Джейкоб Лаукс Деверс (; 8 вересня 1887, Йорк, Пенсільванія — 15 жовтня 1979, Вашингтон) — американський воєначальник, генерал армії США (1945). Учасник Першої та Другої світових війн, командувач 6-ї групи армій на Європейському театрі в роки Другої світової війни. Особисто брав участь у розробці та прийнятті на озброєння багатьох видів озброєння, включаючи танки M4 Sherman і M26 Pershing, вантажівку-амфібію DUKW, гелікоптер Bell H-13 Sioux та гвинтівку M16.
Випускник Військової академії 1909 року, Деверс був призначений в польову артилерію. Під час Першої світової війни він був інструктором у Вогневій школі у Форт Сілл, штат Оклахома, і служив у Франції лише після 11 листопада, після підписання перемир'я. У період між двома світовими війнами він був рішучим прихильником механізації та моторизації армії в той час, коли ідея поступового виведення кінноти з поля бою наражалася на затятий опір консервативних артилеристів.
Коли в Європі почалася Друга світова війна, Деверс перебував у Панамі. У жовтні 1940 року він отримав звання генерал-майора і прийняв командування новосформованою 9-ю піхотною дивізією у Форт Брегг, Північна Кароліна, базі, будівництвом якої він керував. У серпні 1941 року призначений начальником бронетанкових сил американської армії, керував розгортанням їх з чотирьох бронетанкових дивізій до шістнадцяти. У травні 1943 року Деверс став командувачем американської армії на Європейського театрі воєнних дій (ETOUSA). Він перебував у постійному конфлікті з генералом Дуайтом Д. Ейзенхауером через перекидання ресурсів ETOUSA на Північноафриканський театр воєнних дій, де керував Ейзенхауер. У січні 1944 року Ейзенхауер змінив його, очоливши ETOUSA, а Деверс вирушив командувати Північноафриканським театром війни на чолі американської армії на цьому театрі дій. Деверс брав участь в організації, плануванні та керівництві операцією «Драгун», вторгненням на південь Франції в серпні 1944 року. Він очолював 6-ту групу армій у Франції та Німеччині до прориву до Рейну, відбивав німецький контрнаступ в операції «Нордвінд», ліквідував Кольмарську «кишеню» та був на чолі значного угруповання під час вторгнення західних союзників до Німеччини. Після війни командував Сухопутними військами армії.
Біографія
Ранні роки життя Джейкоб Лаукс Деверс народився 8 вересня 1887 року в Йорку, штат Пенсільванія, у родині Філіпа Деверса, годинникара і партнера ювелірного магазину, і Елли Кейт Лаукс, домогосподарки. Спочатку він здобув освіту в початковій школі Гарфілда в Йорку, з вересня 1901 року продовжив навчання в Йоркській середній школі, яку закінчив в травні 1905 року. У червні 1909 року поступив до Військової академії США. Серед його однокласників були Джордж С. Паттон (46-й), Вільям Худ Сімпсон (101-й) і Роберт Ейчелбергер, які також стали чотиризірковими генералами, а також і Джон Лі (12-е місце) та Делос Еммонс (61-е місце), які стали тризірковими генералами американської армії у Другій світовій війні. 11 червня 1909 року Джейкоб Деверс закінчив Вест-Пойнт, посівши 39-е місце у своєму класі зі 103 кадетів, і отримав звання другого лейтенанта польової артилерії.
Офіцерська служба Деверса розпочалася у 1-му дивізіоні 4-го полку гірської артилерії, що базувався в казармах Ванкувера в штаті Вашингтон. Це був в'ючний артилерійський підрозділ, тобто усі гаубиці, боєприпаси та спорядження перевозили мули. На озброєнні в батареї Деверса перебували застарілі 2,95-дюймові гірські гармати QF. 11 жовтня 1911 року Деверс одружився з Джорджі Хейс Лайон з Арлінгтона, штат Вірджинія.
У грудні 1912 року Деверса відправили назад у Вест-Пойнт, щоб викладати математику. 1 квітня 1916 року отримав звання першого лейтенанта. У серпні був переведений до щойно сформованого 9-го полку польової артилерії, який базувався у Шофілд Барракс на території Гаваїв.
Перша світова та міжвоєнний час
10 грудня 1917 року його відправили артилерійським інструктором до Вогневої школи у Форт Сілл, штат Оклахома. 15 жовтня 1918 року він став старшим офіцером 9-го полку польової артилерії, його колишнього підрозділу з Гаваїв, який зараз знаходиться у Форт Сілл. У вересні він був призначений командувати 60-м полком польової артилерії, який готувався до перекидання на Західний фронт у Францію, але так і не зайняв цю посаду. Капітуляція Німецької імперії та підписання перемир'я 11 листопада 1918 року завершило бої, а накази були скасовані. Натомість 5 березня 1919 року розчарований Деверс став командиром 1-го полку польової артилерії у Форт Сілл. У травні 1919 року Деверса відправили на тримісячну тимчасову службу до Європи в американській окупаційній армії. Він навчався у французькій артилерійській школі в Треве, вивчаючи гармати, боєприпаси, спорядження та тактику, яку використовували союзники та німці під час війни.
Після п'яти років служби у Вест-Пойнті 3 вересня 1924 року Деверс був обраний для навчання в командно-штабній школі у Форт Лівенворті, штат Канзас, яку закінчив як видатний випускник 28 червня 1925 року. Він зайняв 42-е місце в класі 258, який очолив Дуайт Ейзенхауер. Потім його знову відправили у Форт Сілл на посаду директора артилерійського відділу школи польової артилерії, де він служив до 31 серпня 1929 року. Під час свого перебування на цій посаді Деверсу приписували низку інноваційних тактичних і технічних удосконалень артилерії, включаючи передову методику вогневої підтримки, яку згодом успішно використали під час Другої світової війни. Упродовж міжвоєнного періоду він залишався рішучим прихильником механізації. Ідея поступового виведення коней зустріла сильний опір консервативних артилеристів.
У вересні 1929 року Деверс служив у штабі начальника польової артилерії. 15 серпня 1932 року поступив на навчання до Воєнного коледжу армії у Вашингтоні, який успішно закінчив 29 червня 1933 року. Після цього отримав призначення у Форт-Хойл, штат Меріленд, на посаду начальника штабу 1-ї бригади польової артилерії. Пізніше став командиром 2-го дивізіону 6-го полку польової артилерії. 15 червня 1934 року його відправили до Форт Майєр, штат Вірджинія, поблизу округу Колумбія, командиром 1-го дивізіону 16-го полку польової артилерії.
1 липня 1938 року отримав звання полковника.
На момент початку Другої світової війни у серпні 1939 року Деверс служив у зоні Панамського каналу, де керував будівельними проєктами та іншими покращеннями оборони зони Панамського каналу.
1 травня 1940 року за рекомендацією нового начальника штабу армії генерала Джорджа К. Маршалла та схвалення військовим міністром Генрі Х. Вудрінгом Джейкоб Деверс був підвищений у званні до бригадного генерала. Його підвищення раніше 474 інших полковників зробили його у 52 роки наймолодшим бригадним генералом армії. У липні Деверс був відкликаний до Вашингтона із зони Панамського каналу, перейнявши на себе командування Тимчасовою бригадою в районі округу Колумбія.
1 жовтня 1940 року Деверс отримав звання генерал-майора і очолив новосформовану 9-ту піхотну дивізію у Форт Брегг. Він контролював навчання 9-ї дивізії, одночасно керуючи величезною програмою розширення бази Форт Брегга. Деверс керував базовою та передовою підготовкою піхоти у Форт Бреггу для тисяч військових під його командуванням, регулярної армії, національної гвардії, резервістів і призовників. Під час перебування Деверса на цій посаді на базі Форт-Брегг збільшився з 5400 до 67 000 солдатів. У той же час він розгорнув та організував величезні проєкти щодо будівництва будинків, навчальних закладів і доріг на військовій базі.
1 серпня 1941 року генерал Маршалл призначив Деверса начальником бронетанкових сил, штаб-квартира яких була у Форт-Ноксі, штат Кентуккі. Він відповідав за перевірку, організацію та підготовку бронетанкових дивізій та окремих танкових батальйонів, включаючи весь призначений нетанковий персонал. На момент, коли Деверс прийняв командування, бронетанкові сили мали дві бронетанкові дивізії: 1-шу бронетанкову дивізію у Форт-Полк, штат Луїзіана, і 2-гу бронетанкову дивізію у Форт-Ноксі, і один окремий танковий батальйон, 70-й танковий батальйон у форті Джордж Дж. Мід, Меріленд. Обидві дивізії брали участь у широкомасштабних Луїзіанських маневрах. Незважаючи на певні успіхи, маневри виявили недоліки в тактиці застосування бронетанкових частин, експлуатації бронетехніки та озброєння, а також загальну недостатню боєготовність формувань такого типу. Деверс пояснював велику частину незадовільних результатів погано підготовленими молодшими і штабними офіцерами, але також бачив брак у доктрині застосування бронетанкових військ, що заважає організації взаємодії танків, піхоти та артилерії.
3 травня 1943 року під час повітряної інспекції військ генерал-лейтенант Френк М. Ендрюс, командувач армії США на Європейському театрі війни (ETOUSA), загинув в авіаційній катастрофі в Ісландії. Маршалл призначив Деверса замість нього командувати ETOUSA, який 9 травня 1943 року прибув до Англії. Головними завданнями командувача було контроль розроблення детальних планів та питання передислокації й зосередження особового складу і техніки для операції «Оверлорд» на Британських островах, а також підтримка комбінованого наступу бомбардувальної авіації. Наприкінці травня 1943 року у Сполученому Королівстві перебувало 133 тис. американських військових, з яких 19 тис. — у сухопутних військах, 74 тис. — у повітряних силах, 34 тис. — у службах постачання. До кінця року їхня чисельність зросла до 774 тис., з яких 265 тис. — у сухопутних військах, 286 тис. — у ПС, 220 тис. — у службах постачання. Готуючи плани «Оверлорда», Деверс тісно співпрацював з начальником штабу Верховного головнокомандувача Об'єднаних сил (COSSAC), британським генерал-лейтенантом Фредеріком Е. Морганом, з яким у нього були хороші робочі відносини.
На конференції в Тегерані в листопаді 1943 року президент Рузвельт призначив Ейзенхауера Верховним головнокомандувачем об'єднаних сил союзників, що готувалися до операції «Оверлорд». Деверс сподівався, що він буде призначений командувачем 1-ї групи армій, але замість цього був відправлений до Середземного моря як командувач американської армії на Північноафриканському театрі війни (NATOUSA). Американські формування на театрі включали 5-у армію генерал-лейтенанта Марка В. Кларка і 7-му армію Джорджа Паттона; 12-ту повітряну армію на чолі з генерал-майором Джоном К. Кенноном; 15-ту повітряну армію генерал-майора Натана Твайнінга; і служби постачання НАТО США на чолі з генерал-лейтенантом Томасом Б. Ларкіним. Ікер прибув разом із Деверсом як головнокомандувач Середземноморськими військово-повітряними силами союзників. 4 січня 1944 року Деверс прибув до штаб-квартири об'єднаних сил (AFHQ) в Алжирі, ставши також заступником Верховного головнокомандувача Об'єднаних сил на Середземноморському театрі під командуванням британського генерала сера Генрі Мейтленда Вілсона. Деверс і Вілсон добре працювали разом, і, незважаючи на адміністративний характер своєї посади, Деверс більшу частину свого часу проводив на фронті.
Постійні невдачі в просуванні в Італії спонукали Об'єднаний комітет начальників штабів союзників відкласти операцію «Енвіл», висадку союзників уздовж узбережжя південної Франції, що збігалася з «Оверлордом». Кларк сказав Деверсу, що ще одна атака на лінію Густава не може бути проведена до травня, а VI корпус не може бути виведений з Анціо, поки це не вдасться. Але планування «Енвіл», розпочате в середині січня, тривало. Маршалл наполягав на тому, що для успішного проведення операції «Енвіл» потрібен досвідчений командир, і коли Паттона не було, Кларк був єдиним слушним кандидатом на цьому театрі війни. 2 березня Деверс призначив Александера Патча замість Паттона командувачем 7-ю армією.