Ганна Олександрівна Лепорська  — радянська художниця з порцеляни, живописець, графік, дизайнерка, монументаліст. Член Спілки художників СРСР. Заслужений художник РРФСР. Лауреатка Державної премії РРФСР імені Рєпіна.

Біографія Народилася 1900 року в родині викладача латинської мови Чернігівської духовної семінарії Олександра Івановича Лепорського. Була племінницею професора, протоієрея Петра Лепорського, а директор металургійного комбінату «Азовсталь» Володимир Лепорський був її племінником. Незабаром сім'я переїхала до Вятки і до 1908 року — до Пскова, де вона закінчила гімназію, потоваришувала з родиною Веніаміна Каверіна, зустрічалася з Юрієм Тиняновим.

У 1918—1922 роках навчалася в Псковській художньо-промисловій школі, де зацікавилася керамікою і порцеляною: «Мені приносило велике задоволення „тягнути“ форму глека на ножному гончарному колі». Потім протягом двох років вона навчалася на факультеті живопису в Петроградській Академії мистецтв у Кузьми Петрова-Водкіна та Олександра Савінова.

У 1923—1926 роках навчалася і працювала в ГІНХУК, у формально-теоретичному відділі у Казимира Малевича як практикант, була його секретарем і наймолодшою ​​з його учениць. Вона цікавилася всіма експериментами свого вчителя, обираючи те, що було властиво її творчій індивідуальності; вела записи аналізів мальовничих творів молодих художників, які приносили їх на показ Малевичу. Тут Лепорська сформувалася як дизайнер, увібрала в себе принцип широти художніх інтересів, який був такий характерний для Малевича;

Лепорська зазначала:

Робота з ним дала розуміння основних початків пластичності будь-якої форми, вирощування її як живого природного елемента квітки, рослини, розуміння «трохи», яке може або побудувати дивовижну гармонію речі, або зробити її потворною і навіть зовсім зруйнувати. </blockquote>

У колі Малевича познайомилася з художником Миколою Суєтіним, який став її чоловіком. В 1935 році на могилі Казимира Малевича вони встановили пам'ятник, спроектований Миколою Суєтіним, — куб з «Чорним квадратом».

Ганна Лепорська входила до групи живописно-пластичного реалізму разом із Костянтином Рождественським, Левом Юдіним, Володимиром Стерліговим та Вірою Єрмолаєвою.

Перед Венеціанською бієнале 1923 року Лепорська разом із Костянтином Рождественським та Миколою Суєтіним брала участь у написанні триптиха, що складається з чорного хреста, чорного кола та «Чорного квадрата»Размеры второго варианта знаменитой картины — 106 х 106 см. В марте 1936 года вместе с другими 80-ю картинами Малевича эти три работы были переданы в Русский музей.

У передвоєнні роки багато займалася живописом олією та аквареллю, працювала як дизайнер. Багато подорожувала країною. Брала участь у виконанні низки дизайнерських проєктів у Ленінграді, на Всесвітніх виставках. У 1937 році Лепорській та її чоловікові було доручено оформлення інтер'єру зали мистецтв радянського павільйону на всесвітній виставці у Парижі, а у 1939 році — на Міжнародній виставці у Нью-Йорку. На початку війни, після введення військових орденів Суворова, Кутузова, Олександра Невського, Лепорській було доручено наново оформити могилу Олександра Невського; її чоловік, Микола Суєтін, оформляв могилу Олександра Суворова . 1941 року прийшла працювати на ЛФЗ. У блокадному Ленінграді вона не лише малювала, а й працювала на заводі, обморозивши руки та отримавши дистрофію та цингу. Працювала над виставками у Штабі партизанського руху. У 1944 році вона відновлювала інтер'єри Державного театру опери та балету імені Кірова.

У 1945 році чоловік Лепорської, який був на той час головним художником Ленінградського порцелянового заводу ім. М. В. Ломоносова, залучив її до роботи з порцеляною: було створено її перший чайний сервіз «Конус». З 1948 року вона у штаті заводу. З її ім'ям пов'язаний цілий напрямок роботи заводу; відомий мистецтвознавець Михайло Коган писав:

Особливо хочеться підкреслити результативність тієї лінії на заводі Ломоносовському, яка пов'язана, перш за все, з ім'ям Лепорської і розвиває традиції російського класицизму. Бездоганні за пропорціями форми її чайних сервізів, їх напрочуд гострі, досконалі розписи не поступаються кращим зразкам порцеляни XIX століття.

</blockquote>

Роботи Ганни Лепорської були відзначені найвищими оцінками на виставці Міжнародної академії кераміки в Женеві, на виставках у Брюсселі, Кабулі, Дамаску, Лейпцигу, Осло, Відні, Будапешті, Турині, Гетеборзі та в багатьох інших містах світу. У 1970 році вона удостоєна звання лауреата Державної премії РРФСР ім. Іллі Рєпіна. Роботи Ганни Лепорської представлені в цілій низці музеїв, найбільш повно — в Російському музеї, музеї Ленінградського порцелянового заводу, в Псковському музеї-заповіднику.

Довгі роки у неї зберігалися архів та малюнки Малевича.

Похована на Богословському цвинтарі.

З лютого по 14 березня 2022 року у Михайлівському замку Російського музею працювала виставка «Ганна Лепорська. Живопис. Графіки. Порцеляна».

Примітки

Література

Анна Александровна Лепорская: альбом / Марина Александровна Тихомирова. — Л.: Художник РСФСР, 1979 . — 111 с.

Посилання

Лепорська О. А. // Галерея «Минуле століття» Кудріна Л. Ганна Лепорська — найбільший художник порцеляни, тітонька легендарного директора «Азовсталі» // Приазовський робітник. — 2007. — 8 червня. Михайлов В. У Михайлівському замку відкрилася виставка «Ганна Лепорська. Живопис. Графіки. Порцеляна» // Санкт-Петербурзькі відомості. — 2022. — 14 лют.