Григорій Григорович Мі́щенко ( 15 квітня 1940, Новоукраїнка — 30 жовтня 2019, Київ) — український живописець і мистецтвознавець; член Київської організації Національної спілки художників України з 1999 року.

Біографія Народився 15 квітня 1940 року в селі Новоукраїнці (нині Більмацький район Запорізької області, Україна). З 1947 року виховувався у дитячих будинках. Був вільним слухачем Харківського художнього інституту, а упродовж 1963—1968 років навчався у Харківському художньо-промисловому інституті, де його викладачами були зокрема Борис Косарєв, Василь Єрмилов, Михайло Зубар. Дипломна робота — картина «Запорозьке козацтво та Червоне козацтво»Микола Дьомін. Імпресіонізм і стильовий реалізм мистецької творчості Григорія Міщенка / «Світогляд», 2021, № 5 (91), сторінка 62..

У 1970–1980-ті роки мешкав у Боярці, працював у Києві: у 1970-ті роки — викладачем декоративної композиції і рисунка художньої школи № 2; у 1980-ті роки — оформлювачем; упродовж 1997—2003 років — редактором відділу теорії та аналізу образотворчого мистецтва журналу «Образотворче мистецтво». Підтримував зв'язки з діячами українського правозахисного руху — шістдесятниками.

Жив у Києві, в будинку на провулку Квітневому, № 10, квартира № 87Міщенко Григорій Григорович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003, сторінка 206.. Помер у Києві 30 жовтня 2019 року. Похований у селі Саварці Обухівського району Київської області.

Творчість і мистецтвознавча діяльність Працював у галузі станкового живопису, писав тематичні та історичні полотна, пейзажі і портрети у реалістичному стилі з особливостями народної картини. Серед робіт:

Автопортрет" (1965; 1975; 2005); «Хмаровий плин» (1965); «Жіноча доля (Мати)» (1969); «Похорони немовляти» (1970-ті); «Син» (1974); «Мама, тато і я» (1977); «Портрет із віддзеркалення» (1978); «Понад Россю» (1978); «Кіоскерка» (1979); «Портрет з уяви» (1979); «Козак убитий на купині» (1980-ті); «Козаки гуляють» (1980); «Козак нудиться, сердешний» (1981); «Стоїть козак під вік­ном» (1981); «Козак Мамай» (1981); «Запорозький козак» (1981); «Дружина» (1983); «Козак у степу» (1983); «Тарас Шевченко» (1985); «Козак Мамай» (1985); «Гусопаси» (1985); «Лист від сина» (1988); «Козак чатує» (1988); «Алегорія» (1990-ті); «Межова груша» (1990); «Рідне гніздо» (1990); «Може хтось пройде» (1990); «Старість — не радість» (1991); «Зажурений сонях» (1995); «Етюд Росі» (2000); «Рідне гніздо» (2000); «Донька» (2002); «Благословення Оранти» (2004); «Надвечір'я на річці» (2004); «Козацькі будні» (2009); «Аби було єдине стадо і єдин пастор» (2012). </div> У 1980-х роках створив серію із 25 картин із портретом Тараса Шевченка — «Не називаю її раєм (Старі українські хати)», в якій зобразив реальне житло і сцени з життя селян Київської губернії Російської імперії у XIX—XX століттях.

Брав участь у всеукраїнських художніх виставках з 1990-х років, зокрема у 2007–2016 роках у виставках «Від Трипілля до сьогодення». Персональні виставки відбулися у Києві у 1991–1992 і 2010 роках, Боярці у 1992 році.

Як мистецтвознавець, досліджував проблеми композиційної структури твору, езотерику квадрата, кола; особливості образотворення та архетипність мислення художників різних шкіл і стилів, особливо українського народного мистецтва та його вплив на професійне мистецтво. У журналі «Образотворче мистецтво» в 1990-ті роки опублікував цикл статей «Що таке національна форма», де розглянув структуру композиції та національні засоби творчого самовиразу. Автор публікацій у журналах «Народне мистецтво», «Українська культура», «Артанія», «Вітчизна», «Визвольний шлях» про народне мистецтво, творчість Феодосія Гуменюка, Івана Марчука, Василя Перевальського, Володимира Куткіна, Данила Нарбута, Анатолія Буртового, бойчукістів.

Примітки

Література