Кандидат на членство в ЄС — статус для держави, яка прагне стати повноцінним членом європейського міждержавного об'єднання (Європейського Союзу). Набуття статусу кандидата на членство в ЄС є бажаною ціллю для низки держав. Європейський Союз є об'єднанням такого типу, де держави-члени юридично залишаються суверенними, але добровільно «об'єднали свої суверенітети для того, щоб збільшити свою потужність та вплив у світі, якого жодна з них не могла б досягти наодинці». Процес розширення Європейського Союзу супроводжується певними змінами правового статусу на кожному етапі й делегуванням суверенних повноважень до спільних органів ЄС. Питання членства у Європейському Союзі стає більш актуальним в умовах зростаючої глобалізації.

Європейський Союз налічує 27 держав-членів. Нині статус держав-кандидатів мають Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова, Північна Македонія, Сербія, Туреччина, Україна та Чорногорія, а Косово є потенційним кандидатом (Берлінський процес).

28 лютого 2022 року, через чотири дні після початку широкомасштабного російського вторгнення під час російсько-української війни, Президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в Європейському Союзі. Разом із головою ВРУ Русланом Стефанчуком та прем'єр-міністром України Денисом Шмигалем було підписано «Спільну заяву». Вже 1 березня 2022 року Зеленський виступив у Європейському парламенті з проханням про прийняття України до ЄС за спеціальною пришвидшеною процедурою. 23 червня Україна та Молдова отримали статус кандидатів на членство в ЄС.

Отримання державою статусу кандидата на членство в ЄС не означає перехід на євро, скасування спеціального дозволу на роботу чи отримання дозволу на проживання в державах-членах ЄС, якщо тільки це не буде закріплене окремими домовленостями.

Правова основа Можливість прийняття певної держави до складу Європейського Союзу закріплена в статті 49 «Договору про Європейський Союз». В ній ідеться про те, що теоретично кожна країна може подати заявку на вступ до ЄС. Однак на практиці державні органи кандидата повинні виконати для цього низку вимог. Цілий ряд передумов вступу до ЄС відображенні у статті 40 вищевказаного договору. Інші вимоги до держав, які оголосили про бажання приєднатися до ЄС, містяться у так званих Копенгагенських критеріях. Ці критерії, яким мають відповідати держави-кандидати на вступ до Європейського Союзу, були схвалені на засіданні Європейської Ради в Копенгагені у червні 1993 р. Таким чином правова основа отримання членства в Європейському Союзі відображена в трьох джерелах. До них належать:

Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) 1992 року;

Декларація Європейської Ради в Копенгагені (Копенгагенські критерії) 1993 року;

Рамкові угоди для переговорів з особливими умовами для кожної держави-кандидата.

Вимоги

Географічний критерій Інтеграційні процеси, що тривалий час почали відбуватися в Європі, оголили на порядку денному проблему формування європейської ідентичності. Відомо, що під географічним критерієм розуміють певну ідентифікацію Європи з певною географічною одиницею. Зазначене питання географічної локалізації є досить проблематичним, позаяк Європа, окрім Європейського Союзу, представлена у таких організаціях, як СОТ, ООН та НАТО. Більш того Європа не є статичною географічною величиною, оскільки її географічні кордони зафіксовані не зовсім чітко. У 1987 році від Марокко було надано заявку на вступ до ЄС. Однак вона не отримала погодження через те, що країна не є європейською.

До 2004 року дискусії навколо географічного критерію членства в ЄС не вважалися актуальними, через те, що держави-члени цілком відповідали визначенню «європейська держава». Разом з тим у практиці ЄС на той час вже існували випадки відмови у вступі саме у зв'язку з невідповідністю географічному критерію. Останній закріплений у Договорі про Європейський Союз. У статті 49 йдеться про те, що «будь-яка європейська держава, яка поважає цінності Європейського Союзу, та віддана їх поширенню, може подати заявку на набуття членства у Союзі» (). Таким чином, даний Договір визначає два основоположні критерії членства, серед яких — географічний. Наразі не затверджено жодних нормативних приписів, які б встановлювали, за яким саме принципом відносити державу до європейської, а також щодо визначення меж Європи як такої. Дослідники схильні вважати, що «східний кордон ЄС» багато в чому визначається не за географічними, а за політичними та ідеологічними ознаками. Звідси виникають заяви, про можливість існування Європи «від Атлантики до Уралу»; «від Бреста до Баку», «від Кабо да Рока до Камчатки». Ще більше поглиблює проблему із визначенням територіальних меж Європи надання членства в ОБСЄ, до складу якої входять такі очевидно не європейські держави, як Узбекистан, Монголія, Канада, Сполучені Штати Америки.

Особливо дискусійною була ситуація, коли у 2004 році до Європейського Союзу вступили одразу десять держав, серед яких Кіпр та Мальта. Розташування останніх заледве збігається з географічними кордонами Європи. Саме тому Європейська комісія була змушена надати офіційне роз'яснення, що: «географічне розташування Кіпру, глибинні зв'язки, які протягом двох тисяч років розташовували острів біля самого джерела європейської культури й цивілізації, потужність європейського впливу, що проявляється в цінностях, які поділяються народом Кіпру, та в реаліях культурного, економічного, політичного і соціального життя його громадян, чисельність його контактів будь-якого виду зі Співтовариством — усе це надає Кіпру, поза всяким сумнівом, його європейську ідентичність і характер, а також підтверджує його покликання належати до Співтовариства». Після цього науковці розпочали обговорення появи так званої «європейської ідентичності», яка охоплює як географічний критерій, так і лінгвістичний, історичний та культурний.

Політичні та правові критерії Держави члени Європейського союзу визнають, що плюралістична демократія та правова держава є важливо необхідними для забезпечення реалізації принципу поваги до всіх прав людини та основних свобод, розвитку контактів між людьми та вирішення інших пов'язаних з цим питань гуманітарного характеру. Згадані держави висловили свою прихильність до ідеалів демократії та політичного плюралізму, а також свою спільну рішучість будувати демократичне суспільство на основі вільних виборів та верховенства закону. Держави члени ЄС підтвердили своє зобов'язання повною мірою виконувати всі положення «Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі» (Гельсінські угоди) та інших документів ОБСЄ. Згадані держави визнали, що співпраця між ними, а також активна участь окремих осіб, груп, організацій та установ суттєво необхідні для забезпечення постійного досягнення їх загальних цілей. Захист та заохочення прав людини та основних свобод є однією з основних цілей правління й підтверджують, що визнання цих прав і свобод є основою свободи, справедливості та миру.

До держав-кандидатів, на основі договору про Європейський Союз, декларація Європейської Ради в Копенгагені (Копенгагенські критерії) та певних рамкових угод висувається цілий ряд вимог, невідповідність яким унеможливлює прийняття країни до спільноти. Правова система держави-кандидата повинна забезпечувати реалізацію права людини вільно вибирати та розвивати відповідно до міжнародних стандартів у галузі прав людини свої політичні, соціальні, економічні та культурні цінності. Вони втілюються в життя шляхом вільних виборів, які проводяться через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування або рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, які забезпечують на практиці вільний вираз думки виборцями під час виборів своїх представників. Своєю чергою на уряді та державних органах влади покладено обов'язок дотримуватися Конституції та іншими законами. Під час спільної наради в 1990 році був прийнятий «Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ», який особливу увагу приділяв вимогам для повноцінного співіснування держави та політичної системи.Зокрема було наголошено на існуванні чіткого поділу між державою та політичними партіями й останні не зливатимуться з державою. Діяльність уряду та правоохоронних й судових органів здійснюється відповідно до системи, встановленої законом й реалізується поза політичної системи. Повага до такої системи має бути забезпечена збройними силами та поліцією, які мають знаходитися під контролем цивільних органів влади та бути підзвітними їм. Держава-кандидат повинна гарантувати, що тексти законів, які мають відповідати зобов'язанням з міжнародного права, будуть доступні всім для ознайомлення. Всі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист. В правовій системі держави мають бути відсутніми будь-які закони, що дискримінують особу за будь-якою ознакою. Кожній людині повинні гарантуватися ефективні засоби правового захисту проти адміністративних чи кримінальних рішень, гарантуватися повага до основних прав та забезпечуватися не нанесення шкоди з боку правової системи. Має забезпечуватися незалежність суддів та неупереджене функціонування державної судової системи, а також незалежність адвокатів та їх доступність для людини. Будь-якій людині, яка переслідується в судовому порядку, має бути надане право захищати себе особисто або без зволікання за допомогою обраного нею захисника, або, якщо ця особа не має у своєму розпорядженні достатніх засобів для оплати послуг захисника, на безоплатне отримання таких послуг. Найголовнішим принципом в судовій системі повинно бути твердження, що ніхто не буде звинувачений, судимий чи засуджений за будь-який злочин, якщо тільки це не передбачено законом, а винність не буде доведено згідно закону. Держава-кандидат повинна приєднатися до міжнародно-правових інструментів у галузі захисту прав людини та забезпеченні верховенства закону на національному рівні. Держави-члени ЄС своєю чергою підтвердили, що вони приєдналися до міжнародного пакту про цивільні та політичні права, до міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та до інших відповідних міжнародно-правових інструментів. Це було зроблено для того, щоб доповнити внутрішні заходи правового захисту та краще забезпечувати повагу державами-членами до міжнародних зобов'язань (Європейська конвенція про права людини, Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права тощо).