Тростянець — селище в Україні, в Парафіївській селищній громаді Прилуцького району Чернігівської області. До 2020 року центр Тростянецької сільської ради, до якої входили також села Барвінкове і Верескуни. Населення становить 924 особиСтаном на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради.

Географія Селище Тростянець знаходиться на північному сході району на річці Тростянець з групою ставків. Через селище проходить автомобільна дорога . За 1 км на схід — село Васьківці. Відстань від Чернігова — 178 км (автошляхами — близько 198 кмМаршрут від Чернігова до Тростянця. Розрахунок Карта Онлайн ), до Ічні — 35 км (автошляхами — 40). Найближча залізнична станція — Рубанка на лінії Бахмач-Ромни за 20 км.

Площа селища близько 6 км². Висота над рівнем моря — 116 мІнформація про населений пункт. Прогноз погоди в селищі Тростянець. Через село протікає струмок, який на території дендропарку утворює став.

Історія

Рання історія села до початку XX століття

Вперше Тростянець , як назва населеного пункту згадується наприкінці 19ст. До цього місцевість називалась ,, Хутір Скоропадського". Так позначено на військовій мапі Шуберта. А ще раніше , про що свідчать знахідки, на початку XVIII століття на цьому місці був хутір , що належав знатному козаку Крячу , з села Васьківці , (Крячів). Пізніше ним володів козак з села Васьківці І. Хоружий. Хутір входив в Срібнянському сотню Прилуцького полку, а після ліквідації полкового устрою — в Іваницький волость Прилуцького повіту.

У 1820 році хутір купила родина Скоропадських. Через тринадцять років тут почалося будівництво палацу і підсобних приміщень економії, а в наступному році навколо палацу більш ніж на 20 десятинах було закладено парк. Всі роботи виконували наймані робітники з сіл Болотниця, Васьківці , Ярошівка, Бережівка.

Садиба, яка включала великий дерев'яний будинок з баштами та чотири флігелі, була споруджена у 1833 році поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків. Шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено Великий став, завдовжки 1,3 км і завширшки біля греблі майже 100 м. В 1834 році по берегах ставка зроблені перші посадки дерев парку. Спочатку висаджували ялини, тополі, дуби, клени, липи, берези та інші дерева місцевої породи.

Завдячуючи вдачі Івана Михайловича Скоропадського, Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, влаштовували концерти. Постійними гостями Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби — Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандрівні лірники й кобзарі, яких Скоропадський обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи й пісні.

У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. Іван Михайлович дуже любив, щоб у його маєтку було багато гостей, і тому вся садиба, усі великі й малі флігелі, постійно заселялися приїжджими. Тут місяцями жили письменники, художники, артисти. У Тростянці подовгу перебував і творив свої полотна видатний живописець Микола Миколайович Ге. Він, до речі, намалював портрети Скоропадського і всіх членів його сім'ї. Портрет Івана Михайловича роботи Ге близько 30 років зберігався у Прилуцькому музеї, але потім його вивезли до Чернігова. Тепер портрет експонується в обласному художньому музеї.

З 1840 року парк почав поповнюватися екзотичними породами дерев, що доставляються з Петергофського і Ризького парків, Нікітського ботанічного саду й саду І. Н. Каразіна під Харковом. У тому ж році були розпочаті роботи по насадженню дерев за межами парку у вигляді смуг і окремих компактних гаїв площею від 0,5 до 15 десятин. Кожна посадка складалася з дерев однієї чи кількох порід. До середини XIX століття парковий комплекс на степовій рівнині включав великий деревно-чагарниковий асортимент: за першою інвентаризацією насаджень парку 1886 року видовий склад налічував 623 види та форми, з них 161 — хвойних, 462 — листяних, у тому числі дуба — 50 видів і форм, клена — 60, ясена — 37, ільмових — 34, липи — 27, берези — 16, тополі — 18, горобини — 17, ялини та ялиці — 51, сосни — 22, туї — 32, ялівцю — 25 видів та форм.

Напередодні селянської реформи 1861 року на хуторі налічувалося 11 дворів. Найбільшого розквіту тодішній Тростянець зазнав в 1850 роки ( про що свідчать числені знахідки). На хуторі Рибаківщина, неподалік палацу Скоропадських, виникла повноцінна цегляна вулиця. На території маєтку функціонувала лазня, пекарня, пральня, які використовувались для поліпшення побуту працюючих в маєтку людей.

Після реформи у маєтку Скоропадського, селяни, на продаж вирощували в основному зернові культури та цукрові буряки. Під посівами перебувало більше 900 десятин землі, у тому числі під зерновими культурами — до 700 десятин. У другій половині XIX століття в Тростянці діяли цегельний завод і два млини. На хуторі велися роботи по розширенню парку. Новий проект парку, який ґрунтувався на принципах іррегулярного (ландшафтного) трактування природи, що було нововведенням в парковому будівництві, склали відомі фахівці паркової справи — колишні кріпаки з Петергофу брати Ілля та Олександр Євстигнєєви.

Спочатку роботи з перетворення рівнинної місцевості на рельєфний ландшафт здійснювались на 5 гектарах, а згодом площу було розширено до 30 га. Керував роботами головний садівник К. Д. Шлінглоф. З метою створення гірського рельєфу на відведених ділянках частково вирубували існуючі насадження, а в місцях, де створювали високі гірки, вони ставали каркасом і повністю засипались землею. У результаті робіт, що проводили близько 30 років, створено гористий рельєф, де висота окремих гірок сягала 35 метрів. Гірки обсаджували деревами, головним чином соснами та кущовими видами. Насипання кожної гірки заввишки до 30 метрів здійснювалося по декілька років. Землю для цього добували з днищ майбутніх ставків і вивозили в ,,гірську" частину парку . Для цього були задіяні до десятка спеціалістів грабарів, до 200 найманих робітників з навколишніх сіл. Як свідчить звіт, була задіяна 21кінна повозка, біля якої працювало по 5 робітників.   Згідно з подвірним переписом 1910 року в Тростянці на той час нараховувалося 23 двори, з 42 господарств 25 не мали землі, 6 — володіли наділами до 3 десятин, 13 — від 3 до 9 десятин; 25 господарств були безкінними, а 16 — не мали худоби. У той же час володіння Скоропадських становили 2600 десятин. На території маєтку була церква, але вона з деяких причин довго не функціонувала. Лише після смерті І.М.Скоропадського в 1887 році, церква була освячена і відчинена невісткою власника маєтку, Марією Андріївною Скоропадською, до шлюбу Міклашевською.

Восени 1902 року в Тростянці була відкрита школа для дітей робітників і селян, що працювали в маєтку та на полях. Налічувала школа 40-50 учнів. Заснував її майбутній Гетьман України Павло Петрович Скоропадський зі своєю дружиною Олександрою. Допомагав з оформленням документів В.П.Горленко, поміщик з села Ярошівка, історик, етнограф, письменник, критик, друг родини Скоропадських.

Післяреволюційний період і до наших днів

--> У 1917 році у Прилуцькому повіті встановилася влада Центральної ради. В січні 1918 року Павло Скоропадський отримує звістку, що маєток в Тростянці розграбовано, а палац згорів. Трохи згодом подібну звістку отримала і донька П.П.Скоропадського, Єлизавета, що перебувала за межами країни. Одна з місцевих дівчат писала в листі, що жителі навколишніх сіл Бережівка, Ярошівка, Васьківці, підбурювані жінками , грабували і громили все майно. Побили людину похилого віку, сторожа на їм'я Кіндрат, що не дозволяв грабувати. Хто і коли точно підпалив палац під час всього цього безладу невідомо. Згорів лише палац, адже жодна інша будівля не була зруйнована.

21 січня 1918 року Тростянець захопив червоногвардійський загін під командуванням І. В. Садового. Після націоналізації маєтку Скоропадських, керуючим господарством став уродженець Бережівки, солдат-більшовик Р. М. Хист. Він же був призначений головою Тростянецького ревкому. В кінці квітня того ж року російські більшовики втекли, а влада в Україні внаслідок державного перевороту перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. У січні 1919 року Тростянець знову захопили більшовицькі війська, але вже 16 серпня 1919-го Тростянець опинився під владою денікінців. Остаточно частини Червоної армії окупували Тростянець в листопаді того ж року.

Після встановлення радянської влади в селищі діяв радгосп, за яким було закріплено 1436 десятин орної землі. Працювало в радгоспі 317 робітників. Ще близько 1200 десятин землі було передано селянам у одноосібне користування. Виробничими напрямками для радгоспу Наркомземом були визначені землеробство і конярство. До складу господарства входив і Тростянецький парк.

У 1922 році в селищі був відкритий медпункт, а у 1925-му — початкова школа. Доросле населення опановувало грамоту в гуртках товариства «Геть неписьменність!». В ході адміністративно-територіальної реформи 1923 року Тростянець був підпорядкований Бережівській сільраді Іваницького району. А 1932 року селище в складі Бережівської сільради Іваницького району увійшов до Чернігівської області.

У 1928 році для радгоспу «Тростянець» відбулися докорінні зміни. Раднарком СРСР прийняв постанову про перетворення ряду зернових радгоспів, у тому числі і «Тростянця», в господарства з розвиненим племінним тваринництвом і підпорядкуванні їх Наркомзему СРСР. Виробничим напрямком Тростянецького радгоспу стало вирощування молодняку великої рогатої худоби симентальської породи для м'ясо-молочних радгоспів. Поряд з цим радгосп продовжував вирощували зернові культури. За господарством було закріплено 1816 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 1424 га орної землі. Радгоспні поля обробляли 12 тракторів «Фордзон» і інша сільгосптехніка. Початок племінному стаду поклали 29 голів великої рогатої худоби симентальської породи. Впродовж двадцяти п'яти років починаючи з 1936 року радгосп очолював учасник громадянської війни З. В. Асаулюк. До 1940 року радгосп «Тростянець» став великим центром селекційно-племінної справи в Україні. На фермах утримувалося близько тисячі голів худоби. Середньорічний надій молока від кожної фуражної корови становив 3691 літр, середньодобовий приріст молодняку - 520 грамів. У землеробстві застосовувалася травопільної системи. У 1940 році з кожного гектара збирали в середньому по 18,5 центнерів зернових.

У 1932 році житлові будинки селища були підключені до радгоспної електростанції. У тому ж році почав працювати радіовузол. За даними перепису 1939 року кількість населення Тростянця склала 460 осіб. З медичних установ в селищі функціонував медпункт з трьома медпрацівниками. У 1937 році Тростянецька початкова школа була перетворена в неповну середню, де шість вчителів навчали майже 100 учнів. Діяли робочий клуб і бібліотека.

З кінця 1930-х років у Тростянецькому парку радгоспом велися роботи по акліматизації рослин нових посадок. У 1940 році парк був оголошений державним заповідником і переданий у відання Головного управління заповідників при Раднарокомі УРСР.