Республіка Салѐ (), відома також як Республіка Бу-Регрег () — корсарське місто-держава, олігархічна республіка, що існувала в XVII столітті в містах Сале і Нове Сале (сучасний Рабат) на території Марокко і була повністю незалежна від марокканських султанів в період з 1627 по 1668 рік. Розташовувалась в гирлі річки Бу-Регрег і була заснована морисками, вигнанцями з іспанських регіонів Естремадура і Андалусія. Мориски були нащадками мусульман (арабів і берберів), які були примусово або добровільно навернені в християнство, але тим не менш потрапили під масову депортацію в часи іспанської інквізиції. Основною комерційною діяльністю республіки під час її короткого існування в XVII столітті були работоргівля та піратство.
Історія Своє походження республіка бере від початку XVII століття. Її виникнення тісно пов'язано з декількома хвилями іммігрантів, які прибули в Сале.
Прибуття орначерос
Ще до виходу в 1609 році указів короля Філіпа III про вигнання морисків з Іспанії, наприкінці XVI ст. в Сале прибуло приблизно 3 тис. заможних морисків з міста Орначос в провінції Естремадура на заході ІспаніїCoindreau (2006), p.42.
Культурні та мовні відмінності між корінним населенням Сале і морисками з Іспанії привели до того, що нові прибульці оселилися не в самому Сале, а на протилежному (лівому) березі Бу-Регрег — на руїнах стародавньої фортеці Касба Удая. Мориски, що прибули з Естремадури здебільшого зберегли вірність арабській мові. Вони залишили Іспанію ще до видання декретів про вигнання морисків, тож їм вдалося вивезти з собою своє майно. Завдяки своєму багатству та впливу, «орначерос» (вихідці з Орначоса) грали провідну роль політиці регіону до 1630 рокуCoindreau (2006), p. 48-49.
Прибуття андалузців Причинами другої хвилі імміграції стали укази короля Філіпа III (1609—1610 рр.), які зобов'язали кожного жителя Іспанії, що будь-коли сповідував іслам (хоча б і вже навернених до християнства), «негайно залишити країну»Coindreau (2006), p. 35В якості однієї з причин вигнання дослідники називають підтримку морисками (уявну або дійсну) османського флоту і берберських піратів, що грабували іспанське узбережжя. У той же час Р. Р. Ланда зазначає, що «у цьому поясненні наслідок видається за причину. Проосманська орієнтація морисків» була викликана постійними порушеннями іспанських законів, що гарантували мусульманському населенню «культурну автономію» ще з часів Реконкісти, а також неослабним тиском інквізиції, «нескінченними» викривальними процесами, безперервною конфронтацією з християнським населенням і «все зростаючим фанатизмом з обох сторін». Див: Ланда Р. Г. Мориски … — С. 53.. Загальна кількість іспанських біженців у Марокко досягла 40 тисяч осіб і десь приблизно 10 тисяч з них опинилася у СалеCoindreau 2006, p.43Ланда Р. Г. (1997) С. 54. Новоприбулі вихідці з Андалусії, говорили переважно іспанською і, на відміну своїх попередників, оселитися не в самій Касбі, а навколо неїCoindreau (2006), p. 43-44. Це нове поселення андалузців навколо Касби отримало назву «Нове Сале» (сучасний Рабат — столиця Королівства Марокко).
Вигнанці ставились дуже ворожо до іспанців і були достатньо заможніми, що дозволило їм придбати декілька кораблів. Таким чином, одним з основних промислів, яким розпочали займатись нові прибульці до Сале стало піратство, головною ціллю якого стало іспанське судоплавство.
Прибуття корсарів з Аль-Мамори Завоювання іспанцями Аль-Мамори (сучасна Мехдія) в 1614 році спричинило приплив нової хвилі втікачів в Нове Сале, цього разу це були досвідчені корсари і пірати усіх національностей, які до іспанського завоювання використовували Аль-Мамору в якості своєї бази. Серед новоприбулих було багато не тільки маврів-морисків, але й європейців, переважно протестантів — англійців і голландців, які ворогували з іспанцями. Наприкінці XVI століття між католицькою Іспанією та двома протестантськими країнами — Англією і Нідерландами точились затяжні війни, під час яких і Англія і Нідерланди залучали до боротьби з іспанцями каперів і приватирів, які діяли на підставі патентів, що видавались цими державами приватним особам. Але в 1604 році Іспанією було укладено Лондонський мирний договір з Англією, а в 1609 році Дванадцятирічне перемир'я з Нідерландами. Обидві ці угоди містили в собі положення, які припиняли війну між країнами на морі і забороняли каперство. Таким чином і англійські і голландські капери, що довгий час жили за рахунок нападів на іспанські кораблі, майже водночас зіткнулись з необхідністю або припинити свою прибуткову діяльність або опинитись поза законом у власних країнах. Багато з досвідчених англійських і голландських каперів обрали третій шлях — вони перебрались на північноафриканське берберське узбережжя і продовжили звідти нападати на іспанські судна під захистом інших, зокрема мусульманських державSick economies: drama, mercantilism, and disease in Shakespeare's England Jonathan Gil Harris p.152ffMimesis and Empire: The New World, Islam, and European Identities Barbara Fuchs p.121.Значна кількість англійських та голландських каперів знайшла притулок в марокканському портовому місті Аль-Мамора, що було справжнім піратським осередком. Проте після завоювання іспанцями Аль-Мамори в 1614 році, ці пірати були змушені шукати собі нового прихистку і більшість з них перебрались в Нове Сале. Тут їх тепло зустріли андалузські мориски і вони оселилися з ними біля підніжжя Касби, охоче погодившись з гегемонією орначеросCoindreau (2006), p. 46. Таким чином усього за кілька років лівий берег річки Бу-Регрег перетворився на осередок моряків і шукачів пригод різних національностей. Один голландський капітан в 1617 році так описував розвиток місцевого флоту:«Лише рік тому маври Сале не мали кораблів. Тепер у них у морі чотири кораблі. Вони стануть дуже сильними, якщо проти них не вжити жодних заходів»Ланда Р. Г. (1997) Мориски, с. 55.Багатство та підприємницький дух європейських каперів у поєднанні хоробрістю та прагненням помсти іспанцям андалузців, розумним наймом в свої лави іноземних ренегатів, безжальним використанням християнських рабів для найважчих робіт на галерах і марокканських тубільців як воїнів були джерелом успіху піратської діяльності в Новому Сале.
У 1619 році в Сале перебрався з Алжиру голландський капер-ренегат Ян Янсзон, що навернувся в іслам і взяв ім'я Мурат-реїс. Незабаром його було обрано адміралом піратського флоту Нового СалеFajardo, José Manuel (27 de abril de 2010). «Rabat/Salé, la conquête pirate». www.LeMonde.fr (em francês). Consultado em 30 de maio de 2012. Архівна копія 21.05.2022Lamborn Wilson 2003, p. 97. Фінансовий розвиток Нового Сале значною мірою був зумовлений лідерськими якостями Янсзона. Захоплені товари — золото, срібло, прянощі, тканини, раби та багато інших цінних товарів доставлялось до міста піратами після нападів на торгові кораблі та пограбувань прибережних європейських міст. Підраховано, що між 1618 і 1626 роками пірати Сале захопили товарів на 15 мільйонів фунтів і поневолили 6000 людейDumper 2007, p. 306., що становить приблизний еквівалент 3 млрд євроОцінка базується на розрахунку з вебсайту www.whatsthecost.com приймаючи ціни 1751 року, що є на 100 років пізніше від описаних подій.
Утворення республіки
Пірати, що оселились в Новому Сале, процвітали. Хоча головною жертвою їх операцій були узбережжя Іспанії та Португалії, вони розширили свої операції по всьому Атлантичному океану і запливали аж до Ісландії. Оскільки в Марокко з 1603 року йшла довга громадянська війна між кількома претендентами на трон і влада султана була слабкою, місто тішилось фактичною автономією.
В 1624 році султан Марокко Зідан Абу Маалі здійснив невдалу спробу підпорядкувати собі місто, після чого був змушений визнати політичну автономію Сале, хоча місто продовжувало сплачувати султану данину в розмірі 10 % від доходів. Всупереч поширеній думці, що султан повернув собі суверенітет над Сале і у 1624 році призначив Янсзона губернатором, схоже, що султан був змушений визнати вже наявний факт обрання Янсзона, лише формально призначивши його своїм губернатором, щоб зберегти принаймні видимість своєї влади над містом«Murad Reis», Pirate Utopias, p. 97, Retrieved 30 September 2009..«Murad Rais», p.98.
Сам термін «Сале» в ті часи служив для назви співтовариства, утвореного трьома містами. Крім власне Старого Сале (сучасне Сале), до складу республіки входили Нове Сале (Рабат) і Касба Удая. Старе Сале на правому березі річки залишалось переважно традиціоналістським містом з корінним арабським та єврейським населенням і ісламськими школами, яким керували релігійні марабути, тоді як Нове Сале і Касба на лівому березі Бу-Регрег були піратським осередком, населення якого складалось з іспанських морисків і європейських ренегатів та шукачів пригод усіх мастей.
Отримання повної незалежності
9 квітня 1627 року в Марракеші стався землетрус, а 21 квітня пройшов град розміром з яйце, деякі з яких пробили стелі наметів. Ці події вважали поганою ознакою, які спровокували заворушення. У квітні 1627 року, коли Ян Янсзон здійснював рейд на Ісландію, колишній каїд Азаммура, марабут і джихадист Сіді аль-Аячі підняв повстання проти Ахмада аль-Мансура і на чолі зі своїми марабутами захопив владу в Старому Сале. Сіді аль-Аячі відмовився сплачувати данину султану і оголосив напівнезалежну до того республіку повністю незалежною державоюMaziane 2007, p.59Andrews, Kenneth R. (26 квітня 1991). Ships, Money and Politics: Seafaring and Naval Enterprise in the Reign of Charles I (англ.). CUP Archive. ISBN 978-0-521-40116-6.. Через зміну політичної ситуації, Ян Янсзон незабаром після повернення до Сале з рейду на Ісландію покинув республіку і перебрався зі своєю родиною в Алжир.
Система управління Мешканці лівобережжя річки Бу-Регрег (Касби і Нового Сале) проголосили республіку, керовану радою або Диваном — урядом, сформованим із 12-14 знатних представників, члени якого щорічно в травні обирали алькальда (губернатора або коменданта фортеці). У перші роки існування республіки (між 1627 і 1630) Диван контролювали виключно «орначеро» (вихідці з Орначоса в Естремадурі, що прибули в Сале першими і мешкали в Касбі), що викликало незадоволення серед зростаючої кількості «андалузців» — морисків з Андалусії (що прибули пізніше і переважно оселились в Новому Сале)Coindreau 2006, p.48. Після кровопролитних зіткнень, у 1630 році була досягнута угода щодо порядку урядування: алькальда мали обирати андалузці, а до нового Дивану обиралось 16 членів, по 8 від кожної з громад (андалузців і орначеро)Coindreau 2006, p.44-45 & 49-50.
Дипломатичні зв'язки
Вже через місяць, у травні 1627 року британський дипломат Джон Гаррісон уклав договір із Сіді аль-Аячі. Голландці також надали рішучу підтримку Сіді аль-Аячі, постачаючи йому зброюHirschberg, Joachim W. (Hayyim Ze'er). У Bashan, Eliezer. A history of the Jews in North Africa: From the Ottoman conquests to the present time (вид. second). Leiden: E J Brill. с. 234. ISBN 978-90-04-06295-5.. Аль-Аячі надіслав своїх представників (ймовірно, европейців-ренегатів) до двору короля Англії Карла I — Мохаммеда бен Саїда (Лопес де Запар) у 1627 році, Ахмеда Нараваеса в тому ж році та Мохаммеда Клафішу в 1629 році. Таким чином піратська республіка Сале на чолі з Сіді аль-Аячі отримала визнання низки європейських держав і у старому кварталі сучасного Рабата до сьогодні збереглася «Вулиця Консулів», де в часи Республіки Сале розміщувалися дипломатичні представництва Англії, Франції та НідерландівCoindreau (2006), p. 45.
Конфлікт з завією Діли 1637 року титул шейха завії (суфійського братства) Діли успадкував Мухаммед аль-Хадж. На чолі завії Діли аль-Хадж почав захоплювати значні території на півночі Марокко. Він встановив свою владу над берберами долини річки Мулуя, зайняв провінцію Тадела, 26 жовтня 1638 року у битві біля Ваді'л-Абід завдав поразки султану і в 1640 році захопив Мекнес.