Монастири́ще — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Входить до складу Ічнянської міської громади. Населення становить 1149 осібСтаном на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради.
Географія Село розташоване на північному заході району, у долині річки Удай (притока Сули). Відстань від Чернігова — 145 кмМаршрут від Чернігова до Монастирища. Розрахунок Карта Онлайн ), до Ічні — 18 км (автошляхами — 20). Найближча залізнична станція — Яхнівка на лінії Ніжин-Прилуки за 7 км. Через село пролягає автотраса Прилуки-Ніжин.
Площа села близько 14 км². Висота над рівнем моря — 127 мІнформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Монастирище .
Історія У цій місцевості люди мешкали з давніх-давен. Поблизу села виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), кургани скіфського періоду (V-III століття до н. е.) та два давньоруські городища (IX-XIII століття).
XVI—XVIII сторіччя
Засноване Монастирище ймовірно в XIV столітті переселенцями, що прийшли в долину Удаю з Правобережної України. Село виникло на місці старого монастиря, від чого і отримало свою назву. Село неодноразово зазнавало спустошень від іноземних загарбників: тричі його руйнували татари.
Село засноване у складі Великого князівства Литовського, але 1503 року анексоване Московською державою разом з усією Сіверською землею. Але вже наприкінці XVI сторіччя тут відновлено суверенітет Польської корони. 1618 року Монастирище, за Деулінським перемир'ям між Річчю Посполитою та Московією, відійшла до шляхетської Польщі.
Під час польської влади населення Монастирища отримало певні свободи, хоча суперечки за землю вносили постійну напругу в життя українських поселенців. У жалуваній грамоті короля Сигізмунда III від 1590 року, за якою Монастирище разом з іншими населеними пунктами передавалось князю Яремі Вишневецькому, йшлося, що йому надається право збирати з населення різні податі. 1618 року селяни князя Вишневецького скаржились, що пан їх «зубожил вельми, вибираючи несльїханньїе податки…». У 1628 році тут було тільки 4 «дима» і один млин. У 1646 році в селищі налічувалося всього 7 коней.
Коли почалася Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, населення Монастирища повстало на боротьбу. 1649 року село стало сотенним містечком Монастирської сотні Прилуцького полку. У 1664 році польсько-шляхетські війська з татарами напали на Монастирище, розорили його, частину жителів взяли в полон у Крим. Згідно з переписною книгою 1666 року, в селі числилося всього 45 селянських дворів, але зручне географічне положення Монастирища сприяло його порівняно швидкому відновленню: у 1718 році тут налічувалося 60 козацьких дворів, 69 вільних селянських дворів і 44 двори залежних селян (3 — чиншевих прилуцького полковника, 25 — рангових, 16 — духовенства).
Жителі займались землеробством, тваринництвом, овочівництвом та садівництвом. Цьому сприяла наявність широких степових просторів на правому березі Удаю. Сотниками обирались головним чином заможні козаки. Вони скуповували землі в козаків та селян не лише Монастирища, а й сусідніх сіл. Селян, що жили на цих землях, перетворювали на своїх кріпаків. У 1728 році полковник Носенко був змушений усунути за жорстоке поводження з підлеглими сотника Г. Забарного. Пізніше протягом півстоліття сотнею керували Романовичі. Вони прибрали до рук значну кількість земель і поселили на них підсусідків. За відомостями 1729 р., рангових посполитих у Монастирищі числилося 173 двори і 130 підсусідків. У 1730-х роках у містечку різко зменшилася кількість населення внаслідок переселення частини жителів за Дніпро. Так, у 1740 році тут налічувалося 52 козацьких двори (61 хата) і 78 бездвірних хат їх підсусідків, 39 селянських дворів (43 хати) і 3 хати їх підсусідків. У своїй скарзі до суду на Романовича селяни писали, що він довів їх до зубожіння, і що вони незабаром будуть «позбавлені і останніх харчів».
Після ліквідації полкового устрою Монастирище в 1782 році увійшло до складу Ніжинського повіту Чернігівського намісництва (з 1797 р. — Малоросійської, з 1802 р. — Чернігівської губернії). У 1796 році в Монастирищі налічувалось 2088 осіб: 487 козаків, 941 селян, 499 різночинців, 70 дворян, 91 чиновник.
XIX сторіччя
На початку XIX сторіччя сільськогосподарське виробництво залишалося основною галуззю господарства. Вирощувались пшениця, жито, овес, гречка, картопля, льон, коноплі, буряк та інші культури. Багато козаків і селян займалося тютюнництвом, яке почало розвиватися ще на початку XVIII сторіччя і набуло найбільшого поширення в XIX сторіччі як прибуткова галузь сільського господарства. Тютюн мав великий попит не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку.
Вигідні шляхи сполучення — річка Удай і поштовий тракт Чернігів — Прилуки, що проходив через містечко — сприяли певною мірою зростанню торгівлі й економіки. Тут відбувалися два ярмарки на рік, де предметами торгівлі були хліб, м'ясо, тканини, тютюн, горілка, різний інвентар тощо. Однак в цілому господарство містечка було відсталим. Переважала трипільна система землеробства. Основними знаряддями були серп, коса, дерев'яна соха, плуг, борона. Слабо було розвинене промислове виробництво. Воно мало кустарно-ремісничий характер.
В складі народного ополчення, жителі Монастирища брали участь в Французько-російській війні 1812 року.
За переписом 1835 року в Монастирищі з 388 козацьких сімей лише 23 сім'ї були заможні, 62 — середнього достатку, 108 — «бідніших», тих, що «нічого не мали» — 1957. В той же час поміщики володіли великими земельними угіддями. Деякі з них мали від 1000 до 3000 десятин землі. Напередодні скасування кріпосного права в Монастирищі налічувалось державних селян — 599, поміщицьких — 881. Тільки в поміщика Забіли було близько 419 кріпаків.
Восени 1859 в Монастирищі сталися події, які дуже стурбували поміщиків, повітову та губернську владу. Кріпосні селяни поміщика Романовича, у якого панщина доходила до 5—6 днів на тиждень, відмовилися відбувати панщину й платити оброк, протестуючи проти надмірного збільшення кріпосницьких повинностей. Для розправи з селянами в містечко були прислані солдати. Скасування кріпосного права у 1861 році не ліквідувало безземелля й малоземелля селян. 603 ревізькі душі в Монастирищі одержали 1658 десятин землі, з якої 400 десятин було непридатної для обробітку. Селяни одержали земельні наділи менші, ніж мали до реформи. Так, наприклад, до реформи селяни поміщика Забіли мали по десятині і 1741 сажню на душу, а після її проведення одержали, по десятині 1554 сажні, тобто земельні наділи скоротились на 187 сажнів. Викупні платежі за землю були надзвичайно великими. Селяни Монастирища виплачували по 43—45 карбованців за десятину — вдвічі більше існуючої купівельної ціни за землю в середині XIX сторіччя. Причому до оформлення викупу селяни вважалися тимчасовозобов'язаними й мусили виконувати певні повинності.
1866 року у козацькому та власницькому містечку Ніжинського повіту Чернігівської губернії мешкало 3245 осіб (1529 осіб чоловічої статі та 1716 — жіночої), налічувалось 412 дворових господарства, існували 2 православні церкви. Цього ж року 6 вересня було освячено теплий кам'яний храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 3162 особи, налічувалось 651 дворове господарство, існували 5 православних церков, школа, лікарня, поштова станція, 2 постоялих двори, трактир, 11 постоялих будинків, 10 лавок, 14 вітряних млинів, 3 маслобійних та цегельний заводи, відбувались базари та 3 ярмарки на рік..
.
Реформа 1861 року створила умови для прискореного розвитку капіталізму. Наприкінці XIX сторіччя в Монастирищі йшов інтенсивний процес утворення великих господарств капіталістичного типу. До їх числа належали господарства Троцини, Сезонцева та ін. Вони скуповували й орендували землю в поміщиків і ставали власниками найбільших економій. Поступово до них перейшли багаті лісові масиви навколо Монастирища. Троцині, наприклад, належало 445 десятин лісу, Харитоненку — 244, Сезонцеву — 144, Московченку — 179 десятин.
Підприємці містечка мали 9 олійниць, 3 цегельні заводи, 17 крамничок, 19 шинків, 7 трактирів і заїжджих дворів. На кінець XIX сторіччя в містечку налічувалось 326 козацьких і 519 селянських дворів. З цього числа 100 дворів не мали ні землі, ні тяглової сили. За орендовані землі селяни платили поміщику половину врожаю і відробляли 3—4 дні за десятину. Крім того, вони сплачували оброчний і подушний податки, вносили так званий громадський збір, ремонтували дороги й мости, перевозили пошту і пасажирів та ін. Зубожілі селяни змушені були переселятися в східні райони Росії або шукати роботу в містах.
XX сторіччя
У 1898 році в Монастирищі була відкрита земська однокласна школа, працювали дві церковнопарафіяльні школи. У 1903 році населення Монастирища звернулося до Міністерства освіти з проханням перетворити однокласну земську школу на двокласне земське училище. Це прохання було задоволене в 1913 році. 1916 року в селищі відкрили нову однокласну земську школу. З 1901 року почала діяти земська бібліотека. Тоді ж були відкриті лікарня на три ліжка та медично-фельдшерська дільниця. Для населення, що перевищувало 3 тисячі чоловік, цього було вкрай недостатньо. У 1916 році, наприклад, медична дільниця Монастирища змогла прищепити віспу тільки 26 дітям, а хворіло 66 дітей із 465-ти.
Під час революції 1905—1907 років у селі сталося кілька масових виступів селян. У травні 1906 року в Монастирищі відбувся страйк селянської бідноти і наймитів, що працювали у поміщицьких і "куркульських" економіях. Страйкарі вимагали знизити орендну плату за землю, скоротити робочий день, підвищити оплату праці з 25 копійок в день до 1 карбованця. Намагаючись зірвати страйк, поміщики найняли робітників із далеких сіл і платили їм по 50 копійок за день. У відповідь на це вісімдесят монастирищенських селян увірвалися в економії і розігнали найнятих робітників, а приміщення економій підпалили. Страйкуючих підтримали селяни сусідніх сіл. Поміщики змушені були поступитися і підвищити заробітну плату наймитам до 70 копійок за день. Та коли страйк припинився, почалася розправа над активними учасниками. Поліцейські, прислані з Ніжина, справедливо заарештували організаторів виступу І. Білана, М. Дяченка, братів Литовченків та інших. В рішенні Ніжинського окружного суду цих селян звинувачували в організації «масового зборища» і в антидержавних вчинках.
У часи Першої світової війни в Монастирищі були мобілізовані майже всі, що є відверта брехня, працездатні чоловіки. Лише в ході першої мобілізації було мобілізовано 200 монастирищівців.
У 1917 році в селі встановилася влада Центральної Ради.
Великий вплив на мешканців села справляли солдати-дезертири, які прибували з фронту, а також односельці, що поверталися з в'язниць і заслання, де відбували покарання за участь у революційних виступах 1905—1907 років. Звістку про Жовтневе збройне повстання в Петрограді приніс до містечка Микола Ковалевський, що служив машиністом на крейсері «Аврора».; «Деснянська правда», 13 вересня 1962
У листопаді фронтовики, підтримані селянською біднотою, організували вибори революційного комітету. Його головою був обраний селянин Г. Динька. Ревком розпустив продовольчу управу Тимчасового уряду, ліквідував посади пристава, урядника і стражників. У другій половині січня 1918 року комуністи привласнили до 3 тис. десятин громадських земель.
У квітні Монастирище зайняли війська гетьмана Павла Скоропадського та союзників з Німеччини. Відновили лад, покарали збільшовичених селян, встановили податки на хліб, худобу.