Canis edwardii — викопний вид вовка з роду Canis, який населяв Північну Америку три мільйони років тому з пізнього пліоцену і вимер до кінця плейстоцену.
Таксономія C. edwardii вперше описаний Газіном в 1942 році.
та висунули гіпотезу, що рід Canis походить від подібного до койота виду Eucyon davisi, рештки якого вперше з’являються в міоцені (приблизно 6 млн років тому) на південному заході США та в Мексиці. У пліоцені (приблизно 5 млн років тому) в тому ж регіоні з’явився більший за розміром C. lepophagus, а вже в ранньому плейстоцені (приблизно 1 млн років тому) існував C. latrans. Дослідники запропонували, що лінія Eucyon davisi → C. lepophagus → C. latrans була лінійною еволюцією. Крім того, C. edwardii, C. latrans та C. aureus вважаються такими, що формують невелику кладу, причому C. edwardii є найдавнішим із них. Його існування охоплює період від середнього бланкану (пізній пліоцен) до кінця ірвінгтонського періоду (пізній плейстоцен), тому його вважають ймовірним предком інших представників цієї клади.
С. priscolatrans Canis priscolatrans жив у пізньому пліоцені — ранньому плейстоцені в Північній Америці. Перший справжній вовк з’являється в період пізнього бланкану/раннього ірвінгтонського часу , і ця форма отримала назву C. priscolatrans. Вона вважається або дуже близькою до C. edwardii, або навіть його синонімом. C. priscolatrans мав черепні розміри та пропорції, схожі на Canis rufus, але відрізнявся складнішою будовою зубів. Водночас, скам’янілості C. rufus відомі тільки з пізнього ранчолабрейського періоду, тобто значно пізніше.
не був упевнений, чи C. priscolatrans походив від C. lepophagus або C. arnensis, але вважав, що це могла бути популяція великих койотів, які дали початок та сучасним C. latrans (койотам). Він також зазначив, що C. arnensis з Європи демонструє разючу схожість з C. priscolatrans, і обидва могли представляти голоарктичну популяцію койотів, яка існувала в давнину. Рональд Новак не погодився з цією гіпотезою і вважав, що C. priscolatrans був американським аналогом європейського C. etruscus. Пізніше Куртен припустив, що як C. priscolatrans, так і C. etruscus могли належати до еволюційної гілки, яка привела до появи сірого вовка (C. lupus), однак він не був упевнений, чи вони розвивалися незалежно від C. lepophagus, чи мали спільного предка, що походив від C. lepophagus.
Рештки більшого койотоподібного C. edwardii знайдені в шарах пізнього пліоцену на південному заході США разом із C. lepophagus, що вказує на еволюційний зв’язок між ними. Річард Тедфорд визнав C. edwardii як окремий вид і виявив, що черепно-зубна морфологія C. priscolatrans входить у межі варіацій C. edwardii. Через це видова назва C. priscolatrans вважається сумнівною (nomen dubium).
Еволюційна лінія У 2021 році дослідники секвенували ядерну ДНК Aenocyon dirus. Отримані послідовності вказують на те, що A. dirus є представником сильно відособленої лінії, яка востаннє мала спільного предка з вовкоподібними псовими близько 5,7 мільйона років тому, а морфологічна схожість із сірим вовком є результатом конвергентної еволюції. Результати дослідження узгоджуються з раніше запропонованою таксономічною класифікацією A. dirus як представника роду Aenocyon. У дослідженні висунуто припущення про раннє походження лінії A. dirus в Америці, і що географічна ізоляція дозволила їм розвинути певний рівень репродуктивної ізоляції з часу їхнього розділення 5,7 мільйона років тому. Койоти, дхоли, сірі вовки та вимерлий Xenocyon еволюціонували в Євразії та відносно нещодавно — у пізньому плейстоцені — розселилися в Північну Америку, тож не мали змішування з лінією A. dirus. Довготривала ізоляція лінії A. dirus натякає на те, що інші викопні таксони Америки, включно з C. armbrusteri та C. edwardii, також можуть належати до лінії A. dirus.
У дослідженні 2024 року C. armbrusteri як вид роду Aenocyon визнано ймовірним, тоді як C. edwardii вважається спорідненішим із сучасним койотом.
Опис C. edwardii був більшим за C. latrans і відрізнявся пропорціями черепа та деяких зубів.
Примітки