Іва́ниця — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Населення 1357 осіб. Входить до складу Парафіївської селищної громади.
Географія Село розташоване на півночі району, на берегах двох річок: З північного заходу село омиває річка Смош, з північного сходу селом протікає ліва притока Смоші — річка Іваниця (або інакше Солоха), яка тут же впадає у Смош.
Відстань від Чернігова — близько 150 км, до Ічні — 18 км. Найближча залізнична станція — Ічня на лінії Бахмач — Прилуки Полтавської дирекції залізничних перевезень за 20 км. Вище за течією Смоша на відстані 0,5 км розташоване село Ковтунівка, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Іценків.
Площа села близько 0,5 км². Висота над рівнем моря — 135 мІнформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Іваниця .
Раніше село знаходилося в трикутнику між річками, проте уже з давніших часів на півдні куток Замістя, на заході Свірщина і Кагамлик, розташовані на протилежних від центральної частини села берегах річок. Місцевість довкола Іваниці нерівна, порізана ярами. Лісів мало: на південному сході — Войкове, на півночі — Самарщина, Берестовець, Качанівка, на південь — гай Михайлишине, на схід — посаджений у тридцятих роках XX століття гай Кут.
Етимологія Топонім Іваниця походить від поширеного українського чоловічого імені Іван. Більше сімдесяти назв українських міст i сіл мають походження від імені Іван, але Іваниця — лише двічі: на Чернігівщині i на Сумщині, у Роменському районі.
Історія Іваниця заснована наприкінці XVII сторіччя (офіційною датою заснування селища чомусь і дуже умовно вважається 1600 рік).
Витоки В цій місцевості люди жили з давніх-давен, про що свідчить велике скупчення курганів бронзової доби (II тисячоліття до н. е.) і скіфського періоду (VII-III століття до н. е.) біля Іваниці в напрямку до села Городні й міста Ічні. Причому, характерно, що на території Іваницької волості була така величезна кількість курганів, що це неабияк здивувало навіть такого досвідченого археолога й дослідника, яким був видатний учений-патріот М. О. Макаренко. У 1926 році він досліджував цей край, а потім звітував перед Всеукраїнським археологічним комітетом. Невеликий фрагмент його звіту:
Зважаючи на розташування села на старовинному шляху, що з'єднував раніше Прилуки й Конотоп, із відгалуженням в Іваниці на Ромни, можна вважати Іваницю поселенням стародавнім, яке пережило монголо-татарську навалу. Поблизу села виявлено ранньослов'янські поселення перших століть нашої ери і городище сіверян VIII–IX сторіч, занесене на карту давніх земляних укріплень на території Полтавщини. У трикутнику між двома річками знаходилася фортеця. Вона являла собою добре захищене укріплення, огороджене дерев'яними стінами з товстих колод із сторожовими вежами на них, обнесене високим земляним валом та глибоким ровом, вода до якого проводилась з річок, які, у свою чергу, слугували добрим природним захистом.
Під владою шляхти Як i багато містечок Лівобережної України, Іваниця виникла з хуторів. Із заснуванням містечка кількість довколишніх хуторів почала зменшуватись: одні злилися з містечком, інші перестали існувати через те, що господарі переселилися під захист надійних стін i укріплень Іваницької фортеці.
На карті уходів Канівських i Черкаських середини XVI століття під № 25 значиться «Уход Каневской Спасской церкви (дар Евстафия Дашковича) по р. Олыпанице». Оскільки згадана річка — це Вільшанка, права притока Смошу i розташування уходу на карті збігається з географічним положениям Іваниці, Городні, Вільшани, цілком ймовірно, що на території, де зараз розташовані ці села, у XVI столітті почали відбудовуватись старі поселення. Очевидно, що першими поселенцями Іваниці були люди з числа «уходників», що почали заселяти спустошений i знелюднілий край.
Вперше Іваниця згадується А. Пшездзецьким в описі маєтків Яреми Вишневецького 1647 року. Село тоді мало 336 дворів i 2640 жителів і було маєтністю Вишневецького. Величезне володіння, до якого в той час входила й Іваниця, називалося Вишневеччиною. Це володіння князів Вишневецьких займало майже дві третини Полтавського краю, центром якого були Лубни з княжим замком.
Важливим є те, що на карті Боплана 1648 року позначені поновлені у XVII сторіччі на території тодішньої Полтавщини 48 укріплених поселень, які існували з давніх часів. Серед цих поселень є на карті й Іваниця. Під назвою Іваніа позначена вона й на карті України, виконаній італійцем Джакомо Кантеллі у 1684 році. Під такою ж назвою згадується Іваниця i в документах нащадків Яреми Вишневецького.
Період козаччини За часів Гетьманщини Іваниця — сотенне містечко Іваницької сотні Прилуцького полку. Козаки Іваницької сотні під проводом Степана Гриценка у вересні 1648 року відзначились у битві під Пилявцями, де польська регулярна армія зазнала повного розгрому від українського повстанського війська.
Згідно з реєстром 1649 року, Іваницька сотня налічувала 99 козаків. Сотнею командував Степан Гриценко.
Серед козаків Прилуцького полку згадуються також два давні козацькі роди з Іваниці — рід Пручаїв i рід Щербин.
На початку 1651 року іваницькі козаки у складі Прилуцького полку під орудою Тимофія Носача ходили виручати з біди козаків Кальницького (Вінницького) полку, на яких підступно порушивши Зборівський договір, напало коронне військо.
Відомо, що за козацьких часів містечко Іваниця було укріплене високим валом, на якому стояли гармати. З фортеці вело двоє воріт та підземний хід, що вів у напрямку давньої Георгіївської церкви, що стояла навпроти фортеці. Біля церкви знаходився ринок (торг), а далі йшли будівлі містечка. У 1908 році, після сніжної зими навесні був сильний паводок, що сильно порозмивав землю. Тоді в садибах довкола церкви відкрилися провали старих підвалів i фортечних таємних підземних ходів.
З середини XVIII століття відома печатка Іваницької сотні з гербом містечка — зображенням козака, озброєного списом, що скаче на коні.
Під владою Російської імперії
У грудні 1653 року до пограничного з Московською державою Прилуцького полку прибуло царське посольство боярина Василя Бутурліна. У Іваниці їх зустрів Лохвицький сотник з листом від Богдана Хмельницького. В «Статейному списку» посольства Бутурліна про це записано так:
Цікаво, що в цьому документі московські дипломати, згадуючи Іваницю, називають її «городом» i «городком», жодного разу не вживаючи слова «містечко». I в той же час Городню й Дівицю називають селами.
Відповідно до рішень Переяславської ради та Березневих статей 1654 року, Іваниця, як і вся територія Козацько-Гетьманської Держави, потрапила під протекторат Московського царства.
У 1666 році в Іваниці налічувалося 132 селянських господарства які, завдяки Хмельницькому, повинні були сплачувати податки до московської казни. За «окладами» вони були розподілені на три «статті»: господарств першої статті, які орали на шести волах — 36 дворів, у тому числі двори війта Власа Павлова та бурмистра Федора Михайлова, п'ять мельників також орали на 6-ти волах; господарства середньої статті, які орали на чотирьох волах — 32 двори; господарства меншої статті — 39 дворів орали на двох волах. Мешкали в Іваниці й так звані «бобилі» — 20 дворів.
У 1740 році в Іваниці було 86 дворів (93 хати) козаків, 32 двори козачих підсусідків, 166 дворів (173 хати) селян, у тому числі «майстрових» 30 дворів (17 хат), «скуплених» 17 дворів (17 хат), (43) із них 10 дворів скуплено Іваницьким сотником П. Миницьким. В описі 1740 року значилося що «з одногомістечка (Іваниці) з самих посполитих окладу як грошового, так і провіантного ніколи ні кім не зібрано і нікуди не віддано, крім консистенської дачі і загальнонародних повинностей».
Козацька старшина за прикладом російських поміщиків прагнула мати своїх кріпаків. Офіційне право на це вона здобула у травні 1783 року указом Катерини II. Селянське населення Іваниці вважалося вільним до 1743 року (чи все ж до 1783 року?), коли царською грамотою було віддане полтавському полковникові Андрію Андрійовичу Горленку.
На 1780 рік населення Іваниці складало 3640 осіб.Исповедные ведомости : Троицкая церковь, 1780Исповедные ведомости : Георгиевская церковь, 1780Исповедные ведомости : Николаевская церковь, 1780
У 1783 році власниками іваницьких селян були прем'єр-майор Іван Андрійович Горленко — 178 дворів, колезький асесор Григорій Свірський — 46 дворів, брати Данило й Григорій Стороженки — 8 дворів. Крім того в Іваниці було 17 дворів козаків виборних, 78 дворів козаків підпомічників, 2 двори поштарів. Мешкали 20 родин і різночинців. На початку XIX сторіччя іваницькими селянами володіло багато дрібних поміщиків. Більшість із них були вихідцями з козацької старшини.
Найдавніше зображення на мапах 1787 рік як Івани
Під час франко-російської війни тут було сформовано 8-й козацький полк Абалихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. М., 1962. Т. 72. С. 87 — 118..
У 1862 році у містечку володарському та козачому Іваниця було 3 церкви, 4 заводи та 347 дворів де жило 2564 особи
У 1911 році у селі Іваниця була Миколаївська, Троїцька та Георгіївська церкви, міністерська, земська, церковно-парафіяльна школи та жило 3006 осіб
У 1886 році в Іваниці було 664 двори i 3417 жителів. Серед них 60 дворів селян казенних, 312 дворів селян-власників, які входили до восьми сільських громад (Миницька, Васильківська, Горленківські 1-а та 2-а, Голівець-Михайлівська, Климівська, Тарновська, Свірська); 210 дворів козаків; 47 дворів міщан, серед яких були ремісники: шевці, кравці, ткачі, теслі, ковалі, які об'єднувалися в цехи. У 1886 році в Іваниці було 3 кузні, 23 водяних млини, 37 вітряків, 3 олійниці.
Пізніше з'явився в Іваниці винокурний завод, а в 1890 році відкрився i свій цегельний завод. Працював також i селітряний завод колишнього полкового писаря Тимофія Пащенка. Ще в 1771 році таких заводів поблизу Прилук було два: в Іваниці й Варві. У 1910 році, крім великого числа водяних млинів, у селі було 41 вітряк, крупорушка з олійницею й просорушка з гасовим двигуном, 9 ковалів.
У 1910 році у містечку (разом із хутором Кривенківським) налічувалося на 4461 жителя: 43 теслі, 67 кравців, 41 швець, 7 столярів, 9 ковалів, 6 мідників, 1 слюсар, 101 ткач, 11 візників, 230 поденників, 70 займалися інтелігентними та 369 — іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством.
Іваниця здавна була відома як торгове містечко. У XIX сторіччі тут щороку відбувалося по три ярмарки: Симеонівський (), Bipo-Надіїнський () i Михайлівський (). Крім ярмарків, працювали базари, спочатку щонеділі, потім щопонеділка i щоп'ятниці. У 1886 році в Іваниці було 16 крамниць, 10 шинків, у 1895 — 18 крамниць, чотири заїжджі двори. До 1890 року в Іваниці налічувалось близько 50 сімей євреїв, які майже всі займалися торгівлею. У 1910 році в Іваниці налічувалося 36 євреїв.
При Іваницькій Георгіївській церкві діяла церковнопарафіяльна школа. Пізніше вона була перейменована в початкове училище. Навчалися тут переважно хлопчики.
В Іваниці діяли два земські початкові училища: перше училище було засноване поміщиком у «громадському домі» в 1844 році та передане у підпорядкування земства з 1872 року. Учнів у ньому щорічно навчалося більше 100. В 1902 році учнів було 151, із них закінчили курс навчання — 24 хлопчики. Друге земське початкове училище засноване в 1912 році.
Крім початкових однокласних училищ, в Іваниці з 1915 року діяло вище початкове училище, яке мало два класи. Учнів тоді було хлопців — 50, дівчат — 9. Після революції вище початкове училище реорганізоване в семирічну школу.
Доба визвольних змагань і міжвоєнний період