«Життя Юлія Цезаря» - біографія Цезаря авторства давньогрецького письменника,історика та філософа Плутарха. Порівняльні життєписи Цезаря та Александра містяться у праці «Порівняльні життєписи», що складається з 44 парних (себто 22 пари) біографій відомих греків і римлян,до яких також традиційно додають 4 одиночні біографії. Біографія Цезаря,написана Плутархом є одним з найважливіших джерел для дослідження епохи правління Гая Юлія Цезаря.
Час написання Час написання праці достеменно невідомий та хронологію написання біографій досить складно встановити.Аверинцев С. С. Добрый Плутарх рассказывает о героях или счастливый брак биографического жанра и моральной философии // Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. — М.: «Наука», 1994.
Наприклад, дослідник C. P. Jones вважає, що порівняльна біографія Александр-Цезар була написана 14 з 22 пар, а всі біографії, що складають «Порівняльні життєписи», були написані з 96 по 120 рік (цю теорію підтверджують також деякі вказівки в текстах). Особливості написання Вважається, що загальна праця «Порівняльні життєписи» була присвячена Квінту Сосію Сенеціону — звернення до нього зустрічаються в тексті тричі. Переважна більшість парних біографій мають в кінці порівняння (власне, звідси і назва - «Порівняльні життєписи»). Однак, порівняння Александра і Цезаря автором не збереглося. Кінець біографії Александра та початок біографії Цезаря, на превеликий жаль, також втрачені.
Джерела, які використовує Плутарх Він звертається до робіт авторів - сучасників описуваних подій, таких, як Оппій, Цезар, Тит Лівій, Страбон і, особливо, Азіній Полліон, «Історію» якого він у скороченому вигляді переклав грецькою мовою і слідував їй у своєму життєписі Цезаря аж до параграфа 56. Далі, з 57 по 69 параграф, він пише під впливом джерел, які досить негативно ставляться до Цезаря.
Особливості стилю Плутарха Плутарх показує себе як мораліст і до такого погляду на великих постатей він був схильний через приналежність до Академії й бесід з римськими філософами й мудрецями свого часу. Проте, він зазвичай не вставляє моральних суджень, а залишає їх на розсуд читачам, очікуючи, що вони визначать особистостей, гідних похвали і засудження. Його твори прагнуть виховати у читачів самодисципліну, панування розуму над пристрастю й такі позитивні чесноти — співчуття, доброта, щедрість духу. Він прагне показати морально-етичні засади, особливості характеру та вдачі тієї чи іншої особистості. В цьому він суттєво відрізняється від Светонія. Він досить чітко зазначає це в вступі до біографій Александра та Цезаря:«Життєписи царя Александра і Цезаря, переможця Помпея, які складають зміст цієї книги, насичені такою безліччю подій, що в передмові нам випадає тільки просити в читача вибачення, якщо ми не перелічуватимемо всі визначні подвиги цих особистостей і не будемо детально розглядати кожний з них зокрема, а про всі розповімо коротко. Ми-бо пишемо не історію, а життєписи, і часто незначний вчинок, слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви з десятками тисяч убитих, командування величезними військами та облоги. Подібно до того, як живописці, мало звертаючи увагу на інші частини тіла, домагаються схожості завдяки точному зображенню обличчя й виразу очей, у яких проявляється вдача людини, так і нам хай буде дозволено складати життєписи, проникаючи в те, що становить духовний світ людини, а іншим залишимо право на описи великих подій і битв.»Плутарх.«Порівняльні життєписи. Александр і Цезар»
Плутарх приймає людину «в своєму будинку, як дорогого гостя», й прагне дізнатись, «хто він і що» тобто познайомитися з ним у приватному житті. Значення Незважаючи на те, що сам Плутарх каже: «Ми ж бо пишемо не історію, а життєписи», його біографія Гая Юлія Цезаря є дуже важливим джерелом для дослідження періоду його правління. Життєпис Плутарха охоплює період від початку політичної кар’єри Цезаря і аж до його смерті. Плутарх згадує періоди претури та встановлення першого тріумвірату (62-60 рр. до н. е.),Консульства (59 р. до н. е.), війн в Галлії (58-50 рр. до н. е.), Громадянської війни (49-45 рр. до н. е.), і звісно ж, період Диктатури. Досить докладно Плутарх розповідає про тріумфи Цезаря. Один з епізодів, через який Плутарх хоче розкрити особистість Цезаря, це його полон у піратів. Пірати погрожують йому смертю й вимагають викуп, однак Цезар зневажливо ставиться до викрадачів, складає вірші й вступає з ними в філософські бесіди. Проте, як тільки викуп був внесений і він звільнився з полону, Цезар жорстоко мститься піратам - він арештовує та розпинає їх. Цей епізод розкриває його здатність бути безжальним з ворогами, а також сильне почуття гідності у Цезаря. Плутарх також описує його вміння своїми публічними виступами та промовами завойовувати підтримку народу,що й стало однією з причин його політичного успіху.
Образ Цезаря Який же образ Цезаря хотів показати Плутарх? Цезар — людина, яку відрізняє честолюбство (philotimia): він народився для того, щоб прагнути слави і почестей. З самого початку він прагне державного перевороту, спираючись на думку народу.
Завдяки першому тріумвірату та консульству 59 року він досягає своєї мети. Згодом він характеризується як людина, призначенням якої були великі, масштабні діяння і певно що, отримання за них почестей Плутарх дещо пом'якшує цю картину, згадуючи людинолюбство Цезаря, що перетворилося після Фарсала на милосердя, і Цезар, який породив цю чесноту майбутніх імператорів, зводить храм на її честь.
Цезар хотів стати царем. Він не міг зупинитися і без кінця демонстрував досить сильне честолюбство, що вимагало нових титулів і нових звершень. Портрет довершують досить повчальні міркування автора про неміцність справ людських.
Ця Плутархова конструкція певним чином ізолює Цезаря від його сучасників: оточення, радники не грають майже жодної ролі. Разом з тим, в інших частинах свого твору Плутарх аналізує становище у Римі на початку Громадянської війни, коли державний корабель втратив управління. Він констатує: «Багато вже наважувалися говорити відкрито, що держава не може бути зцілена нічим, крім єдиновладдя, і треба прийняти ці ліки з рук найлагіднішого лікаря».
Тож, з одного боку, Плутарх натякає, що Цезар став диктатором не лише через свої амбіції, а й через те, що того вимагала історична ситуація. З іншого боку, він вважає диктатуру не найкращою формою правління. Плутарх також згадує епізод, який негативно позначився на ставленні народу до Гая Юлія Цезаря .Після перемоги у Громадянській війні над Помпеєм та його синами Цезар влаштовує тріумф, чим дуже засмучує римлян. Їхній розум обтяжений думкою, що це — не вороги Риму, не іноземні ворожі правителі, а так чи інакше, славні сини своєї країни, хоч і від яких відвернулася доля.
Водночас Плутарх визначає Цезаря як великого полководця, який затьмарив всіх минулих і визначного для Історії Риму політичного діяча. «От тоді (після завоювання Галлії) відкрилася нова сторінка в його житті, яке ступило на шлях інших діянь. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву і найвидатніших воєначальників світу. Бо, якщо порівняти з ним Фабіїв, Сіціпіонів, Метеллів або тих, що були його сучасниками чи жили трохи раніше за нього, наприклад, Суллу, Марія, обох Лукуллів і навіть самого Помпея, чия полководницька слава сягнула тоді вершини і яку підносили до небес, то всіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п'ятих - людяністю і милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю і вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.»
Отже, портрет Цезаря, створений Плутархом скоріш позитивний, аніж негативний. Автор акцентує увагу на значущості постаті Цезаря та його діянь для Історії Риму. Співставлення Александра і Цезаря У своїй праці Плутарх співставляє Гая Юлія Цезаря Александру Македонському. По-перше, як двох знакових, талановитих та амбіційних полководців і політичних діячів своїх країн. Дозволяючи своїм амбіціям побороти холодний розум, Цезар коливається, але потім ризикує битися за контроль над Римом: хитрість і майстерність Цезаря в людській психології — так само, як і в Александра до нього — дозволяють йому перемогти Помпея, краще оснащеного ворога. Як і Александр, Цезар більше, ніж просто людина дії. Це велика, можна сказати,світова особистість, яка має освіту в галузі філософії, риторики та ораторського мистецтва. Дійсно, його вчителем є Аполлоній, наставник великого оратора Цицерона.
По-друге, він показує ставлення Цезаря до Александра як до прикладу наслідування- можна сказати, Цезар рівнявся на нього (але й, що важливо, хотів перевершити).
«Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу. Здивовані друзі запитали його про причину цього. Тоді він відповів їм: «Невже вам не здається, що немає в мене підстави для смутку, якщо Александр у моєму віці правив стількома народами, а я досі не здійснив жодного славетного подвигу?» Примітки
Література Плутарх // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006.
Аверинцев С. С. Добрый Плутарх рассказывает о героях или счастливый брак биографического жанра и моральной философии // Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. — М.: «Наука», 1994.
Джерела Плутарх. Порівняльні життєписи / пер. з давньогрец.: Й. Кобів, Ю. Цимбалюк; передмова: Й. Кобів. — Київ: Дніпро, 1991