Станіслав Данилюк-Даниловський (; 13 березня 1896, с. Залуччя — 18 січня 1955, м. Познань) — генерал бригади Війська Польського.
Діяльність під час незалежності У 1914–1917 роках був унтерофіцером 2-го і 3-го піхотних полків Польських легіонів, а раніше учасник польського руху за незалежність на території розподілу Австрії.
Служба в Війську Польському Під час війни з більшовиками командував стрілецькою ротою 7-го піхотного полку легіонів. У вересні 1922 року переведений до 44-го піхотного полку прикордонних стрільців, у якому, серед іншого, командував батальйоном. З травня 1928 р. по січень 1930 р. служив у штабі корпусної округи No VI у Львові на посаді писаря бойової підготовки. Тим часом (травень-листопад 1929 р.) закінчив курс штабних офіцерів у Центрі підготовки піхоти в Рембертові. Потім командував батальйоном 19-го піхотного полку «Рельєф Львова», а з листопада 1931 року — батальйоном кадетського корпусу № 1. Маршала Юзефа Пілсудського у Львові. З 26 серпня 1938 р. по 24 серпня 1939 р. — останній командир кадетського корпусу № 1. Маршала Юзефа Пілсудського у Львові.
У вересневій кампанії служив у Генеральному штабі генерала Леона Біллевича першим офіцером. 16-17 вересня 1939 року брав участь у битві під Берестечком.
У період з 21 вересня 1939 р. по 19 листопада 1944 р. був інтернований в Егері, Угорщина, і до 22 квітня 1945 р. перебував у військовому полоні в Геншагенському офлагу під Берліном.
14 липня 1945 року знову прийнятий до Війська Польського і підтверджений у званні підполковника. Йому довірили посаду заступника командира 33-го піхотного полку з лінійних справ. 11 листопада 1945 року він прийняв командування 27-м піхотним полком, а 27 листопада 1946 року — 11-ю піхотною дивізією. З травня 1947 року по 12 листопада 1947 року — командир 16-ї Кашубської піхотної дивізії. 13 листопада 1947 року призначений командувачем військового округу No II у Вроцлаві. 10 березня 1949 р. переведений на нижчу посадову посаду — командира 2-го стрілецького корпусу. 26 травня 1950 р. звільнений з посади і відправлений у відпустку. 2 липня цього року вийшов на пенсію.
З 1 вересня 1950 р. почав працювати адміністративним директором Познанському економічному університеті.
Похований на цвинтарі Юніково в Познані (поле 3-B-5-3)
Військові звання підпоручник — 1918 р. капітан — 3 травня 1922 р. за заслуги 1 червня 1919 р. майор — 1 січня 1931 року бригадний генерал — 1947 р.
Особисте життя Був одружений з Марією, уродженою Скливою (1900—1988)
Ордени й нагороди Хрест Незалежності (9 листопада 1931 р.) Лицарський хрест ордена «Відродження Полонії» (30 травня 1946 р.) Хрест Доблесті (чотири рази) Золотий хрест заслуг (11 листопада 1936 р.) Пам'ятна медаль за війну 1918—1921 рр. Медаль Перемоги і Свободи 1945 р.
Джерела Роман Домбровський, Ришард Маєвський, Кшиштоф Новацький, Здіслав Новацький, Пйотр Пертек, Зигфрід Влодарчик, командуючі Сілезьким військовим округом у 1945—1995 рр., Вроцлав 1995 р., командування Сілезького військового округу, м. Публ. I, стор. 29–32, Офіцерський щорічник 1924 р., с. 235, 358, Офіцерський щорічник 1932 р., с. 38, 549,