Жінки Африки стикаються з сильною гендерною нерівністю, як-от непропорційний рівень бідності, низький рівень освіти, погане здоров’я та харчування, відсутність політичної влади, обмежена участь у робочій силі, домашнє насильство, калічення геніталій, примусові шлюби, покупка наречених, дитячі шлюби та материнська смертність внаслідок підліткових вагітностей і небезпечних абортів, високий рівень зґвалтувань (див. Корекційне зґвалтування, Сексуальне насильство в Південно-Африканській Республіці).

При цьому статус жінок в Африці різниться залежно від країни та регіону. Наприклад, Руанда є єдиною країною у світі, де жінки займають більше половини місць у парламенті — 51,9% станом на липень 2019 року, а Марокко має лише одну міністерку у своєму кабінеті. Значні зусилля для досягнення гендерної рівності були зроблені під час заснування Африканської хартії прав людини і народів, яка заохочує держави припинити дискримінацію та насильство проти жінок. За винятком Марокко та Бурунді, усі африканські держави прийняли цю хартію.

Дослідження історії африканських жінок

Вивчення історії жінок Африки з'явилося як галузь відносно швидко після того, як історія Африки стала шанованим академічним предметом. Такі історики, як Ян Вансіна та Волтер Родні, змусили західну академічну спільноту визнати існування доколоніальних африканських суспільств і держав після африканських рухів за незалежність 1960-х років, хоча вони в основному зосередилися на історії чоловіків. Естер Бозеруп, дослідниця історичної економіки, опублікувала новаторську книгу «Роль жінок в економічному розвитку» у 1970 році. Ця робота проілюструвала центральну роль, яку жінки відігравали в історії Африки як виробниці економіки. Існує ціла низка досліджень, зокрема: дослідження Джорджа Брукса 1976 року про торгівчинь у доколоніальному Сенегалі, дослідження Маргарет Джин Гейс 1976 року про те, як економічні зміни в колоніальній Кенії вплинули на жінок Луо, і Дослідження Крістін Манн 1985 року про шлюб у Нігерії. Історики обговорювали роль і статус жінок у доколоніальному та колоніальному суспільстві, досліджували, як жінки справлялися зі змінами форм пригнічення. Також було розкрито роль жінок у національній боротьбі за незалежність, і навіть виник дискурс щодо того, що категорія «жінка» в деяких випадках не може застосовуватися в доколоніальних контекстах. Протягом століть жінки були важливими історичними, економічними та соціальними акторами практично в кожному регіоні Африки.

Існують численні короткі дослідження жінок в африканських країнах.For a brief guide to the historiography see HIST 4310, Twentieth Century African Women's History by J. M. Chadya Багато досліджень зосереджені на історичній ролі та статусі жінок у певних країнах і регіонах, таких як Єгипет, Ефіопія, Марокко, Нігерія, Лесото, та країн Африки на південь від Сахари. Останнім часом вчені зосередилися на еволюції жіночого статусу протягом історії Африки. Вони вивчають менш поширені джерела, такі як пісні з Малаві, техніки ткацтва в Сокото та історичну лінгвістику.

У своїх роботах відомі африканські письменники та письменниці зосереджували увагу на проблемах жінок в Африці. Зокрема Наваль Ель Саадаві («Жінка в нульовій точці» та «Приховане обличчя Єви»), Флора Нвапа («Ефуру»), Ама Ата Айду («Анова», «Зміни»:Історія кохання») і Бучі Емечета («Ціна нареченої», «Рабиня», «Радощі материнства»). Насильство проти жінок

Протокол Африканського Союзу від Мапуту 2003 року визначає насильство проти жінок як «всі дії, вчинені проти жінок, які завдають або можуть завдати їм фізичну, сексуальну, психологічну та економічну шкоду, включаючи погрозу вчинити такі дії; або обмеження та позбавлення основних свобод у приватному чи громадському житті в мирний час і під час збройних конфліктів або війни».

Феміцид Феміцид широко визначається як «умисне вбивство жінок», яке включає вбивство честі, вбивство через посаг, злочини на ґрунті ненависті через сексуальну орієнтацію (вбивства лесбійок), а також жіноче дітовбивство. Згідно з дослідженням Абрахамса 2013 року Південна Африка займає четверте місце за рівнем вбивств жінок: 12,9 з 100 000 жінок щорічно вбивають їхні інтимні партнери. Жінки в Південній Африці в чотири рази частіше будуть вбиті з використанням зброї, ніж жінки у США.

Сексуальне насильство

У Беніні виконанню закону проти зґвалтування, покарання за яке може бути до п’яти років ув’язнення, заважають корупція, неефективна робота поліції та соціальна стигма. Некомпетентність поліції призводить до того, що більшість сексуальних злочинів зводяться до "проступків".

Домашнє насильство У більшості країн Африки домашнє насильство широко поширене, жінки неохоче повідомляють про такі випадки, а органи влади неохоче втручаються в те, що зазвичай вважається приватною сферою.

Калічення вульви У деяких африканських культурах каліцтво жіночих геніталій з немедичних причин виправдовується поняттями ініціації та нечистоти здорового жіночого тіла. Існує чотири типи жіночого обрізання: Тип 1 передбачає повне видалення голівки клітора, Тип 2 додатково видаляє малі статеві губи, Тип 3 зшиває вагіну після процедури Типу 2, а Тип 4 включає будь-яке інше каліцтво вагінальної тканини. Процедура дуже болюча і проводиться без належного медичного обладнання та гігієнічних процедур, що призводить до високого ризику інфекції та хронічного болю. Обрізання практикується в Сенегалі, Мавританії, Малі, Нігерії, Нігері, Чаді, Єгипті, Камеруні, Судані, Ефіопії, Сомалі, Кенії, Уганді, Центральноафриканській Республіці, Гані, Того, Беніні, Буркіна-Фасо, Сьєрра-Леоне та інших. Попри міжнародні зусилля, проблема залишається невирішенною.

Дискримінація жінок З 1940-х і до проголошення у Марокко незалежності від Франції (1956) марокканські жінки жили в сімейних одиницях: «закриті домівки» або гареми. Традиція гаремного способу життя для жінок поступово припинилася після здобуття Марокко незалежності.

Традиційний поділ праці в Сенегалі вважає жінок відповідальними за хатню роботу: приготування їжі, прибирання та догляд за дітьми. Вони також відповідали за велику частку сільськогосподарських робіт, включаючи прополку та збирання звичайних культур. За останні десятиліття економічні зміни та урбанізація призвели до того, що багато молодих чоловіків мігрують до таких міст, як Дакар, а сільські жінки все більше залучаються до управління лісовими ресурсами та експлуатацією проса і рису.

Гендерна дискримінація зміцнилася по всьому континенту в колоніальну епоху. У доколоніальний період жінки займали посади вождів, а деякі племена навіть мали традицію передавати династичні права на виключно чоловічі титули королівським нащадкам за матрилінійною лінією (наприклад, королівства Асантеман, Балобеду, Іджауланд, Волоф). Колоніалізм знищив силу цих вождів і традиції, натомість зміцнивши патріархальний устрій. Це викликало запеклий спротив, найбільш відомий у випадку жіночого повстання Абеокути в Нігерії. Після отримання незалежності суверенні держави зміцнили гендерні норми та класові структури, успадковані від колонізаторів, оскільки як перше, так і друге покоління африканських адміністрацій не змогли відновити традиційні повноваження жінок.

Освіта

Африка на південь від Сахари Хоча країни Африки на південь від Сахари досягли значних успіхів у забезпеченні рівного доступу до освіти для хлопчиків і дівчаток, 23% дівчат все ще не отримують початкової освіти. Соціальний клас дівчини та освіта матері сильно впливають на її подальшу здатність здобути освіту. Матері часто є першою і, можливо, єдиною формою освіти, яку може отримати дівчина. У Кот-д'Івуарі дівчата в 35 разів частіше відвідують середню школу, якщо їхній батько закінчив коледж. Оскільки 40% дівчат потрапляють у шлюб до 18 років у цих країнах, дівчата часто змушені кидати школу. Дитячі шлюби зміцнюють культурне переконання, що навчання дочок є марною тратою ресурсів, що батьки не отримають економічної вигоди, бо їхня дочка піде в іншу сім’ю. Це призводить до феномену, відомого як "перевага сина", коли сім’ї вирішують віддавати своїх синів, а не дочок, до школи через економічну вигоду, яку можуть принести сім’ї освічені сини. Крім того, дівчата, які відвідують школу, як правило, відвідують школи низької якості. Вони характеризуються відсутністю широкого спектра курсів і слабкою підготовкою до подальшого працевлаштування. Інша проблема в системах освіти – це поділ шкільних предметів за статтю. Дівчата частіше навчаються на курсах природничих наук та біології, а хлопчики вивчають математику, хімію та інженерію. За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, у 2018 році 58,8% жінок цього регіону є грамотними. Однак рівень письменності в країнах Африки на південь від Сахари сильно відрізняється від, наприклад, Чаду, де рівень письменності жінок становить 14%, а на Сейшельських островах – 96%.

Південна Африка Згідно з аналізом Ровени Мартіно щодо освітніх відмінностей між чоловіками та жінками в Південній Африці, жінки історично залишалися поза увагою в системі освіти. Це пояснюється тим, що їхня освіта є менш пріоритетною, ніж освіта їхніх братів, сексуальне насильство є поширеним явищем, а соціальний тиск до шлюбу і створення сім’ї заважає жінкам отримати освіту. Крім того, жінки частіше вирішують вивчати медсестринство та викладацьку роботу, а не будь-яку іншу професією, що ще більше зменшує їхні шанси працювати на високооплачуваних роботах.

Сьєрра-Леоне З моменту заснування Сьєрра-Леоне в 1787 році жінки мали великий вплив на політичний та економічний розвиток нації. Вони також відіграли важливу роль у системі освіти, засновували школи та коледжі. Серед таких жінок: Ганна Бенка-Кокер, вшанована встановленням статуї за її внесок та Латі Гайд-Форстер, перша жінка, яка закінчила навчання в Університеті Сьєрра-Леоне (нагороджена коледжем Фура-Бей званням доктора цивільного права).

Ангола

В Анголі була заснована Організація ангольських жінок, що забезпечує легший доступ до освіти та можливість голосувати на місцевих виборах, а також виступає за прийняття законів про боротьбу з дискримінацією.

Північна Африка Сім країн — Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Судан, Туніс і Західна Сахара — що входять до складу Північної Африки, мають унікальне освітнє середовище через їхнє відносне багатство та сильну ісламську віру. Гендерні норми та ролі дуже суворо визначені для захисту жіночої честі та скромності, що і стає перешкодою для отримання жінками рівної освіти з чоловіками. Ці гендерні очікування знецінюють освіту жінок. Як наслідок, у країнах Північної Африки, таких як Єгипет і Марокко, рівень неписьменності серед жінок вищий, ніж в інших країнах з подібним ВВП. Подібно до країн Африки на південь від Сахари, жінки непропорційно чоловікам представлені в професіях вчителів, у сфері медицини та соціального забезпечення. Гендерні стереотипи посилюються тим, що лише 20% жінок є частиною робочої сили. Це створює замкнене коло: суспільство очікує, що жінки залишатимуться вдома, що, у свою чергу, заважає їм отримати освіту, яка необхідна для пошуку роботи з високим прибутком.

Марокко

Рівень письменності жінок у Марокко становить 65%, що все ще статистично значуще нижче, ніж рівень письменності жінок у Північній Африці (73%). Дослідження, проведене Агнау у 2004 році, показало, що для 40% жінок найбільшою перешкодою для отримання письменності були їхні батьки. Через суспільні погляди на освіту як на виключно чоловічий привілей, в Марокко немає сильної політики, спрямованої на освіту жінок. Хоча уряд проводив різноманітні кампанії з навчання грамотності, наприклад, створення Управління грамотності дорослих у 1997 році та створення Національної хартії освіти та навчання. Ці кампанії мали різний успіх у зменшенні неписьменності через обмежене фінансування, брак людських ресурсів та культурну інертність.

В політичних правах

Північна Африка Алжир