Зелена лінія () — найстаріша з трьох ліній Стокгольмського метро. Лінія завдовжки 41,256 км складається з однієї лінії на північ від центру міста, розгалужучись на три гілки на південь від центру міста. Перша частина лінії була відкрита як метро в 1950 році, хоча деякі частини лінії датуються 1930-ми роками і спочатку використовувалися стокгольмським трамваєм.

Історія Перед метро Перша дистанція теперішньої Зеленої лінії була відкрита як метро в 1950 році, але кілька дистанцій лінії використовують інфраструктуру, яка спочатку була побудована або використовувалася для стокгольмського трамваю . До них належать: між ом і на лінії використовуються колії, які були створені для використання 19-го маршруту трамваю в 1930 році. Ці колії вимагали відновлення з видаленням залізничних переїздів, перш ніж потяги метро могли ними користуватися. між ом і лінія використовує , тунель, спочатку побудований для використання на трамвайних маршрутах 8 і 19 в 1933 році. Станції тунелю потребували реконструкції, перш ніж потяги метро могли їх використовувати. між Крістінебергом і Алвіком лінія використовує Транебергсброн , автомобільний міст, побудований із відокремленими трамвайними коліями в 1934 році. Трамвайні колії були перепрофільовані для використання поїздами метро. між ом та на лінії використовуються колії, побудовані за стандартами метро, ​​без залізничних переїздів, але використовувалися трамваями з 1944 року. між Сканстулль і лінія використовує Сканстулльсбрун, автомобільний міст, побудований із залізничними коліями в 1946 році. Колії були розроблені для використання в метро, ​​але спочатку використовувалися трамваями.

Відкриття метро Зелена лінія та її відгалуження відкривалися поетапно:

У жовтні 1950 року відкрита лінія між Слюссеном і ом , включаючи відновлені трамвайні колії через Седертунельн і через Шанстуллсбрун. У вересні 1951 року відкрилася відгалуження від Гулльмарсплан до Стуребю, в основному використовуючи відновлену колію трамвайного маршруту 19. У жовтні 1952 року відокремлена дистанція лінії від до , що мала у своєму складі колишні трамвайні колії через Транебергсбрун і далі до Ісландстор'єт. У листопаді 1954 року лінія була продовжена від Стуребю до а. У листопаді 1956 року лінія була продовжена від Веллінгбю до . У листопаді 1957 року Гетор'єт був сполучений зі Слюссеном через центр Стокгольма, сполучивши дві раніше відокремлені дистанції лінії. У квітні 1958 року відгалуження від а до а було відкрито. У листопаді 1958 року лінія була продовжена від Гаммарбюгейдена до а , від Гекараньєна до Фарста і від Гессельбю-горда до а. У листопаді 1959 року лінія була продовжена від Гегдалена до Рогсведа У грудні 1960 року лінія була продовжена від Рогсведа до У серпні 1971 року лінія була продовжена від Фарста до У серпні 1994 року лінія була продовжена від Багармоссена до а

Маршрут Зелена лінія складається з однієї лінії на північ від центру міста, розгалужуючись на три гілки на південь від центру міста, із загальною довжиною лінії 41,256 км. Обслуговується трьома маршрутами метро, ​​які починаються з різних кінцевих пунктів уздовж північної частини, і кожен з яких обслуговує одну з трьох південних гілок. Лінія 17 сполучає із ом , а лінія 18 сполучає із , а лінія 19 сполучає Гессельбю-странд з Гагсетрою. Більшу частину дня потяги курсують що 10 хвилин на кожному маршруті, що забезпечує 18 поїздів на годину на спільній центральній секції. Додаткові потяги курсують у періоди пік, а вночі інтервали збільшують до півгодини.

Зелена лінія має пересадки із Червоною лінією метро на , і , а також із Синьою лінією на і Т-Сентрален. Також має пересадки з приміською залізницею на і, Т-Сентрален і Фарста-странд, з залізничними лініями далекого сполучення на Т-Сентрален, зі штрассенбаном Tvärbanan на Альвік, Гулльмарсплан і Глобен, зі штрассенбаном Nockebybanan в Альвіку і на Spårväg на Т-Сентрален. Пересадка на S-bahn Saltsjöbanan у Слюссені не відбувається через реконструкцію лінії S-bahn.

Зелена лінія має загалом 49 станцій, з яких 12 підземних і 37 наземних. На відміну від пізніших ліній метро, ​​підземна дистанція Зеленої лінії у центрі міста була побудована на відносно неглибоких тунелях, і тому на лінії є кілька фірмових станцій Стокгольмського метро, ​​вирубаних із голої скелі (глибокого закладення тбіліського типу), з більшою частиною підземних станції з бетонними облицюваннями.

Примітки