомого як «Рік без літа — 1816». Вважають, що тоді загинуло близько 100 тисяч ірландців. Ірландський тиф був завезений до Англії, де його стали називати «Ірландською гарячкою». Тиф знову з'явився в Ірландії наприкінці 1830-х років, і ще одна епідемія тифу спалахнула під час «Великого голоду Ірландії» між 1845 і 1849 роками. Тоді зубожілі селяни мігрували в міста в пошуках їжі. Коли стало ясно, що і міста не врятують, погляди виснажених людей з надією звернулися за океан, що й призвело до масової еміграції ірландців до США і Канади, куди на кораблях була завезена ця хвороба («корабельна гарячка»), а в портах призначення виникли вторинні епідемії, що призвели до високого рівня летальності. Близько 9 000 ірландських іммігрантів загинуло від епідемічного висипного тифу під час океанської подорожі до США. Після висадки в канадському Монреалі тисяч людей серед них і містян розвинулася страшна епідемія, яка забрала мінімум 6 тисяч життів. Помер і мер міста , який до самої смерті енергійно боровся з епідемією. В інших портах Канади померло ще 10 тисяч ірландців. У США епідемії висипного тифу мали місце у Філадельфії в 1837 році, в Конкорді в 1843 році, в Балтіморі, Мемфісі та Вашингтоні між 1865 і 1873 рр. Епідемічний висипний тиф був також поширеним «вбивцею» під час Громадянської війни у США, хоч і поступався тоді черевному тифу.
Епідемії висипного тифу неодноразово прокочувалися й надалі по земній кулі, особливо у часи різних соціальних потрясінь (звідси походять назви голодний, воєнний тиф). Так, зокрема, епідемічний висипний тиф викосив половину військ Наполеона під час походу до Росії в 1812 році. У період Російсько-османської війни 1768—1774 років у російських військах від епідемічного висипного тифу загинуло 44 тисячі військових. Серйозні епідемії висипного й інших тифів були зареєстровані в російській армії під час російсько-османської війни на Балканах у 1877—1878 роках. Загальна кількість померлих у Дунайській і Кавказькій арміях склала 43 985 вояків, або 75 % від загального числа померлих внаслідок хвороб. У теж час був убитий і помер від ран 22 391 військовослужбовець.
Ця хвороба вирувала на території Європи у 1914—1922 років. Перша світова війна стала благодатним «ґрунтом» для цієї пошесті. Так тільки при відступі сербської армії в Албанію від епідемічного висипного тифу загинули 135 тисяч сербських солдатів і 35 тисяч полонених. У 1915 році у самій Сербії захворіло 1,5 мільйона жителів, померло 150 тисяч. Серед них загинуло 126 лікарів із 400, які працювали в цій країні. У 1915 році опубліковано повідомлення начальника санітарної служби 3-ї турецької армії Тевфіка Саліма про те, що в одному з турецьких таборів в Ерзінджані лікар Осман Хаміт, що виявився психічнохворим, ввів нібито з метою імунізації по 5 мл крові висипнотифозних хворих 310 військовополоненим. У турецькій армії проводилися дослідження з вакцинації проти епідемічного висипного тифу через високий рівень поширення хвороби в Туреччині в ті роки. При вакцинації використовували тільки інактивовану низькою температурою кров від хворих. Відповідний наказ по армії був відданий. Але Осман Хаміт через свою неадекватність наказ не виконав і вводив полоненим абсолютно не інактивовану кров. Через 7—12 днів захворіло 174 з «вакцинованих», померло 49. Взагалі у 1914—1922 рр. у Європі захворіло близько 35 млн людей, з яких 6 млн померли.
Трохи менші за кількістю уражених епідемії висипного тифу відбулися під час ІІ Світової війни, особливо на Східних фронтах. Це відбулося через те, що були відомі на той момент досить ефективні засоби запобігання хвороби, особливо в умовах організованого війська. А от широкого розмаху спалахи епідемічного висипного тифу мали у концтаборах, на окупованій території, зокрема й в Україні. За три роки окупації рівень захворюваності на епідемічний висипний тиф в Україні виріс у 42 рази.
Історія вивчення хвороби
Перше достовірне медичне описання епідемічного висипного тифу зробив італійський науковець, лікар Джироламо Фракасторо 1546 року у своїй праці «De Contagione et Contagiosis Morbisy»«Про заразність й заразні хвороби» 1546 р. під час епідемії у Європі. Остаточне виділення епідемічного висипного тифу в окрему нозологічну одиницю стало можливим завдяки роботам німецького лікаря, засновника клінічної психіатрії Вільгельма Ґрізінґера в 1857 році.
У XIX столітті лікар і науковець Й. Й. Мочутковський, який працював в Одесі, довів інфекційну природу епідемічного висипного тифу, заразивши себе кров'ю хворої на епідемічний висипний тиф людини. Мочутковський, який перехворів на цю хворобу, 18 років після цього страждав на серцеву аритмію. Французький науковець Шарль Ніколь у 1909 році довів, що тиф переносять воші. Шарль Ніколь проводив свої спостереження в Тунісі, у в'язниці Джуггар, що знаходиться у 80 кілометрах від столиці, разом із доктором Б. Мотью, роблячи щомісяця обходи ув'язнених. Одного разу, напередодні такого заходу, Ніколь відчув нездужання і не поїхав. Мотью сам провів обхід, у зв'язку з чим і затримався. Лікар залишився зі своїм слугою на нічліг у в'язниці. Обидва заразилися, захворіли на епідемічний висипний тиф і згодом померли.
Перші повідомлення про виявлення нових мікроорганізмів в організмі вошей, знятих із хворих на епідемічний висипний тиф, зробив австро-угорський мікробіолог чеського походження Станіслав фон Провасек (1913 рік), який ним заразився і помер у 1915 році. У 1916 році бразильський науковець Енріке да Роше Ліма, що був учнем та співробітником Станіслава фон Провасека і продовжив його дослідження, перехворівши на епідемічний висипний тиф, виявив подібні включення в епітеліальних клітинах кишечника інфікованих вошей та довів їхнє значення у виникненні епідемічного висипного тифу, зробивши висновок, що цей збудник має спільні риси з відкритим у 1909 році Говардом Риккетсом мікроорганізмом, що спричинює висипний тиф Скелястих Гір у СШАHenrique da Rocha Lima Zur Aetiologie des Fleckfiebers. Berliner klinische Wochenschrift, 1916, 53: 567—569.. Говард РикетсЗгідно з правилами сучасної української мови прізвище Ricketts має само передаватися як «Рікеттс», однак вже давно існує назва «рикетсія», тому дуже часто й прізвище вимовляють все-таки як «Рикеттс» в 1910 році, вивчаючи епідемічний висипний тиф у Мексиці, заразився ним і помер. Таким чином, Е. да Роше Ліма назвав новий мікроорганізм Rickettsia Prowazekii (Рикетсія Провасека (інколи неправильно Провачека)), вшанувавши у такий спосіб пам'ять про тих двох науковців, що загинули від епідемічного висипного тифу, заразившись під час його вивчення. Австрійський бактеріолог разом із польським бактеріологом запропонували в 1915 році популярну серологічну реакцію для діагностування епідемічного висипного тифуCruikshank, R. The Weil-Felix reaction in typhus fever. 1927. J Hyg (Lond) 27(1): 64–69.. Надалі, у 1922 році Е. Вейль при роботі заразився і помер від епідемічного висипного тифу.